Ухвала КАС ВС № 140/5484/21

УХВАЛА про залишення касаційної скарги без руху 22 травня 2023 року м. Київ справа №140/5484/21 адміністративне провадження №К/990/17461/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради про скасування рішення, У С Т А Н О В И В: До Верховного Суду 15.05.2023 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2023. Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку про те, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на таке. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами загального позовного провадження. Спірні правовідносини в цій справі виникли щодо повернення на доопрацювання декларації позивача № ВЛ101210303382 від 03.03.2021 про готовність об`єкта до експлуатації- «Нове будівництво закладу торгівлі або закладу громадського харчування на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0710100000:31:052:0046, код 1230.1», оскільки у декларації відсутня інформація щодо сплати пайової участі. Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. При касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 16.03.2021 у справі № 906/114/20. Однак колегія суддів підкреслює, що виникнення підстав для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, на який у касаційній скарзі посилається відповідач, обумовлюється наявністю саме подібних правовідносин, які виникли у справі, у якій ухвалені судові рішення, щодо оскарження яких порушується питання, та у справах, розглянутих Верховним Судом, на які здійснюється посилання на підтвердження застосування норми права без урахування висновку цього Суду. Отже, законодавець чітко визначив які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції. Відповідно до положень цих норм процесуального права касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: - суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; - спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Визначаючи зміст поняття "подібність правовідносин", Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, пункті 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/7 та пункті 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Спірні правовідносини в справі № 909/1143/19 виникли щодо визнання укладеним договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста в редакції позивача. У зазначеній справі суди встановили, що Управлінням не надано суду доказів того, що відповідач станом на момент винесення рішення у справі розпочав будівництво об`єкта, отримав дозвільні документи на початок будівництва. Відтак Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач у справі не є замовником будівництва, на якого покладається обов`язок взяти участь у розвитку інфраструктури міста. Водночас у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 розпочав будівництво об`єкта по АДРЕСА_1 в червні 2020 року, оскільки 26.06.2020 Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради було зареєстровано повідомлення за №ВЛ 061201780266 про початок виконання будівельних робіт. Тому суди дійшли висновку, що розпочате у червні 2020 року позивачем будівництво не підпадає під дію підпункту 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, а отже замовник цього об`єкта будівництва має сплачувати пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Отже, правовідносини та обставини у справах № 909/1143/19 та № 140/5484/21 не є подібними. Також скаржник посилається на висновки Верховного Суду у справі № 906/114/20. Спірні правовідносини в справі № 906/114/20 виникли щодо стягнення заборгованості за договором про пайову участь у розвитку інфраструктури. Судами встановлено, що 12.09.2017 Рада та Товариство (замовник будівництва) уклали Договір, предметом якого є визначення для замовника об`єкта будівництва, розміру пайової участі замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури селища Попільні, у відсотковому значенні - 8 % від загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, відповідно до порядку залучення, розрахунок розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури селища Попільні. Водночас у справі, що розглядається, договір про пайову участь замовника будівництва у розвитку інфраструктури міста між позивачем та міською радою не укладався. Тому Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у справі № 906/114/20. Враховуючи, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами загального позовного провадження, скаржнику слід уточнити підстави касаційного оскарження, передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, згідно з частиною другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду сума судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За змістом пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270,00 грн. Отже, ставка судового збору, що підлягає сплаті за звернення з цією касаційною скаргою, становить 1816,00 (2270*0,4*200%). Скаржником не надано доказу сплати судового збору, у зв`язку із чим вказаний недолік підлягає усуненню. Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без руху та встановити десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення копії цієї ухвали шляхом зазначення обґрунтувань підстав касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, подання документа про сплату судового збору. Керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. Залишити без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради про скасування рішення.

2. Надати ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначено в мотивувальній частині ухвали.

3. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя Я.О. Берназюк Суддя Т.Г. Стрелець