Постанова Львівський апеляційний суд № 465/8702/21

Справа № 465/8702/21 Головуючий у 1 інстанції: Гладишева Х.В. Провадження № 22-ц/811/1579/22 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова в складі судді Гладишевої Х.В. від 30 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення неправомірно нарахованої заборгованості за кредитним договором та повернення безпідставно отриманих коштів, - в с т а н о в и л а : рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30 травня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення неправомірно нарахованої заборгованості за кредитним договором та повернення безпідставно отриманих коштів відмовлено. Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 травня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що наявна в матеріалах справи постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження у зв`язку з повною сплатою боргу стала підставою не тільки для завершення примусових виконавчих дій, але й засвідчила припинення матеріально-правових зобов`язань між позивачем та відповідачем у справі. Проте, суд самоусунувся від дослідження і правової оцінки подальшого списання відповідачем грошових коштів з її платіжної карти, на яку вона отримувала кошти у вигляді заробітної плати. Звертає увагу на те, що відмова у позові мотивована судом першої інстанції тим, що наданий нею розрахунок дат і сум списаних коштів не є належним і допустимим засобом доказування у таких і спорах, оскільки не містить жодних реквізитів. Проте, долучений до позовних матеріалів розрахунок списаних коштів являє собою виписку по картах клієнта ОСОБА_1 за договором № б/н від 23.02.2012 року, отриманий через додаток Приват24. Після закриття виконавчого провадження по примусовому стягненню з неї заборгованості за кредитним договором, підтвердженої судовим рішенням, відповідач продовжив списувати з неї будь-які кошти, котрі надходили на її платіжну карту, посилаючись на існування між нею і банком кредитного договору, що насправді припинив своє існування. Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Колегія суддів вважала за необхідне відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про долучення письмових доказів (виписки по картках та довідка №ТС8FIA722SSJ7BK) до матеріалів справи, поданих в суді апеляційної інстанції та не брати до уваги докази, долучені в суді апеляційної інстанції, оскільки такі докази не подавались стороною в суд першої інстанції та позивачкою не наведено жодних мотивів неможливості подання таких у суд першої інстанції чи труднощів у цьому. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів позовної заяви, пояснення на позов, апеляційної скарги, а також письмових пояснень відповідача у суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України, 83, 1212 ЦК Українивідмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що 23.02.2012 року між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №б/н від 23.02.2012 року. Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 15.06.2019 року ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_1 . Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис №1829 від 15.03.2016 року, яким запропоновано стягнути грошові кошти у сумі 21198,08 грн. з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №б/н від 23.02.2012 року, укладеним між нею та ПАТ «КБ «Приватбанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк». Заборгованість проводилася за період з 23.02.2012 року по 31.01.2016 року. Як вбачається із постанови державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м.Львів ГТУЮ у Львівській області Савки В.В. від 17.05.2018 року виконавче провадження з виконання виконавчого напису №1829 від 15.03.2016 року закінчене, оскільки заборгованість божником сплачена у повному обсязі. Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що лише виписка по картковому рахунку може бути належним доказом списання та нарахування заборгованості. Проте, позивачем до матеріалів справи долучено власний розрахунок по картці, який не може бути належним та допустимим доказом, оскільки такий не містить необхідних реквізитів, а відтак суд позбавлений можливості перевірити його достовірність та правильність нарахування заборгованості. Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення 55999,49 грн. з АТ КБ «Приватбанк», відтак суд відмовляє у задоволенні вказаних вимог. Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції немає. Висновки суду відповідають обставинам, що мають значення для справи, вимогам закону. 03.11.2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до АТ КБ «Приватбанк», у якому просила: - стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 55999,49 грн., в тому числі 41456,72 грн., як безпідставно списаних відповідачем з її платіжної картки та 14542,77 грн. інфляційних втрат та відсотків за безпідставне користування належними їй коштами. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що є споживачем банківських послуг, які надаються АТ КБ «Приватбанк», володіє та користується платіжною карткою, виданою цією установою. 23.02.2012 року уклала з відповідачем кредитний договір на суму 8500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У зв`язку з неналежним виконання договору 15.03.2016 року відповідач отримав у приватного нотаріуса виконавчий лист про примусове дострокове стягнення суми кредиту, відсотків за користування такими та штрафних санкцій на загальну суму 19498,08 грн. та витрат, пов`язаних з вчиненням виконавчого напису у сумі 1700 грн. Виконавчий документ звернуто до примусового виконання, заборгованість погашена, а 17.05.2018 року державний виконавець виніс постанову про закриття виконавчого провадження на підставі сплати грошового зобов`язання. Однак, незважаючи на повне погашення нарахованої заборгованості, відповідач, продовжив списання коштів з платіжної картки. Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, - 23.02.2012 року між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №б/н від 23.02.2012 року. Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 15.06.2019 року ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_1 . У зв`язку з невиконанням ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором в боржника виникла заборгованість в сумі 19498,08 грн. Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. вчинено виконавчий напис №1829 від 15.03.2016 року, яким запропоновано стягнути грошові кошти у сумі 21198,08 грн. з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №б/н від 23.02.2012 року, укладеним між нею та ПАТ «КБ «Приватбанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «Приватбанк». Заборгованість нарахована за період з 23.02.2012 року по 31.01.2016 року. Як вбачається із постанови державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби м.Львів ГТУЮ у Львівській області Савки В.В. від 17.05.2018 року виконавче провадження з виконання виконавчого напису №1829 від 15.03.2016 року закінчене, оскільки заборгованість божником сплачена у повному обсязі. Позивачка вказує на те, що незважаючи на повне погашення нарахованої заборгованості, відповідач, продовжив списання коштів з платіжної картки. Позивачкою до матеріалів справи долучено власний розрахунок по картці. У відповідності до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому, одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 20.08.2020р. у справі №914/1680/18). За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Суд першої інстанції правильно встановлено, що лише виписка по картковому рахунку може бути належним доказом списання та нарахування заборгованості. Зважаючи на це, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачкою до матеріалів справи долучено власний розрахунок по картці, який не може бути належним та допустимим доказом, оскільки такий не містить необхідних об`єктивних даних, а відтак суд позбавлений можливості перевірити його достовірність та правильність нарахування заборгованості. Клопотань про долучення, витребування доказів позивачка в суді першої інстанції не заявляла. Зважаючи на вказане, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення 55999,49 грн. з АТ КБ «Приватбанк», як безпідставно отриманих коштів, інфляційних втрат та відсотків, зважаючи на відсутність належних доказів про їх списання. Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, на які правильно посилався суд першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 травня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 18 травня 2023 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Н.П. Крайник М.М. Шандра