Постанова 4803 № 185/8157/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7563/23 Справа № 185/8157/22 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 листопада 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю., суддів - Городничої В.С., Максюти Ж.І., при секретарі - Шавкун Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Павлоградської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Павлоградської міської ради про визначення місця проживання дитини з матір`ю,- В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом посилаючись на те, що з 04 травня 2015 року по 25 вересня 2021 року проживав із відповідачем у справі, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання у них народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У подальшому відносини між ними не склалися, у зв`язку з чим останні почали проживати окремо один від одного, дитина залишилася проживати з відповідачем. Посилаючись на те, що відповідач не цікавиться життям сина, не піклується про його стан здоров`я, не бере участі в його вихованні, а дитина проживає останній час з ним та не бажає спілкуватися з матір`ю, а також на те, що у позасудовому порядку досягти згоди з відповідачем про визначення місця проживання дитини не вдалося, був змушений звернувся до суду із вказаним позовом. У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом посилаючись на те, що з її боку вчинені всі дії для забезпечення належних та достатніх умов проживання дитини, а те, що останній не проживає на даний час із матір`ю обумовлено лише тим, що батько насильно утримує вказану дитину за власним місцем проживання, не даючи можливості спілкуватися та бачитися матері із останнім. Окрім цього, вважає, що визначення місця проживання дитини для батька необхідне з метою його непризову до лав ЗСУ у зв`язку із введеним воєнним станом. Також посилалася й на те, що батько був раніше судимий за ч.1 ст.367 КК України, також має від першого шлюбу сина, ОСОБА_4 , який перебуває на диспансерному обліку та потребує постійного лікування, проте останній не цікавиться життям і здоров`ям вказаної дитини, аліменти на утримання останнього не сплачує, маючи при цьому заборгованість по останнім. За таких обставин, змушена звернутися до суду із позовом про визначення місця проживання дитини з матір`ю. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із його матір`ю ОСОБА_2 . Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 та наявністю достатніх підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини за місцем проживання саме матері, виходячи з найкращих інтересів малолітньої дитини сторін та недоцільністю визначення місця проживання дитини за місцем проживання батька, з урахуванням висновку органу опіки та піклування про недоцільність визначення місця проживання дитини сторін із батьком, та висновку психолога щодо бажання дитини проживати із матір`ю. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги, а зустрічні позовні вимоги залишити без задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки суд при розгляді справи повинен сприяти всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, належним чином надати оцінку доказам. Разом з тим, суд прийняв в якості належного доказу лише висновок органу опіки та піклування, який не може бути прийнятим в якості належного та допустимого доказу, оскільки має лише інформаційний характер, а тому підстави для задоволення зустрічних вимог відсутні. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьком якого значиться ОСОБА_1 , а матір`ю ОСОБА_2 . Дитина разом з матір`ю ОСОБА_2 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно наданої інформації начальника служби у справах дітей Павлоградської міської ради Данильчук Н.М. від 05 вересня 2022 року, малолітня дитина відвідувала заклад дошкільної освіти №6 "Дюймовочка" ПМР з 08 листопада 2018 року по 23 лютого 2022 року. Дитина добре вихована, привітна, завжди охайна, вказаний заклад відвідувала систематично, а батьки дитини однаково відповідально відносилися до виховання та розвитку вказаної дитини, приводили та забирали сина з садочка. Станом на дату розгляду справи, дитина навчається в Ліцеї №12 Павлоградської міської ради, вказане підтверджується відповідною довідкою від 05 вересня 2022 року та характеристикою від 26 вересня 2022 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 як батько, приділяє належну увагу вихованню сина, бере з ним участь у низці шкільних акцій. Батько дитини працює в ТОВ "СНЕК ПРОДАКШН" на посаді обжарювальника харчових продуктів, працьовитий, має високу працездатність, сумлінний, пунктуальний, завдання керівництва виконує якісно, дотримується норм поведінки, вказане підтверджується характеристикою від 19 вересня 2022 року. Згідно характеристики, виданої головою ОСББ "Карбишева-3" від 28 грудня 2022 року, матір дитини ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 за час проживання проявила себе виключно з позитивного боку, ввічлива з сусідами, завжди охайна, привітна, бере активну участь в громадських зборах і необхідних роботах, що проводяться ОСББ. При цьому відповідно копії договору оренди будинку (житлового приміщення) №1 від 25 вересня 2021 року, ОСОБА_2 винаймає житло за вказаною вище адресою у ОСОБА_5 . Згідно договору про завдаток (між фізичними особами) від 05 березня 2022 року, ОСОБА_2 також передала ОСОБА_5 завдаток у сумі 30000,00 грн у рахунок оплати за договором купівлі-продажу квартири, розташованої за вказаною вище адресою. Таким чином, позивачем за зустрічним позовом, як і позивачем за первісним позовом, не зазначено та не надано суду жодних доказів, які б підтверджували наявність у сторін права власності на будь-яке нерухоме майно, місце проживання в якому вони бажають визначити з їх дитиною. Окрім того, ОСОБА_2 працює в ТОВ "Сільпо-Фуд" на посаді продавця продовольчих товарів з 08 грудня 2016 року, проте 24 серпня 2022 року її звільнено із займаної посади за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки останньої. Згідно довідки про доходи ОСОБА_2 від 31 серпня 2022 року, остання за період з 01 січня 2022 року по 31 липня 2022 року отримала сумарний дохід у вигляді нарахованої заробітної плати у розмірі 111750,01 грн. У свою чергу станом на дату розгляду справи, ОСОБА_2 працює в ТОВ "СЕКТОР ТРЕЙД" на посаді комірника з 05 січня 2023 року, вказане підтверджується копією відповідного підтвердження про факт роботи. Згідно копії характеристики ОСОБА_2 , остання завжди своєчасно та якісно виконує свої обов`язки, уважно веде облік магазину, за час роботи зауважень не мала. Має високі ділові якості та уміння, професійну компетентність, відповідальні, ініціативна, працездатна, комунікабельна, може бути рекомендована на просування по роботі. Як встановлено судом першої інстанції, згідно копії акта про встановлення факту проживання від 29 грудня 2022 року, ОСОБА_2 з початку 2022 року постійно проживала у м. Павлограді у найманій квартирі за вказаною вище адресою, проте з лютого 2022 року остання разом з сином переїхала на постійне проживання в домоволодіння, яке належить на праві власності її батьку, ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_3 . Оскільки основне місце роботи було в м. Павлограді, остання вимушено проживала робочі дні у найманій квартирі, а на вихідні приїздила до місця мешкання батька та сина, при цьому син проживав за вказаною адресою у дідуся включно до серпня 2022 року, усі умови для належного проживання дитини у вказаному домоволодінні були забезпечені. Відповідно до копії рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2018 року у справі №205/5660/17, ОСОБА_1 , окрім малолітньої дитини, має на утриманні від першого шлюбу іншу дитину, яка перебуває на диспансерному обліку та потребує постійного лікування, у зв`язку з чим вказаним рішенням суду було змінено спосіб стягнення аліментів на дитину та призначено стягувати зі ОСОБА_1 на утримання останньої аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч.4,6 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Разом з тим, згідно копії результату пошуку фізичних осіб в Єдиному реєстрі боржників від 17 січня 2023 року, відносно ОСОБА_1 у Павлоградсько-Юр`ївському ВДВС у Павлограському районі Дніпропетрвоської обалсті Південного МУ МЮ (м. Одеса) перебуває відкрите ВП НОМЕР_1 щодо стягнення з останнього аліментів. Відповідно копіям талонів-повідомлень ОСОБА_2 , вона неодноразово зверталася до органів Національної поліції із заявами про те, що її колишній чоловік, ОСОБА_1 , перешкоджає їй у спілкуванні з їх спільною дитиною та налаштовує дитину проти неї Окрім того, в матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування виконкому Павлоградської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 яким підтверджуються всі встановлені вище по справі фактичні обставини, а також зазначено, що "під час бесіди з дитиною встановлено, що дитина любить своїх батьків, сумує за мамою". При цьому вказаний орган опіки та піклування прийшов до висновку про відсутність доцільності визначення місця проживання дитини сторін разом з батьком, ОСОБА_1 . Також, в матеріалах справи міститься довідка психолога від 03 червня 2023 року, згідно якій встановлено, що "хлопчик перебування у батька сприймає як "в гостях", поняття "Дім" прив`язане до мами, хлопчик хоче проживати з мамою, але боїться засмутити тата, має тісний зв`язок з мамою, поряд з нею у нього відчуття безпеки". Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Згідно зі ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до частин першої та другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М. С. проти України», йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Аналіз наведених норм права та змісту практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути визначені інтереси дитини у разі існування спору, а вже тільки потім - права батьків. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства». Беручи до уваги встановлені по справі обставини та досліджені на їх підтвердження докази, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про задоволення саме зустрічних вимог, оскільки зазначені та надані ОСОБА_2 докази про отримання нею значного доходу, який є достатнім для забезпечення потреб дитини сторін, з урахуванням наявного висновку органу опіки та піклування про недоцільність визначення місця проживання малолітньої дитини із батьком та довідки психолога щодо бажання дитини проживати із матір`ю. Таким чином, виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, висновки суду першої інстанції про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю є правильними, вони ґрунтується на вимогах закону, підтверджується матеріалами справи та спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог, виходячи саме з найкращих інтересів малолітньої дитини сторін, які доведені належними та допустимими доказами. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доводи апеляційної скарги про те, що визначення місця проживання дитини з матір`ю впливатиме на взаємовідносини дитини з батьком, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю через відсутність у неї власного житла, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки діюче законодавство не містить вимог щодо необхідності того з батьків, з ким визначено місце проживання дитини мати у власності нерухоме майно. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції незаконно задовольнив зустрічні позовні вимоги та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані до суду першої інстанції, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив зустрічні позовні вимоги, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2023 року -залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича Ж.І. Максюта