Постанова 4811 № 464/2909/22

Справа № 464/2909/22 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В. Провадження № 22-ц/811/3224/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2022 року,- ВСТАНОВИВ: в липні 2022 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що він проживає у квартирі АДРЕСА_1 , співвласниками квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку, що розташована поверхом нижче, є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 . Зазначає, що відповідачі незаконно здійснили добудову до своєї квартири, за рахунок площі коридору, приєднавши до своєї квартири частину коридору під`їзду на першому поверсі, встановивши цегляну стіну та збільшивши таким чином площу належної їм квартири. Вважає, що дії відповідачів призвели до унеможливлення встановлення пандуса та поручнів на першому поверсі, що має наслідком порушення прав осіб, які в ньому проживають, у зв`язку з чим він неодноразово звертався в Сихівську районну адміністрацію з питань незаконної добудови. Стверджує, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23.01.2018 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 зобов`язано демонтувати самовільну добудову, розміром 5,2 м на 1,7 м, до квартири АДРЕСА_3 на місцях загального користування, привівши місця загального користування до попереднього стану. Постановою апеляційного суду Львівської області від 16.08.2018 року вказане рішення суду залишено без змін, проте постановою Верховного Суду постанову апеляційного суду скасовано, а справу віднесено до юрисдикції адміністративних судів. З наведених підстав просить зобов`язати відповідачів власними силами і коштами привести до попереднього стану місця загального користування, шляхом знесення самочинно добудованої кімнати. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 привести до попереднього стану місця загального користування, шляхом знесення самочинно добудованих до квартири АДРЕСА_3 кімнат площею 2,8 кв.м. та 6,5 кв.м., які в технічному паспорті від 10.01.2019 року, виготовленому ФОП ОСОБА_6 , інвентаризаційна справа 16092, позначені номерами 1 та 2 відповідно. Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 в користь держави судовий збір у розмірі 996,20 грн., а саме по 332 грн. 07 коп. з кожного. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки починаючи з березня 2017 року він уже звертався в суд з аналогічними позовами, однак такі були залишені без розгляду у зв`язку з його неявкою в судові засідання. Зазначає, що відповідачі жодним чином не порушують прав позивача і не можуть порушувати, оскільки позивач проживає поверхом вище та може безперешкодно користуватися сходовою кліткою. Звертає увагу на те, що позивач замовчує той факт, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021 року скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про приведення місць загального користування до попереднього стану відмовлено. Дана постанова набрала законної сили та ніким не оскаржувалась. Стверджує, що позивачем не подано доказів порушення відповідачами будь-яких будівельних та санітарних норм. Вважає, що знесення самочинного будівництва, у тому числі зведеного без проекту, є крайнім заходом і можливе лише тоді, коли використані усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Разом з тим власник на підставі статей 391, 376 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності, в тому числі і знесення самочинного об`єкту нерухомості при доведеності факту порушення його прав таким будівництвом. Проте матеріали справи не містять доказів вжиття усіх відповідних заходів реагування та притягнення винної особи до відповідальності, що перебудова об`єкта нерухомості неможлива чи особа відмовляється від здійснення перебудови. Також звертає увагу, що відповідачі звертались до експерта з метою отримання висновку будівельно-технічного дослідження, яким встановлено, що демонтаж кухні відповідачів погіршить житлові умови в квартирі, в якій проживають діти, більше того, будинок панельний та при демонтажі можуть бути порушені конструктивні елементи, що впливає на цілісність будинку. Крім того, апелянт стверджує, що кухня за рахунок площі коридору побудована ще у 2002 році і на даний час прибудова узаконена. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачами самовільно здійснено добудову до належної їм на праві власності квартири АДРЕСА_3 за рахунок площі частини приміщення загального коридору/вестибюлю без одержання згоди усіх співвласників багатоквартирного будинку, в тому числі і позивача, що призвело до протиправного, не погодженого з іншими співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 зменшення площі приміщення загального користування, а саме, загального коридору на першому поверсі. Колегія суддів погоджується з висновками суду з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , що знаходиться на першому поверсі дев`ятиповерхового будинку. Як вбачається із технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_3 від 13.06.2002 року, інвентарний номер 1240, реєстровий номер 57796, вказана квартира розташована на першому поверсі дев`ятиповерхового будинку та складається із двох кімнат (12,1 кв.м. та 9,8 кв.м.), кухні (10,4 кв.м.), ванної кімнати (2,7 кв.м.), вбиральні (поєднана) (1,1 кв.м.), коридору (7,7 кв.м.), комірки (0,3 кв.м.), вбудованої шафи (0,2 + 0,2 кв.м.), підвалу (1,3 кв.м.), двох лоджій (2,0 кв.м. та 1,9 кв.м.). Загальна площа квартири становить 48,4 кв.м., житлова - 21,9 кв.м. Відповідно до технічного паспорта станом на 10.01.2019 року загальна площа квартири АДРЕСА_3 становить 56,5 кв.м., житлова - 31,6 кв.м, квартира складається із тамбура (2,8 кв.м.), кухні (6,5 кв.м.), коридору (8,2 кв.м.), трьох житлових кімнат (10,1 кв.м., 9,7 кв.м., 11,8 кв.м.), ванної (2,6 кв.м.), вбиральні (1,2 кв.м.), підвалу (1,3 кв.м.) та двох лоджій (1,9 кв.м. та 1,7 кв.м.). Вказаними технічними паспортами підтверджується, що площа квартири АДРЕСА_3 (житлова та загальна), була збільшена відповідачами шляхом приєднання площі частини приміщення загального коридору/вестибюля на першому поверсі до належної відповідачам квартири, в результаті зведення на площі загального коридору ще однієї додаткової стіни. Судом першої інстанції встановлено, що за рахунок незаконного приєднання частини загального коридору, на приєднаній площі, згідно із відомостями технічного паспорту від 10.01.2019 року, співвласники квартири АДРЕСА_3 облаштували тамбур та кухню (приміщення під номерами 1 та 2 у технічному паспорті від 10.01.2019 року), що відповідачами не заперечується. Листом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 26.01.2017 року №34-635 підтверджується, що згідно із інформацією ЛКП «Старий Сихів» мешканцями квартири АДРЕСА_3 не представлено дозвільних документів на проведення добудови до квартири шляхом захоплення місць загального користування. 16.01.2017 року ЛКП складено протокол та скеровано для розгляду адміністративної комісії при Сихівській районній адміністрації Львівської міської ради. Як вбачається з висновку за результатами будівельно-технічного дослідження №408/19 від 13.11.2019 року ширина приміщення вестибюля/загального коридору на першому поверсі будинку АДРЕСА_4 , відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва щодо нормативної (розрахункової) ширини евакуаційних шляхів у житлових будинках для сходових площадок, маршів та коридору; приміщення 2 кухня у квартирі АДРЕСА_3 , відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; демонтаж стіни у приміщенні 2 кухня у квартирі АДРЕСА_3 , а саме приведення приміщення кухні відповідно до технічного паспорта «Львівське ОДК БТІ та ЕО», від 01.07.2002 року, призведе до втручання та зміни існуючих на даний час у житловому будинку 15 димових і вентиляційних каналів, які знаходяться у придатному до експлуатації стані; при демонтажі стіни у приміщенні 2 кухня площа квартири АДРЕСА_3 , не відповідатиме вимогам щодо нормативної площі житла та нормі жилої площі на чотирьох осіб. Згідно із актом обстеження стану квартири АДРЕСА_3 від 14.11.2017 дана квартира загальною площею 56,5 кв.м., житловою площею 31,6 кв.м. знаходиться у доброму технічному стані і відповідає санітарно-технічним нормам. Відповідно до акту №22/11-17-208 на приймання та експлуатацію димових і вентиляційних каналів в житлових будинках після капітального ремонту і нового будівництва від 22.11.2017 року димові та вентиляційні канали у квартирі АДРЕСА_3 , були введені в експлуатацію. Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такими способами захисту можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3, 4 частини другої статті 16 ЦК України). Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Частинами першою-сьомою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням. Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку. Згідно вимог частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Верховний Суд у постанові від 06.08.2019 у справі № 914/843/17 зазначив, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17. Частиною першою та другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників (пункт 1 частини першої та частина друга статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»). Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.11.2011 № 14-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 , положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 року № 4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_8 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності. Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Матеріалами справи встановлено, що відповідачами в порушення норм ч. 2 ст. 382, ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України не одержано згоди усіх співвласників багатоквартирного будинку, що підтверджується копією згоди мешканців першого під`їзду багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 на узаконення прибудови до квартири АДРЕСА_2 на місцях загального користування, у якій відсутні підписи усіх співвласників цього будинку. Статтею 10 ЖК УРСР визначено, що громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства. Згідно зі статтею 152 ЖК УРСР (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів. Відповідно до частини 1 ст. 177 ЖК УРСР на громадян покладено обов`язок забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання, до об`єктів благоустрою, додержуватися правил утримання жилого будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки. Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 р. №76 (надалі Правила №76) закріплено наступні визначення: - реконструкцією жилого будинку є комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог; - до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. - переобладнання - улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів. Відповідно до п. 1.4.1. Правил №76 переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється проводити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається (п. 1.4.4. Правил №76). Пунктом 1.4.5 Правил №76 передбачено, що для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення: копія поверхових планів, завірених в установленому порядку; проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності. Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. Право спільної власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Отже, щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно переобладнання чи реконструкції допоміжних приміщень вимагає погодження всіх співвласників. Для проведення власником приватного житлового фонду переобладнання і перепланування житлових приміщень, зокрема тих, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, необхідний дозвіл власника будинку (квартири). На підставі дозволу співвласників на проведення переобладнання і перепланування житлових приміщень власник звертається до виконавчого комітету місцевої ради (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц). Як вбачається з документів, наявних у матеріалах справи, належна відповідачам на праві власності квартира збільшилась з 48,4 кв.м. до 56, 5 кв.м., тобто на 8,1 кв.м. за рахунок приєднання до неї частини площі приміщення загального коридору. Оскільки на спірне майно поширюється правовий режим права спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, а відтак будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень, а саме приміщення загального коридору могли здійснюватися відповідачами тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на переобладнання або перепланування квартири АДРЕСА_3 , а надана копія заяви ОСОБА_5 до Сихівської районної адміністрації про надання дозволу про погодження самочинного здійсненого перепланування (переобладнання) була подана уже після проведення перепланування та переобладнання квартири, тобто з порушенням встановленого порядку. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано будь яких доказів на підтвердження порушення відповідачами чинних будівельних та санітарних норм, є безпідставними, оскільки незважаючи на наявність акту обстеження стану квартири АДРЕСА_3 від 14.11.2017 року, такий не слід розцінювати, як належний доказ законності проведеної відповідачами добудови, а сама по собі відповідність самочинно встановленої відповідачами стіни вимогам будівельних та санітарних норм, не змінює правового режиму добудови, як самочинної, не є доказом правомірності добудови за рахунок коридору загального користування, та не свідчить про дотримання встановленого законом порядку отримання дозволу на здійснення переобладнання квартири та коридору загального користування, площа якого зменшилася за рахунок незаконної добудови. Покликання апелянта на висновки експерта, зазначені у будівельно - технічному дослідженні №408/19 від 13.11.2019 року, не спростовують висновків суду першої інстанції і такий не може братись до уваги при вирішенні даного спору, оскільки первинно квартира АДРЕСА_3 , була двохкімнатною з кухнею, і такою відповідачі користувалися з моменту її отримання, і не мали будь - яких претензій з цього приводу. Крім цього, зазначена експертом невідповідність нормативної площі житла кількості проживаючих у ній мешканців, не може бути підставою, у зв`язку з цим, для самовільної добудови до квартири приміщення кухні і тамбура за рахунок площі загального користування, яким користуються всі мешканці житлового будинку. Відсутність норми житлової площі на одну особу є підставою для зарахування на квартирний облік і отримання житла, але аж ніяк не може бути підставою для узаконення самочинного будівництва чи перепланування, а відтак не виправдовує дій відповідачів. Що стосується твердження апелянта про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, то такі не заслуговують на увагу з огляду на таке. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 653/1096/16-ц. З огляду на досліджені матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що порушення прав позивача щодо користування приміщенням загального користування у даному випадку доведено, оскільки вказане прямо закріплено у частині 2 статті 382 Цивільного кодексу України, де передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Відповідно до пункту 1.4.4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України 17.05.2005 року № 76, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається. Судом вірно встановлено, що приєднання до квартири АДРЕСА_3 частини загального спільного коридору, будівництво додаткової стіни, відповідачі здійснили без відповідних дозволів, тобто, самовільно, без дотримання вимог чинних будівельних норм і правил, без згоди співвласників квартир будинку, що свідчить про порушення встановленої законодавством процедури здійснення відповідних будівельних робіт, що безспірно підтверджується доказами у справі. З огляду на те, що при будівництві житлового будинку АДРЕСА_4 було передбачене будівництво саме двохкімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 48.4 кв.м, а не трьохкімнатної загальною площею 56.6 кв.м, доводи апеляційної скарги про те, що при демонтажі можуть бути порушені конструктивні елементи, що впливає на цілісність будинку та відбудуться втручання та зміни димових і вентиляційних каналів, не заслуговують на увагу. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 25 травня 2023 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк