Постанова 4855 № 620/3095/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3095/20 Головуючий у І інстанції - Виноградова Д.О. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошової компенсації Позивачу за невикористані дні щорічної додаткової відпустки; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачу середній заробіток за 354 днів затримки повного розрахунку при звільненні шляхом множення середньоденного розміру його грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки. Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу Відповідач не провів з ним усіх розрахунків. Зазначив, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпПУ. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 354 днів затримки повного розрахунку при звільненні. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року - задоволнено. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - скасовано. Прийнято нову постанову, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовлено. Постановою Верховного Суду від 14 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 41209 (сорок одну тисячу двісті дев`ять тисяч) грн 35 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь Позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь Позивача. Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 січня 2023 року, від 20 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, та призначено дану адміністративну справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 року заяви суддів Епель Оксани Володимирівни, Губської Людмили Вікторівни та Карпушової Олени Віталіївни про самовідвід у справі № 620/3095/20 - задоволено. Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2023 року справа № 640/3095/20 була розподілена колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Мельничук В.П., судді Лічевецький І.О., Оксененко О.М. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2023 року прийнято до провадження справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії. Призначено справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії до розгляду в порядку письмового провадження. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.07.2019 № 167 капітана ОСОБА_1 , Начальника групи (з охорони праці та технічного нагляду) відділу безпеки військової служби, звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.07.2019 № 254 з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 05.07.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 15). 24.01.2020 Позивач звернувся до Відповідача із заявою, в якій просив зокрема виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані дні оплачуваної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 роки. Листом від 03.02.2020 № 502/2/9/144 Військова частина НОМЕР_1 повідомила Позивача, що надання днів додаткової відпустки військовослужбовцям - учасникам бойових дій, на день його звільнення, відповідно і виплата компенсації за неотримані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також керівними документами Міністерства оборони України не передбачено, у зв`язку з чим відсутні підстави для нарахування та виплати Позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки. Вважаючи бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій протиправною, Позивач звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у справі № 620/734/20, яке набрало законної сили, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.07.2019. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.07.2019. На виконання зазначеного рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року Позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 41 209,35 грн, що підтверджується банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» про зарахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 від 24.06.2020. Вважаючи, що Відповідачем порушені строки розрахунку при звільненні, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції в рішенні від 09 жовтня 2020 року виходив з того, що на час прийняття наказу про виключення Позивача зі списків особового складу Відповідачем не було проведено з останнім усіх необхідних розрахунків. Остаточний розрахунок проведено 24.06.2020, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з Позивачем підлягає відшкодуванню по день проведення фактичного розрахунку. Враховуючи, що Позивач був виключений зі списків особового складу з 05.07.2019, на переконання суду першої інстанції, з 06.07.2019 по день фактичного розрахунку (24.06.2020) Відповідач повинен самостійно нарахувати та виплатити Позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку (по 23.06.2020). Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 26 січня 2021 року вказав, що передбачений ч. 1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальною є така обставина, як невиплата належних працівникові на час звільнення сум саме з вини власника або уповноваженого ним органу. Проте, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 26 січня 2021 року зазначив, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Отже, зобов`язання нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку в судовому порядку не тягне за собою обов`язку про нарахування і виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку. Скасовуючи рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2020 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний Суд виходив з того, що у справі, яка розглядається, Позивач у зв`язку з порушенням Відповідачем його права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, що встановлено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у справі № 620/734/20, просив стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.07.2019 по 23.06.2020. При цьому Відповідач провів фактичний розрахунок із Позивачем щодо виплати суми компенсації поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції в рішенні від 09 жовтня 2020 року зробив правильний висновок що Позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної компенсації. Таким чином, висновок апеляційного суду, викладений в постанові від 26 січня 2021 року щодо того, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості, є помилковим. Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що при прийнятті судом першої інстанції рішення від 09 жовтня 2020 року не враховано необхідності дотримання принципу співмірності та розумності заявлених Позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні. Задовольняючи адміністративний позов частково, Чернігівський окружний адміністративний суд в оскаржуваному рішенні від 14 листопада 2022 року виходив з того, що дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, сума 41209,35 грн відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності. Таким чином, оскільки затримка спірної виплати відбулась з вини Відповідача, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 14 листопада 2022 року дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог зобов`язального характеру та стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 41209,35 грн, що буде співмірним розміру невиплачених при звільненні коштів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваному рішенні від 14 листопада 2022 року, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17. Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Таким чином законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Вирішуючи питання щодо розміру суми, яка підлягає стягненню на користь Позивача (за затримку спірної компенсації (виплати)), колегією суддів встановлено наступне. Як зазначено Верховним Судом в постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 540/1820/21, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Частиною другою статті 117 КЗпП установлено, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця колегія суддів дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що співставлення зазначених сум свідчить про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, періодом затримки її виплати, характером цієї заборгованості, діями Позивача та Відповідача. Застосовуючи критерій ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, Верховний Суд зазначав, що облікова ставка НБУ, або ставка рефінансування - норма відсотка, що стягується Національним банком України при рефінансуванні комерційних банків. Вона є монетарним інструментом, за допомогою якого Нацбанк встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових ресурсів. Згідно з даними офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua/ua/news/all/rishennya-oblikova-stavka-2019-12-12 облікова ставка НБУ станом на 28.10.2022 року складала: з 07.06.2019 - 17,5%; з 19.07.2019 - 17%; з 06.09.2019 - 16,5%; з 25.10.2019 - 15,5%; з 13.12.2019 - 13,5%; з 13.01.2020 - 11%; з 13.03.2020 - 10%; з 24.04.2020 - 8%; з 12.06.2020 - 11%; з 05.03.2021 6,5%. Як вже було зазначено раніше, відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.07.2019 № 167 капітана ОСОБА_1 , Начальника групи (з охорони праці та технічного нагляду) відділу безпеки військової служби, звільненого наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.07.2019 № 254 з військової служби у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 05.07.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 15). На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року у справі № 620/734/20 Позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у сумі 41 209,35 грн, що підтверджується банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» про зарахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 від 24.06.2020. Таким чином, орієнтовний розмір майнових втрат Позивача за період з 06.07.2019 по день фактичного розрахунку внаслідок несвоєчасного розрахунку при звільненні (24.06.2020) складав 3 612,88 грн: - 41 209,35 грн х 17,5% / 365 днів х 9 днів (з 06.07.2019 по 18.07.2019) = 177,82 грн; - 41 209,35 грн х 17% / 365 днів х 34 дні (з 19.07.2019 по 05.09.2019) = 652,58 грн; - 41 209,35 грн х 16,5% / 365 днів х 34 дні (з 06.09.2019 по 24.10.2019) = 633,38 грн; - 41 209,35 грн х 15,5% / 365 днів х 35 дні (з 25.10.2019 по 12.12.2019) = 612,50 грн; - 41 209,35 грн х 13,5% / 365 днів х 18 днів (з 13.12.2019 по 12.01.2020) = 274,35 грн; - 41 209,35 грн х 11% / 365 днів х 43 дні (з 13.01.2020 по 12.03.2020) = 534,03 грн; - 41 209,35 грн х 10% / 365 днів х 29 днів (з 13.03.2020 по 23.04.2020) = 327,42 грн; - 41 209,35 грн х 8% / 365 днів х 32 дні (з 24.04.2020 по 11.06.2020) = 289,03 грн; - 41 209,35 грн х 11% / 365 днів х 9 днів (з 12.06.2020 по 24.06.2020) = 111,77 грн. Отже, вказана сума ймовірних втрат Позивача є значно меншою від суми середнього заробітку за час затримки спірної компенсації (виплати). За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваному рішенні від 14 листопада 2022 року, що враховуючи принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті, з урахуванням ймовірних майнових втрат Позивача та справедливого і розумного балансу між інтересами Позивача і Відповідача, сплаті на користь Позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 41209,35 грн, який є співмірним розміру невиплачених при звільненні коштів (за час затримки спірної виплати). Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь Позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь Позивача. Крім того Відповідачем наголошено, що оскільки при нарахуванні і виплаті Позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Проте, колегія суддів звертає увагу, що вказані доводи Відповідача є необґрунтовані та суперечать правовій позиції, викладеній в постанові Верховного суду від 14 липня 2022 року у даній адміністративній справі, згідно якої і було скасовано судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в цій справі. Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 14 листопада 2022 року прийшов до обґрунтованого висновку, що оскільки Військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати Позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05.07.2019, і враховуючи приписи статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 06 липня 2019 року по 24 червня 2020 року. І такий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (спірної виплати) має становити 41 209,00 грн, який є співмірним розміру невиплачених при звільненні коштів. Оцінюючи інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Військової частини НОМЕР_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко