Постанова 4801 № 148/888/20

Справа № 148/888/20 Провадження № 22-ц/801/1071/2023 Категорія: 61 Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2023 рокуСправа № 148/888/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В. Секретар: Ковальчук О. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради про усунення перешкод пов`язаних із здійсненням прав щодо користування та реалізації права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування, Рішення ухвалив суддя Саламаха О. В. Рішення ухвалено об 11:03 год у м. Тульчин Вінницької області Повний текст рішення складено 03 березня 2023 року, Встановив: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кинашівської сільської ради про усунення перешкод пов`язаних із здійсненням прав щодо користування та реалізації права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування, мотивуючи свої вимоги тим, що в 2006 році померла його тітка ОСОБА_2 , після якої залишилось спадкове майно, серед якого, окрім іншого спадкового майна, є спірних 0,20 га земельної ділянки, яка на день смерті спадкодавиці рахувались за її погосподарським номером та яку рішенням 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 грудня 1997 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок» передано у приватну власність. У день смерті спадкодавці ОСОБА_2 , брат позивача ОСОБА_3 на свою користь за участю секретаря виконкому Кинашівської сільської ради Тульчинського району підробили заповіт, за яким все належне майно ОСОБА_2 оформив на себе. Протоколом засідання комісії Кинашівської сільської ради з приводу розгляду земельного спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які проживають, за адресою: АДРЕСА_1 , від 03 серпня 2006 року, за ОСОБА_1 згідно земельної кадастрової книги закріплено 0,30 га по АДРЕСА_1 , фактично 0,3111 га; за ОСОБА_3 згідно земельної кадастрової книги - 0,15 га плюс 0,20 га покійної ОСОБА_2 , фактично 0,3685 га. Комісія визнала за доцільне закріпити за ними земельні ділянки по фактичному користуванню згідно план-схеми, що додається, та встановити на місцевості п?ять можливих знаків. Рішенням 11 сесії 5 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району від 23 листопада 2007 року встановлено межові знаки на земельних ділянках ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 , по фактичному користуванню, а саме: закріплено за ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,3075 га біля його житлового будинку по АДРЕСА_2 і земельну ділянку площею 0,0610 га біля успадкованого житлового будинку по АДРЕСА_1 та за ОСОБА_1 земельну ділянку прощею 0,3111 га для ведення особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1 , згідно план-схеми до протоколу засідання комісії з приводу розгляду земельного спору від 03 серпня 2006 року. Згідно рішення Тульчинського районного суду від 26 грудня 2014 року у справі № 148/3035/14-ц визнано недійсним рішення 11 сесії 5 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району від 23 листопада 2007 року в частині, яким вирішено закріпити за ОСОБА_3 , земельні ділянки: площею 0,3075 га, розташовану по АДРЕСА_2 та площею 0,0610 га, розташовану по АДРЕСА_1 . 3 мотивувальної частини судового рішення вбачається, що підставою визнання недійсним рішення 11 сесії 5 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району від 23 листопада 2007 року частково, стало наступне: «… Постановою Тульчинського районного суду від 18 червня 2012 року встановлено, що ОСОБА_3 , під час складання заповіту від імені тітки ОСОБА_2 на його користь, з метою використання заповіту для отримання прав на майно ОСОБА_2 , а саме права на спадщину, не погодивши свої дії із спадкодавцем, поставив фіктивні підписи в двох примірниках заповіту від 22 лютого 2006 року, тобто підробив підпис в офіційних документах. ОСОБА_3 був звільнений від кримінальної відповідальності в зв?язку із закінченням строків давності...». Тобто, як вбачається, земельну ділянку загальною площею 0,20 га покійної ОСОБА_2 , розташованої по АДРЕСА_1 , яку успадкував за підробленим заповітом ОСОБА_3 , відповідач, своїм рішенням, розділив на: -??0,14 га земельної ділянки, яку приєднав до 0,15 га належних ОСОБА_3 та закріпив адресу: АДРЕСА_2 ; -??0,06 га земельної ділянки залишених за адресою АДРЕСА_1 . Проте, з моменту набрання законної сили рішення Тульчинського районного суду від 26 грудня 2014 року у справі № 148/3035/14-ц, 21 січня 2015 року таке рішення відповідача втратило законну сили, що означало повернення речей до попереднього стану: до домогосподарства по АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 0,20 га. У послідуючому ОСОБА_1 спадщину прийняв та оформив все спадкове майно, окрім 0,20 га земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_1 , оскільки Державний акт на право власності на земельну ділянку спадкодавиця не отримала, а рішення сесії, яким передано цю земельну ділянку у власність ОСОБА_2 відповідач не зберіг. У зв`язку з цим, керуючись ст. 392 ЦК України, позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності у порядку спадкування. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2019 року у справі № 148/1855/17 відмовлено у визнанні права власності в порядку спадкування на спірну земельну ділянку. 19 травня 2019 року Вінницький апеляційний суд залишаючи рішення першої інстанції без змін, в мотивувальній частині постанови зазначив, що до ОСОБА_1 перейшло не право власності у порядку спадкування, а право на завершення приватизації у порядку спадкування. Позивач вважає, що рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського районну Вінницької області від 29 грудня 1997 року є документом, що відповідно до законодавства, підтверджує набуття спадкодавцем права на нерухоме майно, яке необхідне позивачу для реалізації свого права на завершення приватизації відповідно до статті 1218 ЦК України, абзацу 2 пункту 1 Перехідних положень Земельного кодексу України, тому позивач звернувся до Кинашівської сільської ради із заявою про надання витягу з рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 грудня 1997 року. До 26 березня 2019 року відповідач заперечував факт того, що 29 грудня 1997 року відбулась 11 сесія 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, так як відсутній протокол і тільки 26 березня 2019 року у відзиві на апеляційну скаргу у справі № 148/1855/17 відповідач визнав, що всім іншим громадянам витяги із рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 грудня 1997 року видавалась на підставі книги № 4 реєстрації заяв громадян, яким безкоштовно передавались земельні ділянки у приватну власність, Книги № 4 «рабочие, служащие с. Нестерварка», Земельно-кадастрової книги № 3 «колхозники с. Нестерварка» на підставі усного розпорядження сільського голови Новоруської Марії Володимирівни, тому ОСОБА_1 звернувся до Кинашівської сільської ради з проханням за таким самим алгоритмом видати і йому витяг з сесії, на що отримав відмову листом від 03 травня 2019 року за №

327. Після отримання повного тексту постанови Вінницького апеляційного суду від 16 травня 2019 року у справі № 148/1855/17 в мотивувальній частині якої зазначено, що до ОСОБА_1 в порядку спадкування перейшло право на завершення приватизацій земельної ділянки належній спадкодавці, посилаючись на яке, позивач знов звернувся до відповідача. Листом від 16 вересня 2019 року № 689 позивач отримав відмову. Відмовляючи, відповідач посилався на те, що рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 грудня 1997 року не збережено. Таким чином, позивач просить усунути перешкоди у користуванні успадкованим майном, зокрема, усунути перешкоди у завершені приватизації земельної ділянки у порядку спадкування, шляхом зобов?язання видати відповідне рішення на підставі наявних документів у відповідача та встановлених обставин у рішенні Вінницького апеляційного суду від 16 травня 2019 року у справі № 148/1855/17. Крім того, позивач зазначає, що відповідач неправомірно у 2017 році вніс зміни до погосподарської книги № 25 на 2016-2020 роки домогосподарства по АДРЕСА_1 , а саме: у графу: «земельні ділянки» запис 0,20 га земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку, змінено на 0,06 га. Жодного документального підтвердження, що позивач втратив право користування на 0,14 га земельної ділянки з 0,20 га успадкованої, не має, а тому відмова виправити записи в погосподарській книзі № 25 на 2016-2020 роки створює перешкоди у праві користування спадковим майном. Оскільки відповідач, не забезпечив постійного зберігання рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільради від 29 грудня 1997 року та неправомірно вніс у 2017 році зміни даних об`єкта погосподарського обліку до погосподарської книги, відповідач створив перешкоди у користуванні успадкованим майном, зокрема у реалізації права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування, тому позивач просив усунути такі перешкоди шляхом, зобов`язання відповідача внести до погосподарської книги № 25 на 2016-2020 роки домогосподарства по АДРЕСА_1 за 2016-2020 роки зміни в графу: «Із земельних ділянок із цільовим призначенням відповідно до документів для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських споруд» з 0,06 га на 0,20 га, з якої 0,0588 га та 0,1412 га земельної ділянки, а також зобов`язати відповідача відновити документацію та видати витяг з рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 грудня 1997 року про передачу ОСОБА_2 0,20 га земельної ділянки у приватну власність відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» на підставі книги № 4 реєстрації заяв громадян, яким безкоштовно передавались земельні ділянки у приватну власність та іншої наявної відповідної документації, які підтверджують такий факт. За клопотанням позивача ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 березня 2021 року замінено відповідача - Кинашівську сільську раду Тульчинського району Вінницької області на її правонаступника - Тульчинську міську раду. Представником позивача 20 березня 2023 року подано заяву про уточнення позовних вимог. Оскільки в п. 1.2 допущена технічна помилка просить правильним вважати так: п. 1.2 Зобов?язати відповідача відновити та видати витяг з рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 грудня 1997 року про передачу ОСОБА_2 0,20 га земельної ділянки у приватну власність відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок», на підставі книги № 4 реєстрації заяв громадян яким безкоштовно передавались земельні ділянки у приватну власність та іншої наявної відповідної документації. Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради про усунення перешкод пов`язаних із здійсненням прав щодо користування та реалізації права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування відмовлено. Судові витрати залишено за позивачем. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду і постановити нове рішення, яким задовільнити його позовні вимоги. Зазначив, що рішення суду вважає таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду. В апеляційній скарзі вказав, що згідно правового аналізу приписів ст. 17, 23 ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15/92 «Про приватизацію земельних ділянок», «Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України», затвердженого наказом Державного комітету України по Земельним ресурсам від 15 лютого 1993 року № 10, витяг з рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 грудня 1997 року про передачу ОСОБА_2 0,20 га земельної ділянки у приватну власність, є документом, що підтверджує набуття права на земельну ділянку. Без цього рішення він позбавлений можливості завершити приватизацію. Судом першої інстанції не надано належної оцінки долученими представником відповідача до матеріалів справи довідкам, що наявні в матеріалах справи на аркушах 26 та 27 у 2 томі, оскільки дані докази подані відповідачем, як на підставу підтвердження, що спірне рішення втрачене, ця обставина ним визнається та не заперечується позивачем. Належним чином не надано оцінку і показам свідків. Втрата Кинашівською сільською радою прийнятого нею рішення на 11 сесії 22 скликання від 29 грудня 1997 року не скасовує прийняте сільською радою це рішення, оскільки воно вже прийнято, а тому єдиний правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень в такому випадку, це вчинити дії щодо відновлення, поновлення втраченого рішення за наявними даними, що містяться в наявних документах і надають можливість відобразити такий зміст, та видати відповідний витяг. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що записи щодо розміру спірної земельної ділянки в погосподарській книзі № 25 за 2016-2020 роки не відповідають розміру земельної ділянки, яка була станом на 2006 рік, тобто на час відкриття спадщини і жодні правові підстави для її зміни з того часу відсутні, а тому вимога позивача про зобов`язання відповідача внести до цієї погосподарської книги зміни щодо розміру земельної ділянки, фактично не виконана. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав. У судове засідання позивач ОСОБА_1 і його представник - адвокат Кравець В. А., будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, не з`явилися. Представник відповідача Тульчинської міської ради у судове засідання не з`явився. Міський голова Тульчинської міської ради В. Весняний надіслав лист, у якому просить розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 у відсутності у судовому засіданні представника відповідача, за наявними в матеріалах справи документами. Також зазначив, що оскаржуване рішення суду вважає законним і обґрунтованим, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає за таких підстав. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі. Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 23 лютого 2006 року виконкомом Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7 т. 1). Згідно копії листів Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області № 327 від 03 травня 2019 року, № 689 від 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що він успадкував після смерті ОСОБА_2 право користування земельною ділянкою, на якій розміщений житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,06 га з цільовим призначенням для обслуговування одного житлового будинку та підстав для виправлення записів в погосподарській книзі № 25 на 2016-2020 роки немає. Також, повідомлено, що витяг з рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 грудня 1997 року «Про передачу земельної ділянки у власність», яким вирішено передати безкоштовно у власність ОСОБА_2 надати не має можливості, так як, відповідно до опису справ постійного зберігання за 1991-1997, затвердженого протоколом № 12 від 20 листопада 2000 року НМЕР Державного архіву Вінницької області, протоколи сесій сільської ради відібрано на державне зберігання в архівний сектор Тульчинської райдержадміністрації. В переліку документів ради даного опису протокол не значиться ні у відсутніх, ні в переданих на зберігання (а. с. 8-11 т. 1). Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2019 року у справі № 128/1855/17 позов ОСОБА_1 до Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно та скасування рішення № 219 16 сесії 7 скликання Кинашівської сільської ради від 12 травня 2017 року, задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення № 219 16 сесії 7 скликання Кинашівської сільської ради від 12 травня 2017 року «Про внесення змін до рішення 11 сесії 5 скликання від 23 листопада 2007 року «Про розгляд звернення жителя с. Нестерварки ОСОБА_1 ». В частині позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно відмовлено (а. с. 12-19 т. 1). Постановою Вінницького апеляційного суду у справі № 148/1855/17 від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволеня, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2019 року залишено без змін. Зі змісту постанови вбачається, що залишаючи рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 лютого 2019 року без змін, в мотивувальній частині постанови апеляційний суд зазначив: «...з наявних у матеріалах справи доказів, зокрема запису у книзі реєстрації № 4 заяв громадян, яким передавались земельні ділянки у приватну власність, видно, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 набула право на приватизацію земельної ділянки площею приблизно 0,20 га, яка рахувалась за її погосподарським номером на підставі статті 17 ЗК України, в редакції 1990 року, та Декрету від 26 грудня 1992 року № 15-92, а тому до позивача у порядку спадкування перейшло право на завершення її приватизації відповідно до статті 1218 ЦК України.» (а. с. 20-25 т. 1). Згідно копії книги № 4 реєстрації заяв громадян, яким безкоштовно передавались земельні ділянки у приватну власність, наявний запис під № 824 відповідно до якого ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , передано безкоштовно у власність земельну ділянку 0,20 га для обслуговування житлового будинку, на підставі рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради від 29 грудня 1997 року (а. с. 33-35 т. 1). Відповідно до копії витягу з рішення 11 сесії 22 скликання від 22 грудня 1997 року «Про передачу земельної ділянки у власність» передано безкоштовно у власність ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 0,40 га в тому числі 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_4 та 0,30 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 . Згідно рішення 47 сесії 7 скликання Кинашівської сільської ради № 574 «Про розгляд звернення жителя с. Нестерварка ОСОБА_1 » від 06 листопада 2020 року, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року, надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації на 0,20 га земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських споруд, з якої: 0,0588 га та 0,1412 га (а. с. 195 т. 1) Згідно відповіді Архівного сектору Тульчинської районної державної адміністрації за № 65 від 28 грудня 2017 року на запит ОСОБА_5 , протокол 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради від 29 грудня 1997 року на державне зберігання до архівного сектору райдержадмінстрації не надходив (а. с. 22 т. 2). Згідно копії інформації Кинашівської сільської ради від 20 вересня 2018 року вих. № 795, сільська рада зазначає, що відповідно до опису справ постійного зберігання за 1991-1997 роки, затвердженого протоколом № 12 від 20 листопада 2000 року НМЕР Державного архіву Вінницької області, протоколи сесії сільської ради відібрано на державне зберігання в архівний сектор Тульчинської РДА. В переліку документів ради даного опису протокол 11 сесії 22 скликання від 29 грудня 1997 року не значиться ні в відсутніх ні в переданих на зберігання. В архівному підрозділі виконкому протоколи сесій ради за 1991-1997 роки не зберігаються (а. с. 23 т. 2). Згідно довідки, виданої виконкомом Кинашівської сільської ради, підписаної сільським головою М. Новоруською, за період 1991-1997 років в зв`язку з крадіжкою втрачено наступні документи: 1. протоколи сесії за 1991-1992 роки (рукописний запис різного рукопису: «9 сесії за 1997р., 11 сесії 1997р.») тощо», яка не містить ні дати, ні вихідного номера (а. с. 27 т. 2). Із копії друкованого пояснення сільського голови Новоруської М., адресованого завідуючій районним архівом Заребайленко Н. І., вбачається, що під час проникнення в приміщення сільської ради невідомі особи 12 жовтня 1998 року шляхом злому вікна, були відкриті двері всіх кімнат, відкриті всі сейфи. З кімнати рахівників-касирів, де знаходилась і шафа з архівними документами було викрадено магнітофон «Маяк», ряд бланків, квитанційного матеріалу, документів в тому числі: протоколи засідань виконкому за 1991, 1992, 1993, 1994 роки, протоколи сесій за 1991 та 1992 роки (рукописний запис «9 сесії за 1997 р.) (а. с. 26 т. 2). Однак, суд першої інстанції дослідивши дані докази, не взяв їх до уваги, оскільки вони містять рукописні доповнення, саме щодо протоколу 11 сесії 1997 року, а ще зазначені довідка та пояснення не мають дати та вихідного номеру, тобто без відповідної реєстрації, як вихідної так і вхідної. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що не існує підстав для задоволення вимог позивача, щодо зобов`язання відповідача видати витяг з рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 грудня 1997 року про передачу ОСОБА_2 0,20 га земельної ділянки у приватну власність. Також, твердження позивача, про те що даний витяг необхідний для завершення приватизації земельної ділянки спростовується тим, що останній не надав суду допустимих, достовірних і достатніх доказів наявності у нього перешкод для завершення процедури приватизації земельної ділянки. Крім того, відповідно до копії погосподарської книги № 25 на 2016-2020 роки та на 2021-2025 роки по АДРЕСА_1 встановлено, що в графі «Із земельних ділянок із цільовим призначенням відповідно до документів для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських споруд» значиться за 2020 та 2021 всього 0,20 га, з якої 0,0588 га та 0,1412 га земельної ділянки, а в графі додаткова інформація «Зміна площі згідно рішення 47 сесії 7 скликання від 06 листопада 2020 року - 12 січня 2021 року підпис Запис додаткової інформації вчинено 17 січня 2022 року», тобто вимога позивача 1.1 щодо внесення змін до погосподарської книги фактично виконана відповідачем під час розгляду справи. Такий висновок суду першої інстанції є правильним та обґрунтованим. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Оскільки положення Конституції України та цієї Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Згідно зі статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є усунення перешкод пов`язаних із здійсненням прав щодо користування та реалізації права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування, приватизація якої була розпочата спадкоємцем, проте не завершена в досудовому порядку з невідомих суду причин. Статтею 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення. Згідно п. «г» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції на час відкриття спадщини) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України (в редакції на час відкриття спадщини) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Пунктом 3.5 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визначено, зокрема, що перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: - ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; - виготовлення технічної документації на земельні ділянки; - визначення меж земельної ділянки в натурі; - погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; - одержання у встановленому порядку Державного акту на землю; - реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано, право власності на конкретну земельну ділянку не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України. Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц. Як вбачається з матеріалів справи спадкодавець ОСОБА_2 не отримувала документ, що посвідчує її право власності на спірну земельну ділянку, а тому ця земельна ділянка не могла перейти до спадкоємців в порядку спадкування. Разом із тим, постановою Вінницького апеляційного суду у справі № 148/1855/17 від 16 травня 2019 року встановлено, що ОСОБА_2 за життя на підставі статті 17 ЗК України, 1990 року та Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 набула право на приватизацію земельної ділянки, площею 0,20 га, що рахувалась за її погосподарським номером, що підтверджувалось обставиною наявності запису про неї у Книзі реєстрації № 4 заяв громадян, яким передавались земельні ділянки у власність і, таким чином, спадкодавиця розпочала, згідно чинного законодавства, процедуру її приватизації (а. с. 20-25 т. 1). Згідно із абз. 2 п. 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). В силу ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а тому усі права позивача на завершення приватизації перейшли до спадкоємця - позивача ОСОБА_1 . Рішенням Кинашівської сільської ради 47 сесії 7 скликання № 574 від 06 листопада 2020 року позивачу ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)(а. с. 195 т. 1). На підставі цього рішення позивач має право продовжити процедуру приватизації спірної земельної ділянки, шляхом виготовлення технічної документації та вчинення інших дій, передбачених законом та спрямованих на реалізацію свого права. Тому, доводи апеляційної скарги у частині того, для реалізації права завершення приватизації ОСОБА_1 потрібен витяг з рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 грудня 1997 року про передачу ОСОБА_2 0,20 га земельної ділянки у приватну власність, апеляційним судом відхиляються як такі, що не підтверджені матеріалами справи. Позивач не надав суду допустимих, достовірних і достатніх доказів не визнання і порушення відповідачем його права як спадкоємця на завершення приватизації, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки не надав суду доказів замовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, дозвіл на яку йому надано відповідачем 06 листопада 2020 року; надання вказаної документації для затвердження і відмови органу місцевого самоврядування у завершенні процедури приватизації і державної реєстрації спірної земельної ділянки за спадкоємцем, постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, тобто не довів суду наявність спору, як такого. Водночас, у пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» та у п. 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» визначено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Тобто, саме з моменту коли особі буде відмовлено органом місцевого самоврядування, нотаріусом у реалізації його права, у тому числі щодо завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування, у неї виникає право звернутися за захистом свого права в судовому порядку. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не вичерпано всіх дій для завершення процедури приватизації і отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку в досудовому порядку. А тому судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні вимоги про зобов?язання відповідача відновити та видати витяг з рішення 11 сесії 22 скликання Кинашівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 грудня 1997 року про передачу ОСОБА_2 0,20 га земельної ділянки у приватну власність відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», на підставі книги № 4 реєстрації заяв громадян яким безкоштовно передавались земельні ділянки у приватну власність. Посилання в апеляційній скарзі на те, що за 2017-2019 роки записи в погосподарській книзі не відповідають розміру земельної ділянки, яка була станом на 2006 рік, тобто на час відкриття спадщини і жодні правові підстави для її зміни з того часу відсутні, а тому вимога позивача про зобов`язання відповідача внести до цієї погосподарської книги зміни щодо розміру земельної ділянки, фактично не виконана, не заслуговують на увагу, оскільки зазначена обставина не має жодного значення для реалізації права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування. Із копії погосподарської книги № 25 на 2016-2020 роки та на 2021-2025 по АДРЕСА_1 , встановлено, що в графі «Із земельних ділянок із цільовим призначенням відповідно до документів для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських споруд» значиться за 2020 та 2021 роки всього 0,20 га, з якої: 0,0588 га та 0,1412 га земельної ділянки, а в графі додаткова інформація «Зміна площі згідно рішення 47 сесії 7 скликання від 06 листопада 2020 року - 12 січня 2021 року підпис Запис додаткової інформації вчинено 17 січня 2022 року» (а. с. 171-174 т. 2), тобто вимога позивача 1.1 щодо внесення змін до погосподарської книги фактично виконана відповідачем під час розгляду справи. Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 21 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. В. Міхасішин