Постанова Полтавський апеляційний суд № 646/1074/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 646/1074/18 Номер провадження 22-ц/814/1772/23Головуючий у 1-й інстанції Єжов В.А. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Абрамова П.С., Суддів:Дорош А.І., Триголова В.М., за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Скробот В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі батька у її вихованні УСТАНОВИВ: короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про позбавлення відповідача батьківських прав відносно їх спільної дитини сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з відповідачем ОСОБА_2 вони перебувала у зареєстрованому шлюбі з 17.07.2015 до 19.06.2017, який між ними було розірвано на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 19.06.2017, що набрало законної сили 30.06.2017. Від цього шлюбу мають спільну малолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина весь час з моменту свого народження проживає тільки з позивачем, бо шлюбні відносини між сторонами були припинені відразу після народження дитини. Відповідач сином ніколи не цікавився та ним не опікувався, не приїжджає до дитини всі два роки до звернення до суду з цим позовом, не з`являється в його житті, проживає окремо, жодного з покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідача, дитина знаходиться на повному її утриманні, виховується особисто позивачем, для розвитку сина вона докладає всі свої зусилля і можливості. Відповідачу нічого невідомо про те, чим хворіє дитина, де проходить лікування, як зростає, чим займається, чим живе син, з ким спілкується. Син не отримує від батька жодного подарунку на день народження, інші свята. Відповідач всі її пропозиції щодо участі у вихованні дитини ігнорує, хоч вона неодноразово просила його зустрітися з сином, але він так сина ніколи і не бачив. Немає жодних об`єктивних причин, які б могли створити йому перешкоди для добровільної участі у вихованні і утриманні сина, побаченнях і спілкуванні з ним. Позивач ніколи не порушувала батьківські права відповідача, він не звертався за захистом своїх батьківських прав як до служби у справах дітей, так і до правоохоронних органів з цих підстав. Вважає, що відповідач нехтує своїми обов`язками щодо виховання дитини. Вказані факти розцінює як ухилення від виховання дитини батьком, свідоме нехтування ним своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків, свідчить виключно про те, що відповідач самоусунувся від їх виконання, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 . У квітні 2018 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі батька у вихованні дитини. В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилався на те, що відразу після народження дитини, тобто з січня 2016 року, ОСОБА_1 ухилялась від зустрічей з ним, не бажала з ним спілкуватись та не надавала можливості побачити дитину, відмовляла йому у спілкуванні з сином, вимагала, щоб він відмовився від дитини, на його прохання спілкуватися з дитиною, відмовляла в цьому, посилаючись на занадто малий вік дитини, він пропонував різні варіанти спілкування з дитиною, в чому ОСОБА_1 також відмовляла йому, сплачує аліменти на утримання дитини, всі його намагання врегулювати дані відносини мирним шляхом ні до чого не приводять, вважає, що ОСОБА_1 створює йому перешкоди в спілкуванні з сином, що порушує його права та суперечить інтересам дитини, просить зобов`язати ОСОБА_1 не перешкоджати йому брати участь у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 та встановити порядок його участі у вихованні, визначивши такий час: перша, третя субота місяця з 14.00 до 18.00; друга, четверта неділя місяця з 14.00 до 18.00. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі батька у її вихованні - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позову у сумі 704,80 грн. короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, прохав скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а позовні вимоги за його зустрічним позовом задовольнити у повному обсязі, судові витрати покласти на ОСОБА_1 . Вказував, що висновки місцевого суду не відповідають обставинам справи, що ОСОБА_1 відмовляла йому у прийнятті участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, що доказів його ухилення від участі у вихованні та спілкуванні з дитиною матеріали справи не містять; він не має заборгованості по сплаті аліментів. (т. 2 а.с. 109-113) Апеляційний суд зазначає, що відповідачем у липні 2021 року до суду подано додаткові пояснення, які за своєю суттю є доповненням доводів апеляційної скарги, які подані поза межами строку на апеляційне оскарження, а тому до уваги апеляційним судом, як доповнення до апеляційної скарги, братися не можуть та підлягають залишенню без розгляду. (т. 2 а.с. 148-156) узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи; У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 прохала рішення місцевого суду залишити без змін, вказувала, що місцевий суд вірно встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення про задоволення її позову вірно застосував норми матеріального та процесуального права. (т. 2 а.с. 134-140) Щодо можливості розгляду справи апеляційним судом за відсутності учасників справи, що у судове засідання не з`явились. 18.05.2023 до апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 , адвоката Мокроусова Ю.С., про відкладення розгляду справи у зв`язку із його участю в іншому судовому засіданні. Позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Скробот В.А., заперечували проти відкладення розгляду справи. Як вбачається з матеріалів справи, справа в провадженні апеляційного суду перебуває з 2021 року. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалівдостатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, анеможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що причини неявки адвоката в судове засідання через надання переваги іншому судовому засіданню не є поважною причиною неявки та підставою для відкладення розгляду справи апеляційним судом. Сторона відповідача, як скаржник, який ініціював апеляційний перегляд справи, реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі та, зважаючи на межі розгляду справи апеляційним судом (стаття 367 ЦПК України) та належне і завчасне повідомлення судом сторони відповідача про дату, час і місце апеляційного перегляду справи, неявка її в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи. встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; Як установлено місцевим судом, сторони у справі, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 17 липня 2015 року до 19 червня 2017 року, який між ними було розірвано на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 червня 2017 року у справі № 635/1744/2017 (провадження № 2/635/1668/2017), яке набрало законної сили 30.06.2017. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 72 (а.с. 7 т. 1) Відразу після народження дитини, тобто з січня 2016 року, сторони фактично припинили шлюбні відносини, перестали проживати спільно як одна родина і вести спільне домашнє господарство, почали проживати окремо; дитина весь час з моменту свого народження проживає разом з матір`ю, ОСОБА_1 , в смт. Бабаї Харківського району Харківської області. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 26.08.2016 у справі № 635/4495/16-ц (провадження № 2/635/2164/2016) призначено до стягнення з відповідача аліменти на утримання дитини з 30 травня 2016 року, але цей свій обов`язок він також не виконував належним чином. Загальна сума заборгованості по сплаті аліментів станом на 26.09.2017 складала 15 259,58 грн. З цього приводу ОСОБА_1 зверталася із заявою до Основ`янського ВП ГУНП в Харківській області з питання притягнення відповідача до кримінальної відповідальності, тільки після цього ОСОБА_2 став виплачувати аліменти. Задовольняючи позовні вимоги про позбавлення батьківських прав, місцевий суд, оцінивши наявні у справі докази, установив, що починаючи з народження дитини, відповідач став безвідповідально ставитися до своїх батьківських обов`язків, ніяких стосунків з сином не підтримував і не підтримує, сином ніколи не цікавився та ним не опікувався, з часу народження не приїжджає до дитини, не з`являється в його житті, з січня 2016 року проживає окремо, не спілкується з сином, жодного разу самостійно не висловлював наміру зустрітися з дитиною, не дзвонить, не виявляє зацікавленості у його подальшій долі, не цікавиться його успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною; не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не проявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, жодного з покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються ОСОБА_1 самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Дитина знаходиться на повному її утриманні, виховується особисто нею, для розвитку сина вона докладає всі свої зусилля і можливості, а відповідач всі її пропозиції щодо участі у вихованні дитини ігнорує. Місцевий суд дійшов висновку, що в даному випадку, підтримання відносин з батьком не відбувається по причині нехтування батьком своїми батьківськими обов`язками. Відповідач ОСОБА_2 має можливість виправити ситуацію та приймати участь у вихованні дитини. Однак, відповідач свідомо ігнорує свої обов`язки і не намагається спілкуватися з сином. В такому випадку, суд вважає, що сімейне оточення дитини складає сім`я його матері, а біологічний батько дитини - відповідач ОСОБА_2 не приймає участі у підтриманні сімейних відносин з сином, в такому випадку позбавлення відповідача батьківських прав не вплине на відносини між відповідачем та сином. На думку місцевого суду, поведінка відповідача, який протягом майже п`яти років не спілкується з сином, свідчить про незацікавленість його як батька у долі дитини, байдужому ставленні до своїх батьківських обов`язків. Таку поведінку відповідача, який ухиляється від виконання своїх обов`язків, а саме: не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує дитину необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкується в достатньому обсязі з дитиною, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, що достовірно підтверджено зібраними у справі доказами, місцевим судом розцінено, як винне ухилення від виховання дитини, свідоме нехтування ним своїми обов`язками. Місцевим судом також зазначено, що надання батькові можливості налагодити родинні стосунки з дитиною та попередження відповідача про неприпустимість ухилення від участі у вихованні і утриманні сина та про зміну ставлення до виховання дитини - не матиме жодних позитивних наслідків, оскільки з довготривалої поведінки ОСОБА_2 вбачається, що він не має наміру виховувати та забезпечувати дитину, навіть не проявляє наміру і бажання спілкуватися з сином, хоча ніхто йому в цьому не перешкоджає, і він об`єктивно має таку можливість, але свідомо не бачиться з сином. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною місцевий суд дійшов висновку, що право звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні особа має лише тоді, коли той з батьків, з ким проживає дитина, чинить йому перешкоди в реалізації цього права, то підстав для звернення до суду ОСОБА_2 немає, бо він до органу опіки та піклування перед зверненням до суду не звертався, а ОСОБА_1 від виконання їх рішень не ухилялась, перешкод позивачу за таким позовом в спілкуванні з дитиною вона не чинила, будь-яких доказів існування таких обставин ОСОБА_2 суду не надано. Місцевим судом установлено, що позивачем ОСОБА_2 не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та тих обставин, на які він посилається в обґрунтування свого позову, а саме того, що нібито ОСОБА_1 перешкоджає йому в спілкуванні з дитиною, тобто ці позовні вимоги недоведені, є безпідставними та необґрунтованими, законні підстави для їх задоволення відсутні. При цьому судом враховано і результати оцінки психологічного стану дитини, надані психологом Центру логопедії та психології, кандидатом соціологічних наук, в яких зазначено про емоційне відсторонення хлопчика від біологічного батька та суб`єктивне ставлення до нього як до «чужого», тому перебування дитини наодинці з біологічним батьком може спровокувати виникнення у хлопчика стану тривоги та паніки, з метою запобігання психологічного травмування дитини зустрічі з батьком можливі тільки в присутності матері та соціального працівника або психолога. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Щодо позовних вимог про позбавлення батьківських прав. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК Українибатьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК Українимати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58). Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. У частинах першій, шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Апеляційний суд вважає, що при розгляді справи місцевий суд належним чином зазначені вище норми матеріального та процесуального права не врахував, хоча і послався на них. Позивачка мотивувала свої позовні вимоги обставинами, що відповідач протягом двох років не цікавився інтересами дитини та не приймав участі у спілкуванні з дитиною та у вихованні сина. З матеріалів справи вбачається, що на час пред`явлення позову (2018 рік) дитині було трохи більше двох років (2016 рік народження). Відповідач у справі не втратив інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на встановлення відносин з нею та зазначав, що причиною його неучасті у вихованні дитини була та обставина, що мати заперечувала проти його участі у цьому. Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про наявність винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми обов`язками у період з 2016 по 2018 рік. Висновки місцевого суду та аналіз поведінки відповідача, яке мало місце під час судового провадження, фактично є оціночними обставинами та припущеннями суду в частині небажання батька приймати участь у спілкуванні з дитиною та у її вихованні. З матеріалів справи вбачається, що органом опіки та піклування, спеціалістами служби у справах дітей Харківської районної адміністрації 05. 05.2018 проводилися бесіди з питань спору щодо позбавлення батьківських прав одного з батьків дитини. Згідно з протоколом бесіди встановлено, що батьки не проживають однією сім`єю із січня 2016 року, батько до дати проведення бесіди із сином не спілкувався, а самі батьки спілкуються тільки в суді. (а.с. 89 т. 2) Згідно з висновком Харківської районної державної адміністрації від 27.06.2018 № 01.19/1460 Харківська районна державна адміністрація дійшла висновку, що мало місце усунення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 та Харківська районна державна адміністрація Харківської області вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 у судовому порядку. (т. 1 а.с. 140-143) Як вбачається з висновку органу опіки та піклування, Служби у справах дітей Височанської селищної ради від 08.04.2023 № 113/01-43, служба у справах дітей дійшла висновку, що відповідач ОСОБА_2 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Відповідно до статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Такий висновок має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав. Ані в позовній заяві, ані у висновку органу опіки та піклування належним чином не аргументовано доцільності та необхідності застосування до відповідача, як батька дитини, такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, та що таке позбавлення буде відповідати найкращим інтересам дитини. В силу свого віку дитина не може висловити своє відношення до питання позбавлення батька батьківських прав, та що думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відсутні виключні обставини, які б давали підстави для висновку про умисну винну поведінку відповідача та наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є обґрунтованими. Щодо зустрічних позовних вимог про встановлення порядку спілкування з дитиною Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Частиною першою статті 151 СК України визначено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. У статті 158 СК України передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Відповідно до статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутись до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо) місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Як зазначено вище, Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Місцевий суд вірно дійшов висновку, що відсутні будь які докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 чинила ОСОБА_2 будь які перешкоди у спілкуванні з дитиною чи здійсненні її виховання батьком, та що ОСОБА_2 у відповідності до вимог законодавства у період до звернення до суду звертався до органів опіки та піклування із відповідною вимогою визначити порядок його участі у спілкуванні та вихованні дитини. У зв`язку з чим місцевий суд вірно відмовив у задоволенні зустрічного позову. Апеляційна скарга не містить жодних доводів на спростування даного висновку місцевого суду. висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції; Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищезазначені висновки апеляційного суду, рішення місцевого суду частині задоволення позовних вимог за первісним позовом (щодо позбавлення відповідача батьківських прав) підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог за первісним позовом. Щодо перерозподілу судового збору. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ч. 1 ст. 141 ЦПК України). Оскільки за результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що позовні вимоги за первісним позовом задоволенню не підлягають, судовий збір, сплачений позивачем за його подачу у сумі 704,80 грн, відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягає. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - відмовити. В іншій частині рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 травня 2023 року. Головуючий суддя П.С. Абрамов Судді А.І. Дорош В.М. Триголов