Ухвала КГС ВС № 910/238/21

УХВАЛА 23 травня 2023 року м. Київ cправа № 910/238/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Селіваненка В.П. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Булгакової І.В., за участю секретаря судового засідання Громака В.О., представників учасників справи: позивача - приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - Сапунцова В.Д., відповідача - державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" - Мануйленка О.В., третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - не з`яв., розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПАТ "НЕК "Укренерго") на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2022 (головуючий суддя - Балац С.В., судді Усатенко І.В. і Марченко О.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 (головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді Шапран В.В. і Гаврилюк О.М.) зі справи № 910/238/21 за позовом ПАТ "НЕК "Укренерго" до державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - ДПЗД "Укрінтеренерго") про стягнення 3 011 940 826,19 грн., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП). РУХ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог

1. Позов подано до господарського суду міста Києва (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення 3 011 940 826,19 грн., з яких: 2 775 939 125,03 грн. - основна заборгованість, 178 285,22 грн. - пеня, 64 056 970,44 грн. - штраф, 52 239 442,85 грн. - 3 % річних та 119 527 002,65 грн. - "інфляційні втрати".

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов`язання за укладеним між сторонами договором про врегулювання небалансів електричної енергії (в редакції наказу позивача від 03.04.2019 № 204; дата акцептування: 03.05.2019, ідентифікатор договору 0044-01022; далі - Договір). Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням господарського суду міста Києва від 07.12.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023: провадження у справі в частині вимог про стягнення 2 775 939 125,03 грн. основного боргу закрито; у задоволенні решти вимог відмовлено.

4. Рішення та постанова обґрунтовані: відсутністю заборгованості відповідача перед позивачем за Договором у період з 01.07.2019 по 30.06.2021, який охоплює період, заявлений до стягнення (з жовтня 2019 року по березень 2020 року та з червня 2020 року по другу декаду квітня 2021 року), у зв`язку з чим провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 2 775 939 125,03 грн. підлягає закриттю на підставі приписів пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); господарські санкції у вигляді пені та штрафу у разі порушення строку виконання грошового зобов`язання умовами укладеного між сторонами спору Договору не передбачені, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача господарських санкцій у вигляді пені в сумі 178 285,22 грн. та штрафу в сумі 64 056 970,44 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають; позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 52 239 442,85 грн. та "інфляційних втрат" у сумі 119 527 002,65 грн. задоволенню не підлягають, враховуючи необґрунтованість поданого позивачем до суду розрахунку таких сум. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі до Верховного Суду ПАТ "НЕК "Укренерго" не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині відмови у стягненні з відповідача "інфляційних витрат", 3% річних, пені та штрафу, вважає їх у цих частинах незаконними, прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та просить: скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 у справі №910/238/21 у частині відмови ПАТ "НЕК "Укренерго" у стягненні з ДПЗД "Укрінтеренерго" "інфляційних втрат" у розмірі 119 527 002,65 грн., 3% річних у розмірі 52 239 442,85 грн., пені у розмірі 178 285, 22 грн. та штрафу в розмірі 64 056 970,44 грн.; ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити згадані позовні вимоги; здійснити відповідний перерахунок судових витрат (суми судового збору), що підлягає стягненню з відповідача. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

6. Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №915/507/17, від 18.06.2019 у справі №914/891/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17. Доводи іншого учасника справи

7. У відзиві на касаційну скаргу ДПЗД "Укрінтеренерго" зазначає, що: позивач у касаційній скарзі не вказує, застосування якої саме норми права суди попередніх інстанцій не врахували у зазначених скаржником висновках Верховного Суду при прийнятті оскаржуваних рішень; посилання скаржника на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у вищенаведених постановах Верховного Суду, не є обґрунтованими, а відповідні справи - подібними до цієї справи №910/238/21, і ці висновки залежали виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входили до предмета доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому означені справи є неподібними за змістовним критерієм; отже, підстава касаційного оскарження - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, не отримала підтвердження; за таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 є законними і обґрунтованими, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному з`ясуванні всіх обставин справи, які були доведені належними, допустимими та достовірними доказами позивачем.

8. Від НКРЕКП відзив на касаційну скаргу не надходив. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ, ТА ЇХНІХ ВИСНОВКІВ

9. Пунктом 1.3.2 Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №307 (далі - Правила ринку), визначено, що для суб`єктів господарювання, визначених у підпункті 1.2.1 глави 1.2 цього розділу (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу), обов`язковою умовою участі на ринку електричної енергії є укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії з ОСП, що є договором приєднання, типова форма якого наведена в додатку 1 до цих Правил. Положеннями пункту 1.5.1 Правил ринку передбачено, що усі учасники ринку, крім споживачів, які купують електричну енергію за договорами про постачання електричної енергії споживачу, несуть відповідальність за свої небаланси електричної енергії, для чого кожен учасник ринку зобов`язаний стати СВБ або передати свою фінансову відповідальність за небаланси іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи на підставі укладення/приєднання до відповідного договору. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р "Про визначення державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" постачальником "останньої надії", відповідач визначений постачальником "останньої надії".

10. Позивачем як оператором системи передачі (далі - ОСП) та відповідачем як стороною, відповідальною за баланс (далі - СВБ), укладено Договір, відповідно до умов якого: - позивач врегульовує небаланси електричної енергії з відповідачем у порядку, визначеному Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами ринку. Врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення учасником ринку, що також є СВБ, правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії з позивачем в обсягах небалансів електричної енергії за цінами небалансів електричної енергії, визначеними відповідно до Правил ринку (пункти 1.4, 1.5); - виставлення рахунків та здійснення платежів у рамках розрахункових сум здійснюються відповідно до процедур та графіків, зазначених Правилами ринку (пункт 5.1);

11. Позивачем виставлені відповідачу рахунки за врегулювання небалансів електричної енергії у період з жовтня 2019 року по березень 2020 року та з червня 2020 року по другу декаду квітня 2021 року на загальну суму 2 775 939 125,03 грн. Вказані рахунки наявні в матеріалах справи в електронному вигляді.

12. Беручи до уваги відсутність оплати відповідачем вказаної суми заборгованості, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 2 775 939 125,03 грн. Враховуючи, що у правовідносинах сторін даного спору має місце допущене з боку відповідача порушення строку виконання грошового зобов`язання за Договором, позивачем заявлені вимоги про застосування до відповідача господарських санкцій у вигляді пені в сумі 178 285,22 грн. та штрафу в сумі 64 056 970,44 грн. Також позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 52 239 442,85 грн. та "інфляційних втрат" у сумі 119 527 002,65 грн.

13. Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

14. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", приписами статті 1 якого встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Враховуючи положення вказаного закону, штрафні санкції за прострочення грошового зобов`язання можуть бути стягнуті саме у разі, якщо такі штрафні санкції передбачені умовами договору (встановлені за згодою сторін).

15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські санкції у вигляді пені та штрафу у разі порушення строку виконання грошового зобов`язання умовами укладеного Договору не передбачені.

16. Посилання позивача на відновлення з 01.02.2021 застосування до постачальників штрафних санкцій (пені), що передбачені договорами про надання послуг з передачі електричної енергії та диспетчерського (оперативно-технологічного управління) та на умови договорів про надання послуг з передачі та диспетчеризації з положеннями про штраф та пеню судами попередніх інстанцій відхилені судом, оскільки укладений між сторонами спору Договір є договором саме про врегулювання небалансів електричної енергії, яким, як зазначено вище, господарські санкції у вигляді пені та штрафу не передбачені.

17. Посилання позивача на частину другу статті 231 Господарського кодексу України визнані судами попередніх інстанцій неспроможними, оскільки аналіз вказаної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов : якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням. Аналогічні правові висновки щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16. Тому позовні вимоги про стягнення з відповідача господарських санкцій у вигляді пені в сумі 178 285,22 грн. та штрафу в сумі 64 056 970,44 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

18. Щодо позовних вимог у частині стягнення з відповідача 3 % річних та "інфляційних втрат" суди попередніх інстанцій зазначили, що: заявлена до стягнення сума основної заборгованості була розрахована позивачем на підставі рахунків за врегулювання небалансів електричної енергії, які не містять кількості (обсягів) проданої електричної енергії та вартості за одиницю товару; без наявності в таких рахунках кількості (обсягу) проданої електричної енергії неможливо встановити розмір прострочення заборгованості та здійснити розрахунок 3 % річних та "інфляційних втрат", у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 52 239 442,85 грн. та "інфляційних втрат" у сумі 119 527 002,65 грн. задоволенню не підлягають, враховуючи необґрунтованість поданого позивачем до суду розрахунку таких сум. АКТИ ЗАКОНОДАВСТВА І ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

19. Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2023 відкрито касаційне провадження у справі №910/238/21 за касаційною скаргою ПАТ "НЕК "Укренерго" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

20. Об`єктом касаційного оскарження є рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023, у справі №910/238/21, в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог (пені, штрафу, "інфляційних витрат" та 3% річних). Рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2022 у частині закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 2 775 939 125, 03 грн. у справі сторонами як до суду апеляційної інстанції, так і до суду касаційної інстанції не оскаржувалося, а відтак Судом у цій частині не переглядається.

21. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

22. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

23. Рішенням господарського суду міста Києва від 07.12.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023, у справі №910/238/21, зокрема в частині стягнення пені, штрафу, 3% річних та "інфляційних витрат", у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

24. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, в частині відмови у стягненні пені та штрафу суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на спірні правовідносини не поширюється дія частини другої статті 231 Господарського кодексу України, оскільки спір між сторонами виник з грошового зобов`язання, що виключає можливість її застосування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та "інфляційних втрат", суди попередніх інстанцій виходили з необґрунтованості поданого позивачем до суду розрахунку таких сум.

25. Скаржник, посилаючись, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме постанови Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №915/507/17, від 18.06.2019 у справі №914/891/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 27.09.2019 у справі №923/760/16, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17.

26. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

27. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

28. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

29. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, а також зміст постанов Верховного Суду, які, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій не враховані, Верховний Суд відзначає таке. 29.1. Щодо посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №915/507/17 та від 18.06.2019 у справі №914/891/16 у контексті застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України: У постанові від 11.07.2018 у справі №915/507/17 Верховний Суд при перегляді справи врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі №3-1гс14. У постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі №3-1гс14 Суд відзначив, що аналіз норми (частини другої статті 231 ГК України) матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. Ураховуючи викладене, висновок суду касаційної інстанції (а саме Вищого господарського суду України) про те, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України застосовуються до грошових зобов`язань, є помилковим. У контексті наведеного колегія суддів звертається до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.08.2022 у справі №910/9375/21 (щодо помилкового застосування санкцій, передбачених абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, за порушення виконання грошових зобов`язань), де відзначено таке: "22. Стосовно посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14, Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16 щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, оскільки договір про врегулювання небалансів електричної енергії є договором купівлі-продажу, а зобов`язання за ним мають саме грошовий характер, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке. 22.1. З оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій було задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 483 179, 64 грн та частково пені в сумі 249 005, 25 грн на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України. Сума пені у розмірі 41 982, 62 грн була нарахована позивачем на підставі пункту 4.2 договору про врегулювання небалансів електричної енергії. Судом апеляційної інстанції зазначено: "щодо посилання апелянта про застосування штрафних санкцій за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов`язання, то вказані твердження не приймаються колегією суддів, оскільки за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір є договором про надання послуг, згідно з яким надаються послуги врегулювання небалансів, при цьому надання такої послуги не передбачає жодної операції з постачання електричної енергії, а є лише наданням послуг". 22.2. Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 04.02.2014 у справі № 3-1гс14 зроблено такий правовий висновок. За змістом положень частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до частини другої статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: - за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); - за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов: - якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; - якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; - якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. Ураховуючи викладене, висновок суду касаційної інстанції (а саме Вищого господарського суду України) про те, що положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України застосовуються до грошових зобов`язань, є помилковим. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина перша статті 173 ГК України). Відповідно до частини третьої статті 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів. Відтак грошове зобов`язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов`язанням. Аналогічні правові висновки щодо застосування норми абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 11.07.2018 у справі № 915/507/17, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16. 22.3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення заборгованості за придбану електричну енергію у відповідних місяцях. Враховуючи, що між сторонами у справі, що розглядається, виникло грошове зобов`язання, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 483 179, 64 грн та частково пені в сумі 249 005, 25 грн на підставі абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України підлягає скасуванню з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову". Отже, Верховний Суд у справі №910/9375/21 вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про можливість стягнення пені та штрафу на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України за договором про врегулювання небалансів електричної енергії, оскільки спір у справі виник з грошового зобов`язання, а дана норма застосовується лише у випадку прострочення виконання негрошового зобов`язання. Відтак, висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність нарахування позивачем пені та штрафу із застосуванням приписів частини другої статті 231 Господарського кодексу України засновані на законі, а також відповідають та не суперечать вказаним вище висновкам Верховного Суду, викладеним у справах №915/507/17, №914/891/16. 29.2. У справі № 904/5770/18 вирішувався спір про стягнення штрафу, нарахованого за порушення строку поставки товару; Суд відзначив, зокрема, що право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. 29.3. У справі №923/760/16 розглядалися позовні вимоги про стягнення 218 733, 22 грн., з яких 175 706, 20 грн. основного боргу, 17 928, 11 грн. пені, 20 852, 41 грн. штрафу та 4 246, 50 грн. 3% річних, через неналежне виконанням відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару за договором поставки від 02.12.2013 №CVS57958. 29.4. У справі № 917/194/18 розглядалися позовні вимоги про розірвання договору від 11.07.2017 №11/7, укладеного між Глобинською ЦРЛ та ПП "Рембудплюс", стягнення з відповідача 480 000 грн. попередньої оплати, 251 200 грн. штрафу за порушення строків виконання зобов`язання, 21 794 грн. пені та 33 600 грн. штрафу за порушення строку використання авансу, посилаючись на статті 526, 530, 611, 837, 854 Цивільного кодексу України та статті 188, 193, 202, 206 Господарського кодексу України. Позов обґрунтовано неналежним виконанням підрядником своїх зобов`язань за договором від 11.07.2017 №11/7. 29.5. У справі № 922/1720/17 розглядалися позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Азотфострейд" 451 008,93 грн. заборгованості за вантажні перевезення за договором транспортного експедирування вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 18.01.2017 №573, 70 174,77 грн. пені, 100 967,60 грн. штрафу, 30 361,17 грн. "інфляційних втрат" та 3% річних у сумі 8 086,91 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати наданих позивачем експедиторських послуг за договором. 29.6. У справі № 911/2813/17 розглядалися позовні вимоги про стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю "ЄІС" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Б25" заборгованості в розмірі 75 377,89 грн. через порушення взятих на себе за договором від 12.01.2016 №003/У-003-16 на надання послуг по подачі бетону на відстань зобов`язань з оплати наданих послуг, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення суму боргу, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України "інфляційні втрати" і 3% річних, а також пеня та штраф, передбачені умовами договору. 29.7. У справі № 911/1351/17 розглядалися позовні вимоги про стягнення 4 622 206, 36 грн. штрафних санкцій за неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки автокранів за договором № УГВ642/11-16 від 01.03.2016.

30. У жодній з наведених скаржником справ (які зазначені у пунктах 29.2 - 29.7 цієї постанови) не досліджувалася специфіка правового регулювання розрахунків (стягнення заборгованості, пені, штрафу тощо) на балансуючому ринку електричної енергії за договором про врегулювання небалансів електричної енергії.

31. Водночас у справі, що розглядається (№910/238/21) предметом спору, на відміну від наведених у вищевказаних справах, є вимога позивача про стягнення заборгованості за врегулювання небалансів електричної енергії за Договором, тобто спір у справі виник із грошового зобов`язання. Верховний Суд враховує і те, що в обґрунтування правовірності нарахованих сум пені та штрафу позивач визначає саме абзац третій частини другої статті 231 ГК України, при цьому умовами спірного Договору, як встановлено судами попередніх інстанцій, не передбачено розмір неустойки у вигляді пені та штрафу за порушення виконання зобов`язання відповідно, а тому відсутні підстави для застосування частини четвертої статті 231 ГК України.

32. Відтак, проаналізувавши зміст постанов (№№904/5770/18, 923/760/16, 917/194/18, 922/1720/17, 911/2813/17, 911/1351/17), на які вказує скаржник, та зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається (з урахуванням встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні рішень), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку, що вказані справи є неподібними до спірних правовідносин, адже різняться предметами, підставами позову та фактично-доказовою базою; рішення у справах ухвалені за іншого правового регулювання та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає їх подібність як за правовим регулюванням так і за змістовним критерієм.

33. Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги стосуються питань, пов`язаних із встановленням обставин справи та з оцінкою доказів у ній, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України. Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

33. За таких обставин доводи скаржника про неврахування судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи відповідних висновків Верховного Суду є безпідставним. Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

34. У розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

35. За наведених обставин згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "НЕК "Укренерго" на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 зі справи № 910/238/21, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду (№№904/5770/18, 923/760/16, 917/194/18, 922/1720/17, 911/2813/17, 911/1351/17), на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, а також висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №№ 915/507/17, 914/891/16. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення господарського суду міста Києва від 07.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 зі справи № 910/238/21. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя В. Селіваненко Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Булгакова