Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/16195/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/16195/22 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Бітова А.І., Танасогло Т.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2023р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ананьївської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2022р. ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Ананьївської МР, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Ананьївської МР y неприйнятті рішення по заяві від 10.08.2021р.; - зобов`язати Ананьївську МР прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в приватну власність громадянину України ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0га, яка розташована на території Жеребківської сільської ради (за межами населеного пункту) Подільського району (колишнього Ананьївського району) Одеської області, кадастровий номер 5120282000:01:001:0510; - зобов`язати Ананьївську МР подати суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, строк подачі звіту прошу встановити не більше 1-го тижня (це половина строку затвердження проекту землеустрою - відповідно до п.9 ст.118 ЗКУ, мною заявляється половина строку - оскільки це буде повторний розгляд з врахуванням висновків, встановлених судом); - зобов`язати Ананьївську МР повернути витрати на складання позову та іншу правничу допомогу у розмірі 15 000грн. (звіт про виконання договору буде надано пізніше); - стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що нею розроблено проект землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5120282000:01:001:0510, та 10.08.2021р. нею подано клопотання до Ананьївської МР про його затвердження. Проте, відповідачем вказана заява не розглянута, проект землеустрою не затверджений, що є протиправною бездіяльністю. Посилаючись на вказані обставини просила позов задовольнити. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2023р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі. В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, посилаючись на порушення на порушення норм права. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не розгляд клопотання ОСОБА_1 в період воєнного стану є обґрунтованим та правомірним. Проте, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.317 КАС України, рішення суду скасовує та приймає нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав. Так, судовою колегією встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області виготовлено проект землеустрою щодо відведення та передачу ОСОБА_1 в приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0га, яка розташована на території Жеребківської сільської ради (за межами населеного пункту) Подільського району (колишнього Ананьївського району) Одеської області, кадастровий номер 5120282000:01:001:0510. 10.08.2021р. ОСОБА_1 подала клопотання до відповідача про затвердження проекту землеустрою, яке розглянуто відповідачем, але рішення про затвердження проекту чи про відмову у такому не прийнято з підстав технічних недоліків, про які повідомлено ОСОБА_1 листом від 8.09.2021р. та запропоновано їй з`явитися для отримання та доопрацювання документів до Ананьївської МР (а.с.54, 66-68). При цьому, ОСОБА_1 заперечує про отримання нею зазначеної відповіді від 8.09.2021р. на її клопотання. Позивачка зазначила, що її клопотання про затвердження проекту землеустрою є нерозглянутим і рішення по ньому не прийняте. На підставі чого, звернулась в суд із даним позовом. Перевіряючи правомірність та законність рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує його незаконність, протиправність та скасування, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписи ст.14 Конституції України гарантують право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001р. №2768-III (надалі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти. Відповідно до п.б ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Частинами 1-3 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п.«в» ч.3 ст.116 ЗК України). Відповідно до ч.1 ст.36 ЗК України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На підставі ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Отже, рішенню про надання або відмову у наданні земельної ділянки у власність або користування передує отримання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки та їх надання відповідному органу. Згідно з вимогами ст.50 ЗУ «Про землеустрій» від 22.05.2003р. за №858-IV, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали погодження проекту землеустрою. Як вбачається із матеріалів справи, що згідно наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області за №15-9040/13-20-СГ від 20.05.2020р., позивачці надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Жеребківської СР Ананьївського району Одеської області (за межами населеного пункту) орієнтований розмір земельної ділянки 2,00га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст.186-1 цього Кодексу. Згідно зі ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. В подальшому, на виконання договору укладеного між позивачкою та ФОП ОСОБА_2 за №167-1/ПВ від 24.07.2020р., ФОП ОСОБА_3 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за адресою Одеська обл., Ананьївський район, Жеребківська СР (за межами населеного пункту), загальною площею 2,00га, кадастровий номер 5120282000:01:001:0510. 10.08.2021р. ОСОБА_1 подала клопотання до відповідача про затвердження проекту землеустрою, яке розглянуто відповідачем, але рішення про затвердження проекту чи про відмову у такому не прийнято з підстав технічних недоліків, про які повідомлено ОСОБА_1 листом від 8.09.2021р. та запропоновано їй з`явитися для отримання та доопрацювання документів до Ананьївської МР (а.с.54, 66-68). При цьому, позивачка заперечує отримання вказаного листа від відповідача та зазначає, що лише у 2022р. дізналась про нього. Вказане не спростовано а ні доводами відповідача, а ні відповідними та належними доказами. Положення ч.9 ст.118 ЗК України встановлює, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Отже, обов`язок затвердити протягом двох тижнів проект землеустрою та передати земельну ділянку у відповідача виникає у разі наявності всіх погоджень уповноважених органів відповідно до ст.186-1 ЗК України. Таке повноваження не є дискреційним, оскільки не допускає можливості обрання одного з кількох правильних (законних) способів поведінки відповідача. На підставі ч.1 ст.10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. за №280/97-ВР (надалі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Приписами п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до ч.1,2 ст.59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Тобто, питання щодо земельних відносин відповідач має вирішувати за наслідками розгляду відповідного клопотання на пленарному засіданні. Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач, отримавши клопотання позивачки від 10.08.2021р., не здійснив його розгляд у строк, визначений ч.9 ст.118 ЗК України, та відповідно не прийняв жодного рішення за наслідками такого розгляду. При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що у даній справі відповідач за наслідками розгляду заяви позивачки в силу вимог ЗК України та ЗУ «Про місцеве самоврядування», був зобов`язаний прийняти відповідне управлінське рішення, у той час, як останній не прийняв рішення про затвердження проекту землеустрою чи про відмову у такому затвердженні. Відтак, неприйняття рішення відповідачем про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його затвердженні, свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу позивачки про визнання протиправною бездіяльності Ананьївської МР y неприйнятті рішення по заяві ОСОБА_1 від 10.08.2021р.. Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язати Ананьївську МР прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в приватну власність громадянину України ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2,0га, яка розташована на території Жеребківської сільської ради (за межами населеного пункту) Подільського району (колишнього Ананьївського району) Одеської області, кадастровий номер 5120282000:01:001:0510, то судова колегія зазначає наступне. За правилами ч.2 ст.5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Щоб бути ефективним у розумінні положень ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод засіб захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005р. у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Так, судовою колегією встановлено, що за результатами розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, сільська рада не прийняла жодного рішення. Тобто, у спірних правовідносинах відповідач фактично не розглянув заяву позивачки у встановленому порядку. Отже, відповідачем при розгляді заяви позивача не надана її оцінка на предмет відповідності вимогам ст.118, 121 ЗК України, а тому вказана заява підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за відсутності такої перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання. Згідно із ч.1, 2 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. З урахуванням викладеного, судова колегія зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. У даній справі з метою захисту порушеного права позивачки ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача розглянути на найближчому пленарному засіданні сесії Ананьївської МР клопотання ОСОБА_1 від 10.08.2021 (вхід №4065 від 11.08.2021р.) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5120282000:01:001:0510 для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00га за адресою Жеребківська СР та прийняти відповідне рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019р. по справі за №814/1959/17, від 28.11.2022р. по справі №420/3040/19. На підставі вказаного, апеляційний суд вважає, що у даному випадку позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача прийняти позитивне рішення на користь позивача є передчасним. Що стосується встановлення судового контролю, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч.2,3 ст.129-1 Конституції України, Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. За правилами ч.1-4 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За результатами розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України. Питання про накладення штрафу вирішується за клопотанням позивача або за ініціативою судді у судовому засіданні з повідомленням сторін. Неприбуття у судове засідання сторін, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду цього питання. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що суд здійснює контроль за виконанням судових рішень шляхом, зокрема, встановлення строку для подачі звіту про виконання рішення та вирішення в подальшому питання накладення штрафу. У свою чергу, встановлення судового контролю є правом суду, а тому це питання у кожному окремому випадку суд вирішує на власний розсуд. Так, в даному випадку судова колегія вважає, що оскільки зважаючи на характер даного спору та обсяг покладених на відповідача обов`язків, наразі відсутні підстави вважати, що відповідач ухилиться від їх виконання, а тому вимоги щодо зобов`язання Ананьївську МР подати суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, строк подачі звіту прошу встановити не більше 1-го тижня не підлягають задоволенню. Що стосується інших вимог ОСОБА_1 щодо повернення витрат на складання позову та іншу правничу допомогу у розмірі 15 000грн. та стягнення із відповідача моральну шкоду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, то судова колегія вважає, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Так, у відповідності до ч.2-7 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Згідно ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, часу, витраченого адвокатом , їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009р. №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. З викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 17.03.2020р. по справі №820/3308/17, від 4.08.2020р. по справі №810/3213/16. Як вбачається із матеріалів справи, що вимоги щодо стягнення 15 000грн. на правничу допомогу по даній справі не містить а ні обґрунтованих доводів щодо суми гонорару у розмірі 15 000грн., а ні доказів понесення вказаних витрат, а ні сплати гонорару адвокату, а ні доказів витраченого часу представником позивачки, а ні звіт про виконання договору. Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що відсутні підстави для стягнення судових витрат пов`язаних із наданням правової допомоги, оскільки позивачем та його представником не надано документів, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), а також про обсяг наданих послуг і виконаних робіт, часу, витраченого адвокатом, їх вартості. Що ж стосується вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, то судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ч.1,2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст.1174 ЦК України). За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Разом з тим, позивач має довести факт заподіяння йому моральної шкоди. Апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги. Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений ст.78 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019р. по справі за №818/1430/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України. Судова колегія зазначає, що сам лише факт неналежного розгляду заяви позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами. Як вбачається із матеріалів справи, позивачкою до суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність підстав для стягнення такої шкоди з відповідача. Відтак, вимога про стягнення моральної шкоди також задоволенню не підлягають. Окрім того, приймаючи рішення про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не розгляд клопотання ОСОБА_1 в період воєнного стану є обґрунтованим та правомірним, то судова колегія зазначає, що запроваджені заходи щодо заборони передачі земельних ділянок у власність мають тимчасовий характер, оскільки пов`язані із вжитими законодавцем заходами на період воєнного стану в Україні, а тому не можуть бути підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову. Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому вважає за необхідним рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення зазначених вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - частково задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2023р. - скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Ананьївської міської ради про визнання протиправною бездіяльності - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Ананьївської міськоїх ради y неприйнятті рішення по заяві ОСОБА_1 від 10.08.2021р.. Зобов`язати Ананьївську міську раду розглянути на найближчому пленарному засіданні сесії Ананьївської міської ради клопотання ОСОБА_1 від 10.08.2021р. (вхід №4065 від 11.08.2021р.) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5120282000:01:001:0510 для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00га за адресою Жеребківська СР та прийняти відповідне рішення. В іншій частині вимог - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: А.І. Бітов Т.М. Танасогло