Постанова 4851 № 440/5923/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2023 р. Справа № 440/5923/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2022, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, повний текст складено 16.09.22 по справі № 440/5923/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтави ради щодо не вклеювання до посвідчення ОСОБА_1 - особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи серії НОМЕР_1 нового бланку з відповідними записами; зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтави ради продовжити термін дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи, серії НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_1 , шляхом вклеювання до нього нового бланку з відповідними записами, безтерміново, відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 110133 від 01.07.2021; стягнути на користь ОСОБА_1 з Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2022 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2022 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань з Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтави ради понесені ним витрати на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що необхідність перегляду раніше встановленого статусу чинним законодавством не передбачено, а порядок дій відповідача, які полягають у вклеюванні нового бланку до посвідчення із відповідними записами в разі продовження групи інвалідності чітко визначений Порядком видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302. Вказує, що судом не було надано належної правової оцінки тому факту, що статус інваліда війни було встановлено ОСОБА_1 у квітні 2014 року, на підтвердження чого, на підставі ст.18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якою передбачено, що ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки, Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради, яке в подальшому, на підставі рішення дев`ятої сесії Шевченківської районної у м. Полтаві ради VII скликання від 23.06.2016 року, змінило назву на Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, було видано відповідне посвідчення ветерана війни - інваліда війни серії НОМЕР_1 , і що з того часу до червня 2021 року він перебував на обліку в Управлінні та користувався пільгами, передбаченими законодавством України для інвалідів війни. Стверджує, що у довідках МСЕК позивача, які видавалися йому при встановленні та в подальшому продовженні групи інвалідності (серії 10 ААА 198589 від 24.04.2014 року, серії АВ № 0482246 від 19.05.2015 року, серії АВ №0012207 від 24.05.2018 року та серії 12 ААВ № 110133 від 01.07.2021 року) вказана одна й та ж причина інвалідності: «поранення, травма, захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби». Таким чином, підстава встановлення позивачу відповідачем статусу ветерана війни-інваліда війни, на підтвердження чого було видано відповідне посвідчення та, в подальшому, вкладки до нього, впродовж 2014-2021 років не змінювалася. Зауважує, що наявні в матеріалах справи письмові докази підтверджують ту обставину, що впродовж 2014-2018 років у відповідача не виникало сумнівів у правомірності видачі позивачу посвідчення інваліда війни/особи з інвалідністю внаслідок війни на підтвердження наявного в нього статусу. Наголошує, що станом на 06.04.2022 року, коли позивачеві було вчергове продовжено термін групи інвалідності та він знову звернувся до відповідача з заявою про продовження терміну дії посвідчення, жодна з обставин, які існували до того та були достеменно відомі відповідачеві, зокрема, і причина інвалідності, не змінилася. Зазначає, що поняття отримання статусу і отримання посвідчення на підтвердження наявного статусу не є тотожними. Вважає, що єдиний можливий варіант поведінки відповідача в разі продовження терміну групи інвалідності, встановленого медико-соціальною експертною комісією, визначений п.10 Порядку №302, який передбачає, що у разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що під час проходження військової служби, рядовий військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 13 грудня 1989 року отримав кульове поранення м`яких тканин правого стегна і травми голови (ЗЧМТ) в ході проведення навчальних стрільб, при виконанні обов`язків військової служби, у зв`язку з чим знаходився на лікуванні в військовій частині НОМЕР_3 з 13.12.1989 по 24.01.1990, що підтверджено випискою з епікризу військової частини НОМЕР_3 та архівною довідкою Центрального архіву від 27.05.2012 № 3/250318, копії яких наявні в матеріалах справи /а.с. 7, 8/. Відповідно до Витягу з протоколу № 1217 від 27.05.2013 засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв, легке кульове поранення м`яких тканин правого стегна, ЗСМТ (струс головного мозку, 1989 р.) колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_2 №196 від 14.12.1989 р., яка в подальшому призвела до розвитку захворювань - поранення, травма, захворювання, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби /а.с. 9/. Згідно довідки МСЕК від 24 квітня 2014 року серії 10 ААА № 198589 вперше позивачу встановлено другу групу інвалідності з 08.04.2014 з визначенням причини інвалідності - поранення, травма і захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби. Інвалідність встановлена на строк до 01 травня 2015 року з датою чергового переогляду - квітень 2015 року /а.с. 10/. 30 квітня 2014 року Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради видано ОСОБА_1 посвідчення серії НОМЕР_1 , дійсне до 01.05.2015, відповідно до якого позивач є інвалідом другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни /а.с. 11/. Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 048246 від 19.05.2015 позивачу повторно встановлено другу групу інвалідності з 28.04.2015, причина інвалідності - поранення, травма, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, інвалідність встановлена на строк до 01 травня 2018 року /а.с. 13/. 25.05.2018 Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради продовжено ОСОБА_1 термін дії посвідчення серії НОМЕР_1 , дійсне до 01.06.2020 року, відповідно до якого позивач є інвалідом другої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни /а.с. 15/. Довідкою МСЕК серії АВ № 0012207 від 24.05.2018 позивачу було повторно встановлено другу групу інвалідності з 01.05.2018 строком до 01.06.2021, причина інвалідності - поранення, травма, захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби /а.с. 14/. Довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 110133 від 01.07.2021 позивачу встановлено повторно з 01.06.2021 безтерміново другу групу інвалідності; причина інвалідності - поранення, травма, захворювання, ТАК пов`язані з виконанням обов`язків військової служби /а.с.6/. Позивач звернувся до відповідача із заявою від 06.04.2022 /а.с. 16/, у якій просив продовжити термін дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни згідно довідки МСЕК №110133 від 01.07.2021. Листом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 02.05.2022 №13-1813 позивача повідомлено про відсутність підстав для продовження ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 1 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту" /а.с. 17, 18/. Вважаючи протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, що полягає у не вклеюванні до посвідчення ОСОБА_1 - особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи серії НОМЕР_1 нового бланку з відповідними записами, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що поранення, травма, захворювання, які отримав позивач та внаслідок яких встановлено інвалідність, не пов`язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, тому відсутні правові підстави для підтвердження позивачу статуту ветерана війни шляхом продовження терміну дії посвідчення, дія якого закінчилася. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі по тексту - Закон №3551-XII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ст.4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Приписами ст.7 №3551 визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Так, ч.1 ст.7 Закону №3551-XII визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час. До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: 1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; 2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами; 4) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних: у районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 року, а з 1 грудня 2014 року - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання. Дія абзацу третього цього пункту не поширюється на осіб, засуджених за злочини проти основ національної безпеки України та кримінальні правопорушення проти громадської безпеки. Зв`язок інвалідності з пораненням чи іншим ушкодженням здоров`я, отриманим особами, зазначеними в цьому пункті, встановлюється для повнолітніх осіб - за висновком медико-соціальної експертизи, для осіб віком до 18 років - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 5) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок воєнних дій громадянської та Другої світової воєн або стали особами з інвалідністю із зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки; 6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов`язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року; 7) учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням у цих державах; 8) осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, та осіб, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941-1945 років і стали особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; 9) осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи; 10) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (далі - Революція Гідності), та які звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року. Абзац перший цього пункту не поширюється на працівників міліції, осіб, які проходили службу в правоохоронних органах спеціального призначення, військовослужбовців внутрішніх військ, Збройних Сил України та інших військових формувань, які отримали інвалідність внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з подіями Революції Гідності. Участь осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, у Революції Гідності та отримання ними під час Революції Гідності поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я встановлюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Зв`язок інвалідності з пораненнями, каліцтвом, контузією чи іншим ушкодженням здоров`я, отриманими особами, зазначеними в абзаці першому цього пункту, під час участі у Революції Гідності, встановлюється за результатами медико-соціальної експертизи в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України; 11) військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію Російської Федерації проти України і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів; 12) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів; 13) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами. Підставою для надання особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є (але не виключно): а) клопотання про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни керівника добровольчого формування, до складу якого входила така особа. До клопотання додаються документи, що підтверджують участь особи в антитерористичній операції, або письмові свідчення не менш як двох свідків з числа осіб, які спільно з такою особою брали участь в антитерористичній операції та отримали статус учасника бойових дій, або особи з інвалідністю внаслідок війни, або учасника війни відповідно до цього Закону; б) довідка керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Генерального штабу Збройних Сил України про виконання добровольчими формуваннями завдань антитерористичної операції у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення; в) довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності; 14) осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність) та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів; 15) осіб, залучених до конфіденційного співробітництва з розвідувальними органами України і які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання своїх завдань на тимчасово окупованій території України, у районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, або на інших територіях, де в період виконання цих завдань велися бойові дії. Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, зазначеним у пунктах 11-15 частини другої цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни, затвердженим (далі по тексту - Положення №302; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з п.2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації. Відповідно до п.7 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина. Пунктом 10 Положення №302 визначено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності. Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення. Таким чином, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тому у разі закінчення терміну дії посвідчення та продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності, вклеюванню нового бланку із відповідними записами, передує встановлення, чи особа має право на статус ветерана війни. За цим, суд критично оцінює доводи позивача про те, що відповідач має виконати виключно технічні дії щодо вклеювання у посвідчення нового бланку із відповідними записами у зв`язку з продовженням позивачу терміну дії інвалідності. Колегія суддів враховує, що 25.05.2018 року Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради продовжено ОСОБА_1 термін дії посвідчення ветерана війни - інваліда війни серії НОМЕР_1 до 01 червня 2020 року (а.с. 15). Тобто, на час звернення із заявою про продовження терміну дії посвідчення, дія зазначеного вище посвідчення закінчилася. Як вбачається з матеріалів даної справи, відмовляючи позивачу в наданні та видачі посвідчення, як особі з інвалідністю внаслідок війни, відповідач листом від 02.05.2022 №13-1813 повідомив про те, що інвалідність позивача не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в контексті статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (під час воєнних дій), тому позивач не може вважатися інвалідом війни (особою з інвалідністю внаслідок війни). Зі змісту довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 110133 від 01.07.2021 вбачається, що позивачу встановлено повторно з 01.06.2021 безтерміново другу групу інвалідності; причина інвалідності - поранення, травма, захворювання, ТАК пов`язані з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 6). Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справі відсутні відповідні письмові докази, які б підтверджували те, що поранення (контузія, травма, каліцтво), захворювання позивача, пов`язане із захистом Батьківщини, тобто під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків). При цьому, матеріалами справи підтверджено, що під час проходження військової служби, рядовий військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 13 грудня 1989 року отримав кульове поранення м`яких тканин правого стегна і травми голови (ЗЧМТ) в ході проведення навчальних стрільб, при виконанні обов`язків військової служби, у зв`язку з чим знаходився на лікуванні в військовій частині НОМЕР_3 з 13.12.1989 по 24.01.1990, що підтверджено випискою з епікризу військової частини НОМЕР_3 та архівною довідкою Центрального архіву від 27.05.2012 № 3/250318 (а.с. 7, 8). Отже, інвалідність позивача не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в контексті статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а одержана внаслідок проходження військової служби. Статтею 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь, не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні статті 7 Закону № 3551-XII; проходження строкової військової служби не обов`язково пов`язане з обставинами, визначеними у пунктах 1 та 2 частини другої статті 7 цього Закону. Віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону №3551 безпосередньо пов`язане з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону, згідно з частиною першою якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Зважаючи на викладене, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Оскільки поранення, травма, захворювання, які отримав позивач та внаслідок яких встановлено інвалідність, не пов`язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для підтвердження позивачу статуту ветерана війни шляхом продовження терміну дії посвідчення, дія якого закінчилася. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 02.04.2021 року у справі №0540/9350/18-а, від 30.09.2019 року у справі №824/32/19-а та від 18.11.2020 року у справі №1140/2362/18. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно, доводи позивача про те, що якщо особа отримала інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, така особа належить до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення, є помилковими. Стосовно посилання в апеляційній скарзі на те, що у довідках МСЕК позивача, які видавалися йому при встановленні та в подальшому продовженні групи інвалідності (серії 10 ААА 198589 від 24.04.2014 року, серії АВ №0482246 від 19.05.2015 року, серії АВ №0012207 від 24.05.2018 року та серії 12 ААВ № 110133 від 01.07.2021 року) вказана одна й та ж причина інвалідності: «поранення, травма, захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби», то колегія суддів вважає, що такі посилання жодним чином не спростовують вже наведені вище висновки суду. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність відмови Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради у продовженні терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи. Вказана відмова не свідчить про втручання у права позивача на певні соціальні гарантії, адже на надання такого права позивач не міг та не повинен був розраховувати. Колегія суддів наголошує, що продовження дії посвідчення шляхом вклеювання нового бланку із новим строком дії посвідчення має наслідком підтвердження статусу ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на відповідний строк, тому суб`єкт владних повноважень під час вирішення питання про продовження дії посвідчення може перевірити належність особи до передбачених Законом категорій осіб, які мають статус ветеранів війни. За цим, посилання апелянта на те, що єдиним можливим варіантом поведінки відповідача у разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну групи інвалідності є вклеювання нового бланку до наявного у позивача посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, є безпідставними. Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені сторонами, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частиною 1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи відповідача щодо правомірності проведеної перевірки є помилковими. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Згідно із приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.09.2022 по справі № 440/5923/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош