Постанова Київський апеляційний суд № 760/18802/20

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 760/18802/20 Номер провадження 22-ц/824/7276/2023 Головуючий у суді першої інстанції В. В. Українець Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 09 травня 2023 року місто Київ Справа №760/18802/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Сіра Ю.М. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відповідач Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», подану представником Істамовою Іриною Володимирівною, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2023 року, ухваленеу складі судді Українця В. В., в приміщенні Солом`янського районного суду м. Києва, повне рішення складено 20 лютого 2023 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року, ухваленеу складі судді Українця В. В., в приміщенні Солом`янського районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ КБ «Приватбанк», Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про витребування майна з чужого незаконного володіння, зняття арешту та зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2006 року, укладеного між ним та ОСОБА_3 , він є власником квартири АДРЕСА_1 , яку з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором №K2H0GK00260407 від 10 квітня 2006 року було передано ним АТ КБ «Приватбанк» в іпотеку згідно укладеного 10 квітня 2006 року договору іпотеки. На підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. від 03 жовтня 2016 року (індексний номер: 31675095) відбувся перехід права власності на зазначену квартиру на користь АТ КБ «Приватбанк». Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р. О. від 03 жовтня 2016 року (індексний номер: 31675095) визнано протиправним та скасовано, а також скасовано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №16694279 про реєстрацію за ПАТ КБ «Приватбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 . З інформаційної довідки № 217524613 від 23 липня 2020 року позивач дізнався, що головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Запорізькій області Косінов І. В. на підставі своєї постанови про арешт майна боржника № 56885471 від 31 липня 2018 року вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження від 01 серпня 2018 року, відповідно до якого було арештовано нерухоме майно АТ КБ «Приватбанк», зокрема, квартиру АДРЕСА_1 . За результатом розгляду заяв ОСОБА_1 від 12 березня 2020 року та від 31 липня 2020 року державними реєстраторами Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу КМР (КМДА) Янович І. Я. та ОСОБА_4 прийнято рішення про відмову в державній реєстрації права власності на квартиру з підстав, передбачених ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У позові ОСОБА_1 вказує на те, що поки в реєстрі речових прав є навіть скасований судом запис про право власності на квартиру, її власником вважається АТ КБ «Приватбанк». Також позивач звертався до АТ КБ «Приватбанк» з вимогою від 06 серпня 2020 року про добровільне повернення квартири законному власнику, проте відповідь на цю вимогу так і не отримана ОСОБА_1 . У зв`язку із викладеними обставинами позивач просив суд: зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 та внести відповідні зміни до реєстру; витребувати з чужого незаконного володіння АТ КБ «Приватбанк» квартиру АДРЕСА_1 ; припинити право власності АТ КБ «Приватбанк» на квартиру АДРЕСА_1 ; зобов`язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) внести до реєстру відомості про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про витребування майна з чужого незаконного володіння, зняття арешту та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Витребувано від АТ КБ «Приватбанк» квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 Припинено право власності АТ КБ «Приватбанк» на квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави 10 510,00 грн судового збору. У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, мотивовану тим, що звернення до суду із цим позовом було викликано протиправними діями Банка, що позбавило позивача права власності на належне йому нерухоме майно. У зв`язку із розглядом справи у судовому порядку позивачем понесено витрати на правничу допомогу згідно договору про надання правової допомоги № 07/8-1/20 вд 07.08.2020, додаткової угоди №1 до договору, атку №1 прийому - передачі виконання робіт (надання послуг) від 08.02.2023, на загальну суму 43 700,00 грн. Оскільки ухвалюючи рішення у справі по суті спору судом не було вирішено питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 43 700,00 гривень. Додатковим рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягення витрат на правничу допомогу. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 гривень. Не погоджуючись з рішенням суду (в частині задоволених позовних вимог) АТ КБ «Приватбанк» через свого представника Істамову І. В. подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що задовольняючи вимоги позивача про витребування спірної квартири від АТ КБ «Приватбанк» та припинення права власності банку на цю квартиру суд не врахував, що державний виконавець діяв на підставі та в межах повноважень, а також у спосіб, що передбачений Конституцією України та законом. Судом першої інстанції проігноровано та взагалі не звернуто увагу на положення ст. 17 Закону «Про іпотеку». Суд не взяв до уваги відсутність у матеріалах справи доказів того, що кредитний договір та договір іпотеки визнані недійсними, також відсутні докази погашення позивачем заборгованості за кредитним договором. Апелянт вважає, що суд ухвалив рішення на припущеннях, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вимог «витребувати» та «припинити». Не погоджуючись із додатковим рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить додаткове рішення суду в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 43 700,00 грн. В обгрунутвання доводів апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано обставини, пов`язані із об`єктом наданих позивачу послуг, їх розміру та строків виконання зобов`язань позивача по оплаті правової допомоги за договором №07/8-1/20 від 07.08.2020. Суд не звернув увагу на те, що згідно договору про правову допомогу, додаткової угоди до нього позивачу надано роботи/послуги із правничої допомоги на загальну суму 43 700,00 грн, які він повинен був сплатити не пізніше ніж через 10 робочих днів з моменту підписання відповідного акту надання послуг. Такий акт було підписано сторонами 08.02.2023. Крім того судом не враховано, що сплачені позивачем 5 000,00 грн є авансовим платежем, сплаченим адвокатському об'єднанню на виконання умов п. 10 додаткової угоди №1 від 07.08.2020. Апелянт вказав на неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду у тому, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може бути підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу. Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та дату розгляду справи, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення, у судове засідання апеляційної інстанції не з`явився, забезпечив явку свого представника. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав подану апеляційну скаргу на додаткове рішення суду, просив її задовольнити з викладених підстав. Проти задоволення апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» на рішення суду заперечував, з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін як законне та обґрунтоване. Відповідачі АТ КБ «Приватбанк», Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), будучи належним чином повідомленими про час та дату розгляду справи, що підтверджується зворотніми повідомленнями про вручення поштових відправлень, у судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися, явку своїх представників не забезпечили. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від відповідачів не надходило. Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача Розова О. С., перевіривши доводи апеляційних скарг АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , законність та обґрунтованість судових рішень в межах їх апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» не підлягає задоволенню, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, з огляду на наступне. Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 10 квітня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М., ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . 10 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М., з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором № K2H0GK00260407 від 10 квітня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк». Предмет договору іпотеки - квартира АДРЕСА_1 . 03 жовтня 2016 року на підставі рішення приватного нотаріуса КМНО Швеця Р.О. від (індексний номер: 31675095) відбувся перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк», що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 липня 2020 року (а.с. 38-40). Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса КМНО Швеця Р. О. від 03 жовтня 2016 року (індексний номер: 31675095), а також скасовано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 16694279 про реєстрацію за ПАТ КБ «Приватбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Рішення суду набрало законної сили. У позові ОСОБА_1 вказує, що з інформаційної довідки № 217524613 від 23 липня 2020 року дізнався, що головний державний виконавець ВПВР УДВС ГТУЮ у Запорізькій області Косінов І. В. на підставі своєї постанови про арешт майна боржника №56885471 від 31 липня 2018 року (в порядку примусового виконання рішення суду) вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження від 01 серпня 2018 року, відповідно до якого було арештовано нерухоме майно АТ КБ «Приватбанк», зокрема, квартиру АДРЕСА_1 . За результатом розгляду заяв ОСОБА_1 від 12 березня 2020 року та від 31 липня 2020 року державними реєстраторами Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу КМР (КМДА) Янович І. Я. та ОСОБА_4 прийнято рішення від 18 березня 2020 року та від 31 липня 2020 року про відмову в державній реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_1 з підстав, передбачених ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також ОСОБА_1 звертався до АТ КБ «Приватбанк» із вимогою від 06 серпня 2020 року про добровільне повернення квартири законному її власнику, яку направив банку 14.08.2020, проте така вимога позивача залишена без уваги АТ КБ «Приватбанк». Відповіді на неї позивач не отримав. Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 посилався на те, що квартира АДРЕСА_1 підлягає витребуванню від АТ КБ «Приватбанк», а права власності банку на цю квартиру підлягає припиненню. Так, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Аналіз статті 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; юридично - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , як власником нерухомого майна, було передано 10 квітня 2006 року в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором № K2H0GK00260407 від 10 квітня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк». Перехід права власності на іпотечне майно: квартиру АДРЕСА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» відбувся на підставі рішення приватного нотаріуса КМНО Швеця Р.О. від 03 жовтня 2016 року (індексний номер: 31675095). Однак, рішення приватного нотаріуса КМНО Швеця Р. О. від 03 жовтня 2016 року (індексний номер: 31675095), за яким відбувся перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк», скасовано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року та набрало законної сили. У вказаному рішенні суд дійшов висновку, що дії приватного нотаріуса щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, яке виникає на підставі договору іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя є протиправними, у зв`язку із відсутністю у державного реєстратора повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії, пов`язаної із переходом речових прав на об`єкт нерухомості, а тому скасував рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за АТ КБ «Приватбанк». Також судом скасовано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 16694279 про реєстрацію за ПАТ КБ «Приватбанк» права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, спірне нерухоме майно незаконно юридичо вибуло з володіння ОСОБА_1 , хоч і залишилося у власника, але право власності на нього протиправно зареєстровано за іншим суб`єктом - АТ КБ «Приватбанк», тому законним і обґрунтованим є висновок суду першої інстанції щодо наявності законних підстав для витребування з чужого незаконного володіння АТ КБ «Приватбанк» квартири АДРЕСА_1 та повернення її з чужого незаконного володіння у власність ОСОБА_1 . Відтак право власності АТ КБ «Приватбанк» на спірну квартиру повинно бути припинено. Суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи та надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам в цій частині. Твердження АТ КБ «Приватбанк» щодо неможливості витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння через знятий 01.06.2022 державним виконавцем арешт майна у зв`язку із закінченням виконавчого провадження, з посиланням на законність дій державного виконавця, колегія суддів оцінює критично, так як такі твердження не ґрунтуються на вимогах закону, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору. Колегія суддів враховує інтереси позивача як власника спірної квартири, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами Банку, вважає, що права та інтереси ОСОБА_1 , який позбувся права власності на квартиру внаслідок протиправних дій, за обставин цієї справи перевищують інтереси Банка. Отже за обставин цієї справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування спірної кватири з чужого незаконного володіння та припинення права власності Банка на неї. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» у тому, що судом не звернуто увагу на відсутність у справі доказів визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, доказів погашення позивачем заборгованості за кредитним договором та невраховано ст. 17 Закону України «Про іпотеку», колегія суддів відхиляє як необґрунтованими, з огляду на таке. Так, право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 підтверджується договором купівлі-продажу від 10 квітня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М. Згідно договору іпотеки від 10 квітня 2006 року АТ КБ «Приватбанк» є іпотекодержателем предмету іпотеки: квартири АДРЕСА_1 . Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Статтею 17 Закону України визначені підстави припинення іпотеки. Дійсно матеріали справи не містять доказів визнання недійсними договору кредиту та договору іпотеки, укладених 10.04.2006 між позивачем та АТ КБ «Приватбанк». Однак, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 не посилався на зазначене у позові, таких обґрунтувань позовна заява не містиь. Вказані обставини не були предметом розгляду ціє справи. АТ КБ «Приватбанк» під час розгляду справи судом першої інстанції не обгрунтовував свої заперечення щодо заявлених позивачем вимог наявністю чи відсутністю обставин на підтвердження виконання позичальником умов кредитного договору, визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки. Зокрема АТ КБ «Приватбанк» не надав суду доказів добровільного виконання рішення суду та вимоги позивача. Також не були предметом розгляду ціє справи обставини щодо припинення іпотеки. З урахуванням встановлених обставин справи та вказаних норм закону, колегія суддів зазначає, що у разі неналежного виконання позичальником своїх кредитних зобов'язань за договором від 10.04.2006 АТ КБ «Приватбанк», як іпотекодержатель, вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням за рахунок іпотечного майна шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, АТ КБ «Приватбанк» у разі відсутності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження не позбавлений можливості на праві іпотекодежателя звернутися до державного реєстратора із вимогою про внесення відповідного запису про обтяження з метою забезпечення кредитних зобов`язань позичальника за договором кредиту, у разі якщо такий договір не виконано позичальником. Посилання апелянта на законність та обґрунтованість дій державного виконавця у виконавчому провадженні № 56885471 щодо накладення арешту на майно боржника, серед якого була квартира АДРЕСА_1 , як на підставу для скасування оскаржуваного рішення суду не заслуговують на увагу, оскільки державний виконавець у рамках вказаного виконавчого провадження наклав арешт на нерухоме майна АТ КБ «Приватбанк», до якого увійшла і належна позивачу квартира, оскільки до Реєстру було внесено відомості по право власності на спірну квартиру за АТ КБ «Приватбанк». Однак рішення на підставі якого було внесено відомості про право власності за Банком було скасовано у судовому порядку. Хибними є доводи апеляційної скарги про ухвалення судом рішення на припущеннях. Так, згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Із матеріалів справи та змісту оскаржуваного банком рішення вбачається, що вони містять належні докази на підтвердження викладених позивачем у позові обставин щодо незаконності вибуття з його володіння належної йому на праві власності квартири та припинення зареєстрованого права власності на спірне майно за АТ КБ «Приватбанк» повністю знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій. Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для часткового задоволення позову та навів достатнє мотивоване обґрунтування підстав для відмови у прийнятті заперечень відповідача. Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції в цій частині матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною відповідача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи. АТ КБ «Приватбанк» фактично оскаржує рішення суду від 08.02.2023 в частині задоволених позовних вимог, апеляційна скарга не містить доводів щодо незгоди із відмовою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зняття арешту та зобов`язання вчинити дії. Проте у прохальній частині апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» просить апеляційний суд ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. А тому, не зважаючи на вимоги апеляційної скарги про скасування оскаржуваного АТ КБ «Приватбанк» в частині задоволених вимог та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, колегія суддів не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду від 08.02.2023 в частині відмови у задоволенні позову. Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції від 08.02.2023 в частиній його перегляду є законним та обґрунтованим. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції від 08.02.2023 в частиній його перегляду відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк», колегія не знаходить. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції від 08.02.2023 в частині його оскарження залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача АТ КБ «Приватбанк» без задоволення. Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21 лютого 2023 року колегія суддів зазначає наступне. У пункті 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Так, ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд стягнув з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, оскільки позивачем були надані суду докази оплати таких витрат саме у зазначеному розмірі. При цьому суд вказав, що АТ КБ «Приватбанк» не заявляло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інтанції колегія суддів не може з огляду на таке. Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, надану Адвокатським об`єднанням «П.Р.С. І Компанія» у розмірі 43 700, 00 грн, позивач надав суду першої інстанції разом з позовною заявою копії договору про надання правової допомоги № 07/8-1/20 від 07 серпня 2020 року, квитанції до прибуткового касового ордера № 2 від 31 серпня 2020 року на суму 5 000,00 грн (підстава: часткова оплата за договором про надання правової допомоги від 07 серпня 2020 року), ордеру на надання правової допомоги, виданого АО «П. Р. С. І Компанія» на ім`я адвоката Розова О.С. представляти інтереси ОСОБА_1 в Солом`янському районному суді міста Києва, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Розова О. С. У подальшому, до заяви про ухвалення додаткового рішення у справі позивачем було надано суду копії додаткової угоди № 1 до договору № 07/8-1/20 від 07 серпня 2020 року, протоколу № 1 про погодження договірної ціни та тарифів від 07 серпня 2020 року, акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 08 лютого 2023 року з детальним описом найменування робіт (послуг). За умовами договору про надання правової допомоги клієнт доручає, а адвокатське об'єднання бере на себе зобов`язання з надання правової допомоги, пов`язаної з представництвом інтересів позивача при розгляді справи за позовом про витребування з чужого незаконного володіння, зняття арешту та припинення обтяження. У договорі сторони погодили, що винагорода адвокатського об'єднання становить 15 000, 00 грн (п.3.2. Договору), яку позивач просив у позові стягнути з відповідача. Згідно пункту 2 Додаткової угоди № 1 до договору № 07/8-1/20 від 07 серпня 2020 року сторони внесли зміни до п. 3.2 Договору, шляхом викладення його у новій наступній редакції: «3.2 Порядок оплати послуг Об`єднання: за роботу виконану адвокатом, клієнт сплачує грошову винагороду (гонорар) у розмірі та термін, відповідно до домовленостей між сторонами, що додатково оформлюється Додатковою угодою до цього Договору та згідно з тарифами визначеними в Додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного Договору. Пунком 3 Додаткової угоди № 1 до договору № 07/8-1/20 від 07 серпня 2020 року сторони домовилися внести зміни до Договору, шляхом виключення пункту 3.3. Також сторони домовилися доповнити договір Додатком № 1 «Протокол про погодження договірної ціни та тарифів». Протколом № 1 про погодження договірної ціни та тарифів від 07.08.2020 сторони погодили вартість робіт (послуг). У додатковій угоді № 1 до договору № 07/8-1/20 від 07 серпня 2020 року сторони домовилися, що клієнт сплачує в авансовому порядку частину грошової винагороди (гонорару) в розмірі 5 000,00 грн не пізніше 31.12.2020 (п.10 додаткової угоди). Пунктом 11 Додаткової угоди сторони погодили, що клієнт зобов`язується сплатити 100% грошової винагороди, розмір якої зазначається у акті наданих послуг, протягом десяти робочих днів з моменту підписання відповідного акту. Згідно акту № 1 прийому - передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 08.02.2023 адвокатом надані такі послуги (роботи): ознайомлення та аналіз із договором купівлі - продажу, договором іпотеки, судовими рішеннями у справі, інформаційною довідкою, вимогами та відповіддю виконавчої служби, клопотанням про долучення доказів - вартість послуг 7 700,00 грн; підготовка та надсилання адвокатського запиту - вартість послуг 1 000,00 грн; підготовка та подання позовної заяви - вартість послуг 7 000,00 грн; підготовка та подання заяви про забезпечення позову - вартість послуг 4000,00 грн та 6 000,00 грн; підготовка та подання відповіді на відзив - вартість послуг 3 000,00 грн; участь у судових засіданнях 04.03.2021, 02.09.2021, 15.02.2022, 05.09.2022, 08.02.2023 - вартість послуг 15 000,00 грн. Станом на 08.02.2023 загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) становить 43 700,00 грн. Так, при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа № 280/2635/20). Із матеріалів справи вбачається, що у письмових поясненнях поданих до суду 26.08.2021 АТ КБ «Приватбанк» виклало позицію щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу. Так, АТ КБ «Приватбанк» вказував на те, що не погоджуються із наданими позивачем документати як доказами надання правової допомоги. Відповідач вказував, що договором про надання правової допомоги та іншими доказами не підтверджено вид робіт наданий позивачу при розгляді даної справи, що тягне за собою зменшення витрат на оплату правничої допомоги або повну відмову в компенсації таких витрат. Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що вказане банком у поясненнях є клопотанням про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги з посиланням на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження здійснення оплати послуг адвоката у заявленому розмірі. Отже, ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції безпідставно не врахував вказане у поясненнях банком, та дійшов помилково висновку про те, що стороною відповідача не заявлялося клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Крім того, судом не враховано, що за умовами пункту 11 Додаткової угоди сторони погодили, що клієнт зобов`язується сплатити 100% грошової винагороди, розмір якої зазначається у акті наданих послуг, протягом десяти робочих днів з моменту підписання відповідного акту. При цьому у додатковій угоді №1 до договору №07/8-1/20 від 07 серпня 2020 року сторони домовилися, що клієнт сплачує в авансовому порядку частину грошової винагороди (гонорару) в розмірі 5 000,00 грн не пізніше 31.12.2020 (п.10 додаткової угоди). Таким чином, позивачем на виконня вимог п. 10 додаткової угоди було сплачено у вказаний в угоді строк в авансовому порядку частину грошової винагороди (гонорару) в розмірі 5 000,00 грн. Решту суму послуг наданих адвокатом позивач повинен був сплатити протягом десяти робочих днів з моменту підписання відповідного акту, тобто у строк до 18.02.2023. Таким чином, станом на момент звернення позивача до суду із заявою про ухвалення дотаткового рішення у справі про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (09.02.2023) строк сплати грошової винагороди адвокату не закінчився. Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 38 700,00 грн, суд першої інстанції керувався тим, що заявник надав до суду докази на підтвердження фактичної оплати послуг адвоката в розмірі 5 000, 00 грн, тож вважав відсутніми правові підстави для стягнення витрат у розмірі 38 700,00 грн за відсутності доказів їх дійсного понесення. Проте судом першої інтанції помилково не було враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 про те, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Ураховуючи викладене, та встановлені обставини по справі, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене по суті правильне додаткове рішення, проте таке рішення було ухвалено судом без врахування строку на оплату вартості послуг адвоката, визначеному сторонами у додатковій угоді, та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19. При цьому колегія суддів враховує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, усі заявлені нею до стягнення витрати на правову допомогу, якщо керуючись принципом справедливості, пропорційності та верховенством права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення. Згідно п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, додаткове рішення суду першої інстанції необхідно змінити, збільшивши розмір стягнутих з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу з 5 000,00 грн до 30 000,00 грн, що з урахування клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, є співмірним заявленим позовним вимогам та виконаним адвокатом послуг (наданих робіт). Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», подану представником Істамовою Іриною Володимирівною, залишити без задоволення. Рішення рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 08 лютого 2023 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Додаткове рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 21 лютого 2023 року змінити, збільшити розмір стягнутих з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрат на правничу допомогу з 5 000 (п`яти тисяч) грн 00 коп до 30 000 (тридцяти тисяч) грн 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 15 травня 2023 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна