Постанова 4814 № 643/20971/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 643/20971/19 Номер провадження 22-ц/814/1542/23Головуючий у 1-й інстанції Крівцов Д.А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді-доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І.В. переглянув у судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2021 року, ухвалене суддею Крівцовим Д.А., повний текст рішення складено - дата не вказана у справі за позовом Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, - В С Т А Н О В И В: 13 грудня 202119 року Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, в якому просив суд позбавити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позовна заява мотивована тим, що відповідачі є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідачі ухиляються від виконання батьківських обов`язків щодо дитини. Остання перебуває на обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, та тимчасово влаштована в сім`ю знайомих ОСОБА_4 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2021 року позов Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, яке діє в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_2 , громадянина Республіки Ірак, батьківських прав відносно його дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно її дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , громадянина Республіки Ірак, на користь держави судовий збір у розмірі 1921,00 грн. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову мотивоване тим, що оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд визнав доведеним, що ОСОБА_2 свідомо нехтував своїми обов`язками щодо виховання дитини ОСОБА_5 та ухилявся від виконання вказаних обов`язків, у зв`язку з чим наявні, передбачені законодавством України, підстави для позбавлення його батьківських прав та задоволення позову в цій частині вимог. Розглядаючи справу в межах пред`явлених позовних вимог, у суду відсутні підстави надавати оцінку по суті доводам ОСОБА_1 відносно того, що ОСОБА_2 не є батьком ОСОБА_3 , оскільки факт його батьківства підтверджений даними свідоцтва про народження ОСОБА_3 і не спростований в установленому законом порядку. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги до ОСОБА_1 мотивоване тим, що враховуючи фактичні обставини справи, позицію відповідача ОСОБА_1 , яка у судовому засіданні неодноразово категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав та зазначала на бажанні займатися вихованням дитини, суд прийшов до висновку щодо відсутності підстав вважати, що ОСОБА_1 втратила інтерес до дитини та її поведінку неможливо змінити в кращу сторону, позивачем всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України не доведено, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відповідатиме інтересам дитини. В апеляційній скарзі Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 і ухвалити нове рішення в цій частині про їх задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно наказу Служб у справах дітей по Московському району Департаменту служб у справах дітей від 23.07.2019 року малолітня дитина ОСОБА_6 перебуває на обліку як дитина, яка знаходиться у складних життєвих обставинах, з підстави невиконання батьками або особами, які їх замінюють, батьківських обов`язків з виховання дитини, та тимчасово влаштована в сім`ю знайомих ОСОБА_4 , яка є біологічною бабусею дівчинки. За весь час перебування дитини у ОСОБА_4 , вона займалася вихованням та утриманням онуки, відповідач ОСОБА_1 не спілкувалася з донькою, не утримувала її. Згідно з поясненнями ОСОБА_4 , мати ОСОБА_1 не займається вихованням та утриманням доньки, зловживає алкогольними напоями, не має постійного місця проживання, не працює, матеріально не допомагає дитині. Відповідно до пояснень самої дитини, вона не заперечує проти позбавлення батьківських прав батьків, т.я. батька вона жодного разу у житті не бачила, мати не займається її вихованням та утриманням. З пояснень матері ОСОБА_1 вбачається, що вона також не заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Після смерті ОСОБА_4 дитину було доставлено до КНП «Харківська міська клінічна дитяча лікарня №24» ХМР відповідно до акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров`я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 31.03.2021 року. Після проведення необхідних заходів щодо захисту прав дитини малолітню ОСОБА_7 було влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей. Відповідач жодного разу не з`явилася до Департаменту служб із заявою про повернення доньки їй на виховання та спільне проживання. Згідно відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області ОСОБА_1 знята з реєстрації ( АДРЕСА_1 ) на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2014 року. У судовому засіданні відповідач підтвердила, що вона на теперішній час не має місця реєстрації та постійного місця проживання, мешкає у друзів, нею не створено належних умов для проживання малолітньої дитини. Згідно листів Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №101 та характеристики вбачається, що за період навчання мати дитини не відвідувала заклад освіти, не цікавилася навчальними успіхами дитини, не підтримувала зв`язок із класним керівником та адміністрацією школи, жодного разу не відвідувала батьківські збори. У судовому засіданні відповідач підтвердила той факт, що вона не має офіційного працевлаштування, що свідчить про її неспроможність утримувати дитину. Вказує, що позивачем надано усі докази, які свідчать про винну поведінку матері щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків. Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Ухвалами Харківського апеляційного суду від 26.01.2022 року у даній справі відкрито апеляційне провадження та справу призначено до апеляційного розгляду на 28.03.2022 року о 15-30 год., з повідомленням учасників справи (а.с. 181,183). Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. З 05.08.2022 року дана справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (а.с. 184). Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 26.09.2022 року справа призначена до апеляційного розгляду на 22.05.2023 року о 10-40 год., з повідомленням учасників справи (а.с. 185). У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з`явилися, позивач подав суду заяву з проханням справу розглянути у його відсутність. Заяв та клопотань про від відповідача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що згідно повторного свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 є її батьком (а.с. 7). Відповідно до наказу Служби у справах дітей Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради №116 від 23.07.2019 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взята на облік з підстав проживання в сім`ї, в якій батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини. Дитину влаштовано в сім`ю знайомих ОСОБА_4 (а.с. 9). Вказані обставини підтверджуються письмовими заявами та поясненнями ОСОБА_4 щодо влаштування дитини в її сім`ю (а.с. 13,14). Згідно листа Управління освіти Адміністрації Немишлянського району виконавчого комітету Харківської міської ради від 29.07.2019 року, долею ОСОБА_3 опікується її бабуся ОСОБА_4 (а.с. 16). У листах загальноосвітньої школи №101 Харківської міської ради від 25.10.2019 року, від 24.06.2020 року зазначено, що ОСОБА_6 проживає разом з бабусею ОСОБА_4 , яка намагається бути в курсі шкільних справ (а.с. 17,18). З листа КНП «Міська дитяча поліклініка №12» Харківської міської ради від 18.10.2019 року вбачається, що вихованням ОСОБА_3 займається бабуся ОСОБА_4 (а.с. 20). Згідно характеристик ОСОБА_3 , наданих Управлінням освіти Адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради 23.10.2019 року, 24.06.2020 року, про дитину дбає її бабуся ОСОБА_4 (а.с. 21,204). Відповідно до акту обстеження умов проживання від 03.10.2019 року дитина ОСОБА_6 проживає разом з ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (а.с. 22). Як вбачається з письмових пояснень ОСОБА_1 , вона уклала фіктивний шлюб з ОСОБА_2 , останній вихованням та утриманням ОСОБА_3 не займається (а.с. 24). Згідно листа КНП «Міська дитяча поліклініка №12» Харківської міської ради від 23.06.2020 року, ОСОБА_2 у поліклініку ніколи не звертався, не цікавився здоров`ям дитини (а.с. 201). Як вбачається з письмових пояснень ОСОБА_3 від 03.06.2020 року, вона ніколи на бачила свого батька ОСОБА_2 (а.с. 110). Згідно висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, вказаний Департамент як представник органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав відносно ОСОБА_2 (а.с. 118-119). У судовому засіданні 18.10.2021 року ОСОБА_1 показала, що ОСОБА_2 не є батьком ОСОБА_3 , ніколи життям дитини не цікавився і не приймав участь в її утриманні і вихованні. З пояснень представника позивача, ОСОБА_1 , а також матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що дитина раніше проживала в сім`ї ОСОБА_4 . Згідно пояснень ОСОБА_1 , ОСОБА_4 була матір`ю біологічного батька дитини ОСОБА_3 та, відповідно, бабусею останньої. Перші 8 років ОСОБА_6 проживала разом з ОСОБА_1 . Потім у зв`язку із погіршенням стану здоров`я ОСОБА_1 , вона попросила біологічного батька ОСОБА_10 взяти диниту до себе. Враховуючи наведене, до смерті родичів дитини, остання проживала разом з біологічним батьком та бабусею ОСОБА_4 . Аналогічні письмові пояснення надала представнику позивача дитина ОСОБА_6 , зазначивши, що ОСОБА_4 - мати її біологічного батька. З пояснень учасників справи та її матеріалів судом першої інстанції також встановлено, що після смерті ОСОБА_4 дитину ОСОБА_7 було влаштовано до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей. Свідок ОСОБА_11 надала суду показання, згідно яких є сусідкою ОСОБА_1 . Дитина проживала разом з ОСОБА_10 , якого свідок завжди сприймала як батька дитини ОСОБА_12 , та ОСОБА_1 . ОСОБА_1 завжди добре ставилася до дитини. Вона допомагала ОСОБА_1 влаштовувати ОСОБА_12 в дитячий садок. Приблизно 2 роки тому у ОСОБА_1 погіршився стан здоров`я і вона залишила дитину у батька та свекрухи. Дитина і ОСОБА_1 регулярно спілкуються по телефону, вказане спілкування відбувалося в присутності свідка, вже коли дитина перебувала у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні 18.10.2021 року категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав. Зазначила, що буде боротися за дитину та збереження своїх батьківських прав. Показала, що протягом останніх 2 років дитина приходила до неї на роботу, допомагала по дому. Також зазначила, що відвідувала дитину в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, зокрема 07.08.2021 року. Також зазначила, що майже кожного дня спілкується з дитиною по телефону. З метою перевірки доводів ОСОБА_1 відносно того, що вона у серпні 2021 року відвідувала дитину в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, судом у судовому засіданні 18.10.2021 року було оголошено перерву для уточнення зазначеної інформації. Після перерви у судовому засіданні 18.10.2021 року представник позивача показала, що в ході спілкування з представниками Центру соціально-психологічної реабілітації дітей підтвердилося, що ОСОБА_1 відвідувала дитину у вказаному Центрі 06.08.2021 року. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 добре ставилася до доньки ОСОБА_3 , займалась її вихованням, в даний час також підтримує зв`язки з дитиною. Вказані обставини підтверджуються довідками КНП «Міська дитяча поліклініка №12» Харківської міської ради від 18.10.2019 року, 23.06.2020 року, згідно яких у травні 2018 року ОСОБА_1 уклала з дільничим лікарем Декларацію про вибір лікаря. На протязі 2018 року ОСОБА_1 з дитиною тричі зверталася у поліклініку з приводу проведення профілактичних щеплень. Зі слів лікаря-педіатра, до вересня 2018 року на прийом в поліклініку для медичних оглядів і проведення профілактичних щеплень дитину приводила мати ОСОБА_1 , яка виконувала всі рекомендації лікаря. Дитина отримала всі профілактичні щеплення за віком. Скарг на дану сім`ю в той час не було. У подальшому у 2019 році дитина приходила до поліклініки з бабусею. Також вказані обставини підтверджуються поясненнями представника позивача, яка підтвердила, що ОСОБА_1 у серпні 2021 року дійсно відвідувала дитину в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. Про небайдужість та інтерес ОСОБА_1 до дитини, на переконання суду, свідчить і та обставина, що ОСОБА_1 не тільки з`явилася у судове засідання та активно висловлювала свої заперечення проти позову, а й викликала і забезпечила явку до суду свідка ОСОБА_11 . Доводи представника позивача відносно того, що ОСОБА_1 не має житла, доходів, офіційної роботи, суд першої інстанції відхилив, оскільки вказані обставини самі по собі не можуть бути підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. На переконання суду, вказані обставини можуть мати значення для вирішення питання щодо місця проживання дитини та наявності або відсутності підстав для передачі дитини ОСОБА_1 або залишення її у Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, а не для вирішення питання про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. Скрутний матеріальний стан особи та відсутність у неї житла, на переконання суду, не можуть бути самі по собі підставою для позбавлення її батьківських прав, а можуть мати наслідком поміщення дитини до відповідних державних закладів з метою забезпечення належних умов її проживання, харчування тощо з одночасним збереженням сімейних зв`язків з батьками. Протилежний підхід та позбавлення особи батьківських прав виключно на підставі її скрутного матеріального стану, фактично означав би дискримінацію вказаної особи за ознакою майнового стану та був би непропорційним втручанням в її право на повагу до сімейного життя. При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з наступного. Частиною першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України (далі - СК України), батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Відповідно до роз`яснень, наданих в Постанові Пленуму Верховного суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №243/13192/19-ц зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є невиправданим, настільки крайнім заходом сімейно-правового характеру, який не відповідає інтересам дітей. У цьому випадку, держава, як про це влучно висловився Європейський суд у справах людини у рішенні «Савіни проти України», має допомогти родині у складній ситуації, без застосування радикальних заходів. У постанові від 02.09.2020 року у справі №557/1101/18 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, також зауважив, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. У постанові від 06.05.2020 року у справі №753/2025/19 Верховний Суд також зазначив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Як вбачається з висновків щодо застосування норм права Верховного Суду, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку відповідача в кращу сторону неможливо. Навіть за наявності винної поведінки відповідача та встановлення того, що відповідач участі у вихованні дитини не брав і її життям не цікавився, позбавлення відповідача батьківських прав можливе виключно у разі неможливості змінити на краще його поведінку щодо дитини. При цьому сам факт заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав, свідчить про його інтерес до дитини. Апеляційний суд у складі колегії суддівпогоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову до відповідача ОСОБА_1 , виходячи з наступного. Предметом даного спору є позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Як правильно встановив суд першої інстанції, відсутні правові підстави для задоволення позову про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки, як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 , як мати дитини, не втратила інтерес до дитини та зв`язок з нею, в силу певних життєвих обставин (погіршення стану здоров`я, відсутність власного житла, офіційного місця роботи) мати ОСОБА_1 підтримує контакт з донькою, спілкується з нею по телефону, відвідувала дитину в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, куди дитина була поміщена після смерті родичів, що вказує на те, що відповідач не байдужа до долі дитини, готова за неї боротися і категорично заперечує проти позбавлення її батьківських прав. У поясненні ОСОБА_1 від 23.07.2019 року, яке додано до позовної заяви, вказано що вона заперечує проти позбавлення її батьківських прав. Матеріали справи не містять даних про зловживання відповідачем ОСОБА_1 спиртними напоями чи наркотичними засобами, тому є очікувані сподівання щодо зміни поведінки ОСОБА_1 відносно виконання нею батьківських прав у кращу сторону. Доводи апеляційної скарги про те, що з пояснень матері ОСОБА_1 вбачається, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, то ці доводи протирічать матеріалам справи, оскільки у вище вказаному поясненні ОСОБА_13 заперечує проти позбавлення її батьківських прав, судом першої інстанції також встановлено, що відповідач у суді заперечувала проти позову. Доводи апеляційної скарги про те, що у судовому засіданні відповідач підтвердила, що вона на теперішній час не має місця реєстрації та постійного місця проживання, мешкає у друзів, нею не створено належних умов для проживання малолітньої дитини, то ці доводи не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції встановлено існування гарних стосунків між матір`ю та дитиною, існування між ними постійного зв`язку, а вказані вище обставини не є вирішальними при розгляді даного спору. Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її прийняття безпосередньо до суду касаційної інстанції, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 травня 2023 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов