Постанова 4817 № 607/8939/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/8939/22Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/349/23 Доповідач - Дикун С.І. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2023 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Дикун С.І. суддів - Костів О. З., Храпак Н. М., з участю секретаря - Романська К.М. учасників справи: позивачки-відповідачки - ОСОБА_1 , її представників - адвокатів Вітіва В.А., Кукурудзи Р.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/8939/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Худа Ірина Романівна, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, Служба у справах дітей Великоберезовицької селищної ради про визначення місця проживання та відібрання дитини, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, Служба у справах дітей Великоберезовицької селищної ради про визначення місця проживання дитини, постановленого суддею Братасюком В.М., - ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, Служба у справах дітей Великоберезовицької селищної ради про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю та відібрання дитини від батька ОСОБА_2 , з котрим зараз фактично проживає ОСОБА_4 , та повернення дитини матері ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 04.07.2020 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_5 , також є син ОСОБА_6 . Їхня сім`я в проживала у АДРЕСА_1 , але після обстрілів м.Чорткова, вони вирішили поїхати до батьків чоловіка в с.Петриків. 20.06.2022 року перебуваючи у батьків відбувся конфлікт з чоловіком, і вона почала збирати речі з дому для того аби поїхати з дітьми в АДРЕСА_1 ; помітивши це ОСОБА_2 почав її штовхати і шарпати, вона закрилася в кімнаті і викликала таксі. Зібравши речі дітей вона винесла їх до брами, куди приїхав водій таксі. Син ОСОБА_4 був у ОСОБА_2 на руках і він відмовився його віддавати, разом з своєю матір`ю забрали дитину шарпаючи і кричучи до позивачки, й утікаючи від насилля вона була змушена сховатись в таксі. ОСОБА_2 самочинно, без її згоди змінив місце проживання десятимісячної дитини, позбавивши її материнського піклування. В стресі та паніці вона була змушена поїхати до своєї мами в Березовицю. Вважає, що незаконними діями відповідача, порушено її права, як матері, на виховання дитини, виконання материнських прав та обов`язків. Крім цього грубо порушено права дитини, оскільки внаслідок залишення сина за місцем проживання батьків відповідача, дитину позбавлено материнської любові та піклування. 11.08.2022 ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , треті особи Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, Служба у справах дітей Великоберезовицької селищної ради про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_2 . На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між ним та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, у відповідачки вже був син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , коли вона завагітніла, він визнав батьківство щодо ОСОБА_6 , хоча не є його біологічним батьком. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_7 . Через 2 тижні у них з відповідачкою почалися непорозуміння, вона не мала бажання опікуватися малим ОСОБА_4 та й з ОСОБА_6 теж, їй кудись було постійно необхідно іти по своїх справах в зв`язку із чим вона неодноразово викликала його з роботи, щоб він посидів з дитиною. Від початку шлюбу і до кінця 2021 року вони проживали за адресою АДРЕСА_2 . В кінці грудня переїхали жити до відповідачки за адресою АДРЕСА_1 . 24 лютого 2022 року розпочалась війна і вони переїхали у більш безпечніше місце до його батьків у с. Петриків Тернопільського району Тернопільської області. З 20 червня 2022 року, він з сином, проживає за вищевказаною адресою разом із своїми батьками, оскільки відповідачка після конфлікту забрала ОСОБА_6 та просто втекла. Конфлікт розпочала відповідачка, після того, як він повідомив, що хоче йти на роботу і займатися дітьми прийдеться їй. Зазначає, що не перебуває на обліку ні у психіатра ні у нарколога. Має самостійний дохід. Є власником квартири загальною площею 55,3 кв.м житловою 30,1 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , протягом 10 місяців практично самостійно виховує сина ОСОБА_4 , проживає на даний час разом із батьками в с. Петриків, де є укриття в якому можна перечекати повітряну тривогу. За вказаних обставин просить визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із ним батьком ОСОБА_2 . Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 січня 2023 року первісний позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 . В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 992, 40 гривень судового збору В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Худа І.Р., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 13 січня 2023 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю та задовольнити його зустрічний позов про визначення місця проживання дитини ОСОБА_7 з батьком. Посилається на те, що суд прийшов до помилкового висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю та не врахував чутливі відносини дитини у даному випадку. Зазначає, що син ОСОБА_4 , якому 1,5 року від червня 2022 року, по даний час проживає разом з батьком. За такий тривалий період часу у нього сформувалися звичні умови життя, відповідний режим та знайоме навколишнє середовище. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини суд мав взяти до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Посилається на те, що син ОСОБА_4 вже досить тривалий час проживає разом із ним та проживає в атмосфері любові, турботи і захисту. У зв`язку із занадто малим віком сина, ним було заявлено клопотання з приводу проведення психологічної-експертизи та предмет ставлення нас батьків до розуміння та виховання дитини, прихильності дитини для залучення спеціалістів у даних питаннях та для прийнятті судом підставного рішення суду саме з врахуванням інтересів дитини, однак мати відмовилася у проведенні такої експертизи та суд відмовив у задоволенні такого клопотання. Вважає, що вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини та взяти до уваги моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків. У відзиві на апеляційну скаргу позивачка-відповідачка ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Вітів В.А., просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що ОСОБА_2 самочинно, без її згоди, тобто згоди матері, забрав сина ОСОБА_3 , позбавивши його материнського піклування. В стресі та паніці вона була змушена поїхати до своєї мами в Березовицю. Зазначає, що 22.06.2022 в присутності правоохоронних органів та представників Служби у равах дітей і неповнолітніх Великоберезовицької селищної ради їй повторно не було надано можливості побачити дитину. Згідно складеного акта обстеження зафіксовано відсутність в малолітнього ОСОБА_4 синців чи ушкоджень. 27.06.2022 вона, ОСОБА_1 вчинила повторну спробу побачитись із сином ОСОБА_4 , однак, члени сім`ї відповідача - його батьки не дозволили побачити дев`ятимісячного сина. За її відсутності ОСОБА_4 потрапив до лікарні з високою температурою, однак, відповідач відмовився залишитись під лікарським наглядом і припинив лікування сина в стаціонарі. 02.09.2022 вона звернулась до ОСОБА_2 щодо побачення із сином в день народження та передачі подарунку, однак, їй не відчинили двері будинку. Вказує на те, що лише після питань суду щодо причин перешкод в спілкуванні матері із дитиною, ОСОБА_2 дозволив побачення із сином, яке відбувалось в присутності адвоката в грудні 2022 та січні 2023 року. Вважає, що її права матері порушені відповідачем, який насильно позбавив матері дев`ятимісячну дитину, що перебувала на грудному вигодовуванні, і зараз не допускає матір до дитини, окрім того, дії ОСОБА_2 викликанні страхом перед мобілізацією до Збройних Сил України, оскільки відповідач вважає, що його не мобілізують, якщо в нього буде на утриманні дитина. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 07 березня 2023 року було відкрито апеляційне провадження у даній справі. 20 березня 2023 року стороною позивачки-відповідачки ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , окрім того, нею заявлено клопотання про завершення в найкоротші строки підготовки розгляду за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначення справи до розгляду з огляду на ті обставини, що кожен день примусової розлуки матері та дитини наносить істотну та безповоротню шкоду здоров`ю дитини, зважаючи на те, що ОСОБА_2 використовує апеляційну провадження для того, аби не давати матері бачити ОСОБА_4 , про що подала докази звернення у поліцію 17.03.2023 року щодо недопускання ОСОБА_2 її до дитини. Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 21 березня 2023 року справа була призначена до розгляду на 20 квітня 2023 року з метою надання учасникам достатньо часу для підготовки до судового засідання. Однак, 20 квітня 2023 року ні апелянт ОСОБА_2 , ні його представник адвокат Худа І.Р. у судове засідання не з`явилися. ОСОБА_2 про причини неявки суд не повідомив. Адвокат апелянта - Худа І.Р. повідомила суду про неможливість прибути до суду, так як по 23.04.2023 року знаходиться у відпустці за межами Тернопільського району. Доказів наведених обставин не подала. Первісна позивачка ОСОБА_1 , її представники - адвокати Вітів В.А. та Кукурудза Р.Є., а також представник органу опіки та піклування Руцька І.Б. категорично заперечували щодо відкладення розгляду справи, вважаючи такі дії зловживаннями зі сторони ОСОБА_2 , який бажає затягнути розгляд справи та продовжувати свою протиправну поведінку щодо заборони матері бачити малолітнього сина ОСОБА_4 . Справу за узгодженням з усіма сторонами було відкладено на 11 травня 2023 року. 11 травня 2023 року апелянт ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи 11 травня 2023 року завчасно - 28 квітня 2023 року, про що свідчить його особистий підпис у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 4600118367920, у судове засідання апеляційного суду не з`явився повторно, клопотань про відкладення розгляду справи суду не подав. Після початку судового засідання у справі 11 травня 2023 року від представника відповідача адвоката Худи І.Р. в електронному вигляді через канцелярію суду о 14.36 год надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Адвокат зазначила, що син ОСОБА_2 . Марко захворів, перебуває на лікарняному з 08 травня 2023 року, сімейний лікар надасть довідки про лікування, на даний час лікар надав відповідь на запит про факт звернення. Через вказану поважну причину він не зможе прибути для слухання даної справи, так як не має з ким залишити хвору дитину. Адвокат Худа І.Р. бере участь в адміністративній справі щодо затриманого ОСОБА_8 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КупАП, у зв`язку з чим не може прибути для слухання даної справи. Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки ОСОБА_2 та його представника адвоката Худої І.Р. Посилаючись на хворобу сина ОСОБА_2 - ОСОБА_4 та перебування його на лікарняному, представник ОСОБА_9 не надала належних доказів про наведені обставини. Так, із відповіді Тернопільського районного центру первинної медико-санітарної допомоги від 11.05.2023 року №74 на адвокатський запит ОСОБА_9 , вбачається, що " ОСОБА_2 звертався до педіатра амбулаторії ЗПСМ Тернопіль КНП "ТРЦ ПМСД" Корчинської Б.Ф. на прийом за медичною допомогою 08.05.2023 року. Листок непрацездатності не видавався. До запиту адвоката не було долучено згоди когось із батьків чи інших законних представників дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на розголошення відомостей, що становлять медичну таємницю." Отже, суду не було подано належних доказів про те, що дитина сторін продовжує хворіти станом на 11 травня 2023 року на час розгляду справи. Окрім того, матері дитини ОСОБА_1 не було повідомлено про хворобу дитини і про такі обставини їй нічого не відомо. Апелянт у справі - батько дитини ОСОБА_2 не був позбавлений можливості особисто отримати та подати до суду докази хвороби дитини станом на час розгляду справи 11 травня 2023 року, однак не зробив цього, заяви про відкладення розгляду із належними доказами причин відсутності не подав, як і не подав заяви про участь у справі в режимі відеоконференції на власні технічні засоби. ОСОБА_2 не з`явився до апеляційного суду повторно без поважних причин, а тому колегія суддів розцінює таку поведінку ОСОБА_2 , як недобросовісну з метою затягнути апеляційний розгляд справи. Щодо клопотання про неможливість прибути у судове засідання адвоката Худи І.Р., апеляційний суд зазначає наступне. Розгляд даної справи вже відкладався за клопотанням адвоката Худої І.Р. 20 квітня 2023 року у зв`язку з її відпусткою та перебуванням за межами м.Тернополя, однак, адвокат Худа І.Р. у судові засідання 20 квітня 2023 року та 11 травня 2023 року не представила жодних доказів, які б свідчили про зазначені нею підстави відсутності, натомість, знову не з`явилася до суду. Дата і час судового засідання 11 травня 2023 року узгоджувалася з нею завчасу у телефонному режимі - під час судового засідання 20 квітня 2023 року, про що свідчить довідка секретаря судового засідання. Отже, безпідставними вважає колегія суддів посилання адвоката Худи І.Р. про зайнятість 11 травня 2023 року о 13:55 год у адміністративному затриманні, як адвокат затриманого ОСОБА_8 . Доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги особі, до якої застосовано адміністративне затримання, було видано Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Тернопільській області адвокату Худій І.Р. о 12 год 55 хв. 11 травня 2023 року, у той час, коли про розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на 11 травня 2023 року було узгоджено ще 20 квітня 2023 року. Разом із тим, представник ОСОБА_2 не була позбавлена можливості порушити перед судом клопотання про участь свою та свого довірителя у судовому засіданні в режимі відеоконференції на власні технічні засоби поза межами приміщення суду з дотриманням положень ст.212 ЦПК України, що узгоджується із правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду: від 08 липня 2021 року у справі № 675/1538/19 та від 31 серпня 2021 року у справі № 570/5535/17, однак відповідної заяви не було подано. Відповідно до ч.ч.1, 2, п.10 ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Розгляд справи упродовж розумного строку є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Відхиляючи клопотання про відкладення справи суд враховує щонайперше інтереси дитини, особливість обставин у даній справі, того, що мати дитини ОСОБА_1 категорично заперечує відкладення розгляду справи, оскільки вважає, що таким чином суд сприятиме заохоченню ОСОБА_2 не допускати матір до дитини - малолітнього сина ОСОБА_4 , так як під час розгляду справи вона неодноразово зверталася як до самого ОСОБА_2 , так і до його адвоката надати їй можливість хоча би у їх присутності побачити сина, у чому їй було відмовлено. Про що також свідчать її неодноразові звернення у поліцію 17.03.2023 року, 26.03.2023 року, 01.04.2023 року щодо недопускання ОСОБА_2 її до дитини. Отже, колегія суддів з метою охорони прав малолітнього ОСОБА_3 , дотримання передбачених законом розумних строків розгляду справи, тих обставин, що справа розглядається апеляційним судом більше двох місяців, поза визначеним процесуальним законом строком, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_9 , відхиливши клопотання про визнання причин їх неявки поважними. Під час розгляду справи в апеляційному суді позивачка-відповідачка ОСОБА_1 та її представники заперечили апеляційну скаргу. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим. Представник Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради та Представник Служби у справах дітей Великоберезовицької селищної ради Руцька І.Б., будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи в судове засідання не з`явились, від представника Служби у справах дітей Великоберезовицької селищної ради Руцької І.Б., поступила заява про розгляд справи у її відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що 27 липня 2020 року ОСОБА_10 та ОСОБА_1 уклали шлюб, про що Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) складено актовий запис №

770. У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_5 , що стверджується свідоцтвом Серія НОМЕР_1 про народження дитини Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ). Як вбачається із свідоцтва про право власності на житло від 03.01.1997 року ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_11 ) належить 1/4 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 . Згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 17.02.2021 року виданої відділом реєстрації управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до характеристики наданої ОСББ Новий Світ 91, ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 бегдоганно ввічлива , відповідальна, неконфліктна, скарг на неї не надходило. 20.09.2022 року працівниками управління сім`ї, молодіжної політки та захисту дітей проведене обстеження умов проживання за адресою АДРЕСА_1 , згідно якого мати дитини є співвласником даної квартири - квартира трикімнатна, з усіма зручностями та меблями. Для дитини відведена окрема кімната, ліжечко, шафа, є одяг а засоби гігієни. Відповідно до довідки №2238/1 від 12.07.2022 року КНП «Тернопільський обласний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 на обліку не перебуває. Як вбачається із інформації КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» №473 від 06.07.2022року, діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знаходяться на обліку в педіатричному відділенні «1 КНП «ТМДКЛ», згідно документації жодних травм та ушкоджень в дітей зареєстровано не було. Відповідно до інформації лікаря педіатра психомоторний розвиток дітей відповідає віку. Згідно довідки №445 КНП «Тернопільська обласна клінічно-психоневрологічна лікарня» ОСОБА_2 на диспансерному обліку не знаходиться, ознак психічного захворювання не виявляє. Відповідно до довідки КНП «Тернопільський обласний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» від 01.08.2022року ОСОБА_2 на диспансерному обліку в КНП «Тернопільський обласний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» ТОР з приводу розладів психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, опіоїдів не перебуває. Як вбачається із довідки про склад сім`ї виданої Великоберезовизькою селищною радою №22 від 29.07.2022року та довідки №717 від 29.07.2022 року за адресою АДРЕСА_4 значиться сім`я, яка складається із: ОСОБА_2 (проживає без реєстрації), ОСОБА_3 (проживає без реєстрації), ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . Згідно характеристики виданої Великоберезовизькою селищною радою за№29 від 29.07.2022року, ОСОБА_2 за час проживання в АДРЕСА_4 зауважень з приводу поведінки не мав, скарг не поступало, порушень громадського порядку не виявлено. Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності ОСОБА_2 є власником квартири загальною площею 55,3 кв.м житловою 30,1 кв. м-. за адресою АДРЕСА_2 . Відповідно до Висновку органу опіки та піклування Тернопільської міської ради від 09.11.2022 року щодо доцільності визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки і піклування рекомендує визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . З матеріалів справи з`ясовано, що батько ОСОБА_2 не дає можливості матері ОСОБА_1 бачитись з сином. В позові ОСОБА_1 зазначила, що 20.06.2022 року перебуваючи у батьків ОСОБА_2 в АДРЕСА_4 відбувся конфлікт з чоловіком, син ОСОБА_4 був у ОСОБА_2 на руках і він відмовився його віддавати. З того часу ОСОБА_2 самочинно, без її згоди змінив місце проживання десятимісячної дитини, позбавивши її материнського піклування і з того часу до дитини не допускає. Незаконними діями відповідача, порушено її права, як матері, на виховання дитини, виконання материнських прав та обов`язків. Крім цього, грубо порушено права дитини, оскільки внаслідок залишення сина за місцем проживання батьків відповідача, дитину- немовля позбавлено материнської любові та піклування. Таким чином, батько, самостійно визначивши місце проживання сина сторін - десятимісячного немовляти разом з ним в будинку батьків в с. Петриків впродовж тривалого часу перешкоджав та перешкоджає матері ОСОБА_1 бачитись з сином, піклуватися та виховувати дитину. Означених висновків суд дійшов за результатами дослідження наявних у справі письмових доказів, зокрема, листа ГУНП в Тернопільській області Тернопільського РУП відділення №1 м.Тернопіль вул. 22.07.2022 року (арк. справи 105 - 106), скріншотів переписки учасників справи (арк. справи 107), рішення ВК Великоберезовицької селищної ради від 26.09.2022 року (арк.справи 139 - 140), рапорта та довідки поліції (арк. справи 141-143), протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (арк.. справи 144-146), рапорта поліції (арк..справи 147), пояснення ОСОБА_1 (арк.справи 149 - 150), пояснення ОСОБА_1 від 07.10.2022 року (арк.справи 151-152), рапорт поліції та довідка (арк.справи 153-155), протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (арк. справи 156-158), допитаного свідка ОСОБА_15 та встановленого факту невиконання висновку органу опіки та піклування про визначення способу участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною. На пропозицію суду, з метою встановлення всіх обставин та виявлення ставлення дитини до батьків (чи відсутнє відчуження), ОСОБА_2 допустив матір до спілкування з їх спільним сином в кінці грудня 2022 року та на початку січня 2023 року. Однак, після цього, уже на пропозицію самої ОСОБА_1 повідомити про стан здоров`я дитини та хоча б надіслати фотографію, знову ж таки звинуватив у нещирості та за недоведеності будь яких об`єктивних обставин, обмежив спілкування матері та дитини, що стверджується скріншотами переписки сторін спору (арк. справи 219-224). Частково задовольняючи первісний позов, відмовляючи у зустрічному позові, суд визначив місце проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано, із врахуванням висновку органу опіки і піклування про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, виходив із забезпечення якнайкращих інтересів малолітньої дитини, з урахуванням його віку та потреб. А також судом зауважено на ті обставини справи, що батько дитини ОСОБА_2 самостійно визначив місце проживання малолітнього десятимісячного сина - немовлятка разом з ним у будинку своїх батьків у с.Петриків та впродовж тривалого часу перешкоджав та продовжує перешкоджати матері дитини бачитись із сином та брати участь в його вихованні. Також суд підставно прийняв до уваги, що інша дитина сторін - син ОСОБА_6 , 2015 року народження, також проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 та нею виховується, й при цьому діти не можуть бути роз`єднані, окрім як вимушено з метою збереження життя та здоров`я, однак таких обставин у даній справі не встановлено. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно з ч.ч.2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. У відповідності до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно зі ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Частиною 4 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Частини 1, 2 ст.155 СК України вказують, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини. У відповідності із ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини в справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дітей, майновий стан батьків, інші обставини, що мають істотне значення, але насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Аналогічні висновки містяться і в рішенні ЄСПЛ від 01 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», де Суд наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Аналіз наведених норм права та практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із суб`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Поряд з цим Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, у справі № 757/33742/19-ц від 22 червня 2022 року, змістом якого ВС наголосив на такому: «ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20). Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.» Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Відповідно до положень статті 12 Конвенції про права дитини держави- учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Стаття 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей наділяє суд повноваженнями надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу. У вітчизняному законодавстві також закріплені відповідні положення щодо забезпечення права дитини на власну думку. Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Однак, судом першої інстанції підставно не заслухано думки дитини, оскільки син сторін спору є надто малого віку. Судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд прийшов до помилкового висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю та не врахував чутливі відносини дитини є необгрунтованими, оскільки судом першої інстанції враховано вік дитини, важливість участі саме матері в догляді і вихованні малолітньої дитини. Під час розгляду справи досліджено, що перешкоди, які здійснює ОСОБА_2 у спілкуванні матері з малолітньою дитиною наносять невідворотну шкоду дитині. Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини суд мав взяти до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та особисту прихильність дитини до кожного з них, оскільки скаржник самочинно, без згоди матері встановив місце проживання дитини, позбавивши її материнського піклування, його поведінка суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітньої дитини. Як вбачається із матеріалів справи, мати дитини ОСОБА_1 неодноразово зверталась до правоохоронних органів щодо чинення їй перешкод ОСОБА_2 у побаченні з дитиною, вихованні та спілкуванні з дитиною, що стверджується рапортом та довідкою поліції (а.с.141-143), протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (а.с. 144-146), рапортом поліції (а.с.147), протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (а.с. 156-158), що не дало результатів. ОСОБА_2 продовжує порушувати права дитини, перешкоджаючи матері бачити сина та спілкуватися з ним, що в силу малолітнього віку останнього може мати незворотні негативні наслідки для дитини. Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у справі із подібними правовідносинами №663/724/19 у постанові від 12.01.2022 року. За таких обставин, посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, що тривале проживання сина з батьком відповідає принципу "найкращих інтересів дитини" є безпідставними. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Підстави для перерозподілу судових витрат у розумінні ч.13 ст.141 ЦПК України у апеляційного суду відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд , - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Худа Ірина Романівна, залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 січня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 16 травня 2023 року. Головуючий Дикун С.І. Судді: Костів О.З. Храпак Н.М.