Ухвала КЦС ВС № 369/140/20

У х в а л а 15 травня 2023 року м. Київ справа № 369/140/20 провадження № 61-5795ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року в справі за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Брест-Литовське» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В с т а н о в и в: У січні 2020 року ОСББ «Брест-Литовське» звернулося до Києво-Святошинського районного суду Київської області з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Брест-Литовське» заборгованість в розмірі 88 256,85 грн, яка складається з заборгованості за внесками та платежами співвласників в розмірі 63 488,88 грн, інфляційних втрат - 8 422,45 грн, трьох відсотків річних - 3 119,82 грн, пені - 19 282,81 грн та судових витрат у справі в розмірі 1 921,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСББ було створено в 2013 році з метою забезпечення та захисту прав співвласників, дотримання їх обов`язків. Відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та має обов`язок по оплаті внесків та платежів за житлово-комунальні послуги. Відповідач ухиляється від виконання обов`язку з оплати комунальних послуг по опаленню, утриманню будинку та прибудинкової території, тощо, а тому утворилась заборгованість в сумі 63 488,88 грн, яка складається з: внесків на утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 травня 2016 року по 31 жовтня 2019 року в розмірі 16 406,00 грн; внесків на відшкодування витрат на управління багатоквартирним будинком за період 01 січня 2019 року по 31 жовтня 2019 року в розмірі 6 143,00 грн; за електроенергію за період з 01 травня 2016 року по 31 жовтня 2019 року в розмірі 14 709,58 грн; внески на водопостачання та водовідведення за період з 01 листопада 2016 року по 31 жовтня 2019 року в розмірі 5 962,03 грн; опалення (центральне постачання теплової енергії) за період з 01 травня 2016 року по 31 жовтня 2019 року в розмірі 19 200,51 грн; внески у фонд фінансування проекту реконструкції електромереж в розмірі 434,00 грн; внесок на влаштування систем поливу за період з 01 січня 2019 року по 31 жовтня 2019 року в розмірі 89,60 грн; внесок на влаштування та ремонт системи водопостачання та пожежогасіння за період з 01 січня 2019 року по 31 жовтня 2019 року в розмірі 89,60 грн; внески на вивіз сміття за період з 01 січня 2019 року по 31 жовтня 2019 року в розмірі 439,88 грн. Враховуючи наявність невиконаного грошового зобов`язання, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач також заявив вимоги про стягнення трьох відсотків річних в розмірі 3 119,82 грн, інфляційних втрат в розмірі 8 422,45 грн, а також стягнення встановленої рішенням загальних зборів пені в розмірі 19 282,81 грн. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 серпня 2022 року позов ОСББ «Брест-Литовське» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Брест-Литовське» заборгованість за внесками та платежами співвласників в розмірі 63 488,88 грн, інфляційні витрати в розмірі 8 422,45 грн, три відсотки річних в розмірі 3 119,82 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 серпня 2022 року в оскаржуваній частині - без змін. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем надавались відповідачу комунальні послуги, рішеннями загальних зборів були встановлені розміри щомісячних внесків за надані послуги. Встановлено, що у житловому будинку відсутні індивідуальні договори щодо купівлі електроенергії у енергопостачальника, тому ОСББ «Брест-Литовське» виступає колективним споживачем комунальних послуг на підставі абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». Розрахунки за надані послуги проводились відповідно до тарифів затверджених в установленому порядку, а отже у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у зв`язку з несвоєчасною оплатою житлово-комунальних послуг в розмірі 63 488,88 грн. Судом першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, встановлено, що з огляду на юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, а тому суди вважали, що позивач має правові підстави для пред`явлення до відповідача вимог про сплату заборгованості з врахування інфляційних втрат, 3% річних та пені. Крім того, перевіривши подані суду розрахунки, суди прийшли до висновку про стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат в розмірі 8 422,45 грн та трьох відсотків річних в розмірі 3 119,82 грн. Разом з тим, до позовної заяви не було додано належним чином завіреної копії протоколу від 24 січня 2019 року, яким був визначений розмір пені, між сторонами не було укладено договору, тому в цій частині суди відмовили у задоволенні позовних вимог. 13 квітня 2023 року ОСОБА_1 (далі - заявник) надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2023 рокута ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Подана касаційна скарга обґрунтована тим, що під час вирішення справи апеляційним судом не було враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/23853/15-ц. В провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває справа № 369/7887/22 за позовом ОСББ «Брест-Литовське» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членським та цільовим внескам, а тому заявник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням при розгляді справи № 369/7887/22. Крім того, апеляційним судом прийнято постанову суддями, які не входили до складу колегії, що мала розглядати справу згідно ухвали суду від 23 січня 2023 року. Зазначає, що позивач не є балансоутримувачем будинку, так як йому не передано на баланс майно, що входить до складу житлового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Судами не було враховано твердження відповідача про те, що всі протокольні рішення ОСББ є нелегітимними, і вони оскаржуються в судовому порядку. Зокрема, рішенням Господарського суду Київської області від 30 серпня 2022 року у справі № 911/20/22 визнано недійсним та скасовано частково рішення ОСББ «Брест-Литовське», яке оформлено протоколом від 16 грудня 2018 року. Спір щодо чинності рішень 2017 року ще розглядається судами. Наголошує на тому, що довіреностей на підтвердження повноважень на голосування від імені співвласників суду не надано, а тому листки опитування заповнені не співвласниками квартир не можуть братись до уваги, і рішення прийняті таким шляхом не можуть вважатись чинними. Також заявник вказує на неправильність розрахунку заборгованості, а саме в ньому не враховано проживання в квартирі відповідача пільговика ОСОБА_2 , яка має право на компенсацію оплати комунальних послуг за рахунок держави. Не врахована судом і здійснена відповідачем оплата за послуги опалення в 2016 році на суму 10 892,72 грн. Також у розрахунку відсутнє визначення вартості послуг з опалення. Відповідач також вважає відсутніми підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат та вказує, що до цих вимог мав бути застосований спеціальний строк позовної давності один рік, так як це штрафні санкції. Дослідивши касаційну скаргу заявника, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження, з огляду на наступне. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову в справах про стягнення грошових коштів визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2023 року становить 2 684,00 грн. Як убачається з матеріалів касаційного провадження предметом позову є стягнення заборгованості у розмірі 88 256,85 грн, яка складається з заборгованості за внесками та платежами співвласників - 63 488,88 грн, інфляційних втрат - 8 422,45 грн, трьох відсотків річних - 3 119,82 грн, пені - 19 282,81 грн. Ціна позову в даній справі становить 88 256,85 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00*100=268 400,00 грн). Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у малозначній справі судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Разом із цим, касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постанові Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню. Крім того, посилання заявника на те, що позивач позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, є безпідставним, оскільки касаційна скарга не містить інформації про те, які саме обставини йому необхідно спростувати. Тому формальне посилання заявника на відсутність такої можливості, не дає підстав для висновку про подання касаційної скарги на підставі підпункту б) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Доводи заявника про те, що апеляційним судом прийнято постанову суддями, які не входили до складу колегії, що мала розглядати справу згідно ухвали суду від 23 січня 2023 року, належним чином не доведений з посиланням на відповідні документи (зокрема, протокол автоматизованого розподілу справи між суддями). В резолютивній частині оскаржуваної постанови апеляційного суду зазначено, що її може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила, і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів». Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду У х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року в справі за позовом об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Брест-Литовське» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко І. М. Фаловська