Постанова КЦС ВС № 756/12274/14-ц

Постанова Іменем України 15 січня 2020 року м. Київ справа № 756/12274/14-ц провадження № 61-28633св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., учасники справи за первісним позовом: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко Анжела Миколаївна, учасники справи за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору: позивач - ОСОБА_4 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко Анжела Миколаївна, учасники справи за зустрічним позовом: позивач - ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року у складі судді Васалатія К. А. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є. ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко Анжела Миколаївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Київської міської ради №701/4139 від 29 квітня 2010 року «Про передачу гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » їй було передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , на яку вона отримала Свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 20 березня 2014 року. Зазначила, що у липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради № 701/4139 від 29 квітня 2010 року, в якому зазначав, що він є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 , який збудовано на земельній ділянці по АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 придбав зазначений будинок на підставі договору купівлі-продажу від 04 жовтня 2013 року, укладеного між ним та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васютенко А. М., що зареєстровано в реєстрі за № 826, та на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2013 року, який укладено між ним та ОСОБА_3 й посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васютенко А. М., що зареєстровано в реєстрі за №

843. Зазначені договори купівлі-продажу не містять істотної умови щодо кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розміщено будинок, частини якого було продано. Крім того, ці договори було укладено щодо частин будинку, який не ведений в експлуатацію та який є самочинним будівництвом, побудований на її земельній ділянці, й просила суд визнати зазначені договори купівлі-продажу недійсними. 04 вересня 2014 року, після звернення її до суду з цим позовом, між нею та ОСОБА_6 і ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Михайленком С. А. та зареєстровано в реєстрі за № 3987, відповідно до якого вона передала у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , в наступних частках: ОСОБА_4 набула право власності на 6/10 часток у праві власності на земельну ділянку, а ОСОБА_6 набув право власності на 4/10 часток у праві власності на земельну ділянку. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року залучено до участі в справі третю особу із самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_4 , яка звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко А. М., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договорів купівлі-продажу від 04 жовтня 2013 року та 10 жовтня 2013 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 будинок номер АДРЕСА_2 , який самочинно та незаконно збудовано на земельній ділянці по АДРЕСА_2 . Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко А. М. повинна була відмовити в посвідченні зазначених договорів через відсутність у ОСОБА_3 документів на земельну ділянку, на якій самочинно збудовано будинок, частини якого за вказаними договорами було відчужено. Укладення оскаржуваних договорів було вчинено без перевірки існування адреси майна. Також ці договори не містять істотну умову щодо кадастрового номера. Договори купівлі-продажу було оформлено на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 серпня 2013 року, яке було ухвалено з порушеннями чинного законодавства. Будинок, частини якого було відчужено, є самочинним будівництвом, яке не введено в експлуатацію та побудовано на земельній ділянці, яка не була виділена ОСОБА_3 . У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 06 квітня 2001 року є власником житлового будинку АДРЕСА_2 . 14 жовтня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір будівельного підряду № 15, згідно з пунктом 1.1 якого ОСОБА_5 зобов`язувався виконати роботи з будівництва, зокрема жилого будинку площею 117,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до проектно-кошторисної документації, а ОСОБА_3 , як замовник зобов`язався передати підрядникові затверджену проектно-кошторисну документацію та прийняти об`єкти і оплатити роботу підрядника. Посилаючись на порушення відповідачем його прав як власника позивач просив визнати за ним право власності на жилий будинок площею 117,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5 та визнано право власності на будинковолодіння, яке складається із житлового будинку літ. «А» загальною площею 117,6 кв. м (житловою площею 37, 6 кв. м) по АДРЕСА_2 . Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на будинок. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 травня 2015 року скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року, а справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності направлено на новий розгляд до Святошинського районного суду м. Києва. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності було залучено до участі в справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , Київську міську раду, Київську міську державну адміністрацію та Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, та постановлено ухвалу щодо передачі справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_1 ,, ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація та Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, про визнання права власності за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 28 серпня 2015 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та цивільну справу № 759/11835/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація, Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання права власності. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року позовні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 04 червня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васютенко А. М. та зареєстровано у реєстрі за №

826. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 10 жовтня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васютенко А. М. та зареєстровано у реєстрі за №

843. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем ОСОБА_3 не надано до суду належних та допустимих доказів набуття ним права власності чи користування земельною ділянкою, на якій ним самочинно збудовано будинок АДРЕСА_2 , а тому суд дійшов висновку про те, що підстав для визнання за ОСОБА_3 права власності на спірний будинок немає. Спірні договори купівлі-продажу суперечать законодавству, зокрема за ними відчужено частини будинку, який самочинно збудовано на земельній ділянці, яка не належала продавцю. Договори всупереч частини другої статті 377 ЦК Українине містять посилання на кадастровий номер земельної ділянки, на якій збудовано будинок. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 рокурішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року в частині правового обґрунтування змінено: виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на частини другу статті 377 ЦК України. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірні договори купівлі-продажу передбачали перехід права власності на частку у праві спільної часткової власності на будинок й не містили переходу права на земельну ділянку, а тому внесення до таких договорів відомостей стосовно кадастрового номера земельної ділянки є необов`язковим. Аргументи учасників справи У лютому 2017 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки на момент укладення договорів купівлі-продажу спірного будинку від 04 та 10 жовтня 2013 було чинним рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року як правовстановлюючий документ на спірний будинок, що було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, станом на день укладення спірних договорів він законно володів зазначеним будинком. Спірні договори купівлі-продажу не порушують прав позивачів. Зміст касаційної скарги ОСОБА_3 свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржується в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 04 червня 2013 року та від 10 жовтня 2013 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тому в іншій частині справа в касаційному порядку не переглядається. У травні 2017 року ОСОБА_4 та представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 подали заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, а тому підстав для їх скасування немає. Рух справи 25 квітня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження та зупинено виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 рокув цій справі. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Суди встановили, що рішенням Київської міської ради №701/4139 від 29 квітня 2010 року «Про передачу гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 » ОСОБА_1 було передано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , на яку ОСОБА_1 отримала Свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 20 березня 2014 року. В період чинності рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 серпня 2013 року про визнання за ОСОБА_3 права власності на спірний будинок, яке в подальшому було скасовано як незаконне, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були укладені договори купівлі-продажу від 04 та 10 жовтня 2013 року, на підставі яких ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив частини зазначеного будинку по АДРЕСА_2 . Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2014 року у справі № 826/10393/14 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2014 року з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради № 701/4139 від 29 квітня 2010 року про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку. Цим же рішенням встановлено відсутність факту присвоєння уповноваженим органом поштової адреси: АДРЕСА_2 та відсутність у 2007 році будь-яких будівель на спірній земельній ділянці. Відповідно до Акту перевірки дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 20 червня 2014 року, виявлено порушення вимог частини 1 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме будівництво двоповерхового індивідуального житлового будинку в Оболонському районі м. Києва без внесення повідомлення про початок виконання будівельних робіт до єдиного державного реєстру. Згідно з приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 20 червня 2014 року, у термін до 20 липня 2014 року мали бути усунуті допущені порушення. Згідно Акту перевірки дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 21 липня 2014 року визначено, що позивач ОСОБА_1 не виконала вимоги припису від 20 червня 2014 року. Відповідно до частини першої статті 3, частини першої статті 4 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених судових рішень) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Частиною першою статті 15 та частиною першої статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці. При визнанні недійсними договорів купівлі-продажу будинку суди попередніх інстанцій не врахували, що такий спосіб захисту у цій справі не відновлює права та інтереси ОСОБА_1 , як колишнього власника земельної ділянки, та ОСОБА_4 , як покупця та власника частини відповідної земельної ділянки, а отже не є ефективним. Отже права, за захистом який позивачі звернулись до суду, не підлягають захисту шляхом визнання договорів купівлі-продажу недійсними, сторонами якого позивачі не були, тому немає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_4 . Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержанням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко А. М., про визнання договорів купівлі-продажу недійсними. Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 04 червня 2013 року та від 10 жовтня 2013 року, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , Слєпаком, скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко Анжела Миколаївна, та позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору - ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васютенко Анжела Миколаївна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 04 жовтня 2013 року та від 10 жовтня 2013 року, відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: І. О. Дундар В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук