Ухвала КЦС ВС № 466/1010/22

У х в а л а І м е н е м У к р а ї н и 27 квітня 2023 року м. Київ справа № 466/1010/22 провадження № 61-5281ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Львова від 06 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного підприємства «ЛЕВТРАНСБУД», ОСОБА_1 , ТзОВ «ФОНТАН», ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_6 про визнання недійсними правочинів, визнання договорів недійсними, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, В с т а н о в и в: Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2022 року заяву представника позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Микити Т. В. про забезпечення позову - задоволено частково. В порядку забезпечення позову накладено арешт на: комплекс нежитлових будівель (спальні корпуси) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3587,1 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2598159846060; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 274,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2598182546060; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 246,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2598173746060. В задоволенні решти вимог - відмовлено. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , оскаржили її в апеляційному порядку. Постановою Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційні скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2022 року залишено без змін. Судові рішення мотивовані тим, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може утруднити або унеможливити виконання рішення суду. Тому обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та достатнім для забезпечення виконання майбутнього рішення суду. 09 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (далі - представник) надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року. У касаційній скарзі представник просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень представник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не залучив до справи відповідача ОСОБА_5 та третю особу ОСОБА_6 і до 25 листопада 2022 року, до постановлення ухвали про внесення уточнень до протоколу судових засідань від 30 червня 2022 року, будь-яка інформація про залучення вказаних осіб до справи була відсутня. Також, постановляючи ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно суди не врахували, що воно передано в іпотеку третій особі, не залучивши її у встановленому порядку до участі у справі. За первісною позовною заявою одним з відповідачів є ОСОБА_8 , який ще до відкриття провадження у справі помер, однак суд першої інстанції за вмотивованим клопотанням представника відповідача в цій частині провадження не закрив. Окрім іншого, суд не вжив заходів зустрічного забезпечення позову. У судових рішеннях відсутні мотиви їх прийняття, внаслідок чого у заявника виникають сумніви в їх обґрунтованості. Посилається на неспівмірність виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, та як приклад наводить висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії (пункти 1, 2 частини першої статті 150 ЦПК України). Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. З касаційної скарги, даних Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що між сторонами виник спір щодо визнання недійсним правочинів, визнання договорів недійсними, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності. Встановивши, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, суди дійшли вірного висновку про необхідність забезпечення виконання ймовірного судового рішення шляхом накладення арешту на нерухоме майно. При вирішенні питання про забезпечення позову суди здійснили оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, та дійшли вірного висновку про забезпечення позову. Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно є достатнім та дієвим для захисту прав та інтересів позивача та, в свою чергу, унеможливлює відчуження нерухомого майна на час розгляду справи. При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Щодо наведених у касаційній скарзі доводів щодо незалучення відповідача ОСОБА_5 та третьої особи ОСОБА_6 , то вони спростовуються матеріалами справи, зокрема оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 06 липня 2022 року, де у вступній та резолютивній частині вони вказані як учасники справи, а також ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 25 листопада 2022 року, якою внесено уточнення до протоколу судового засідання від 30 червня 2022 року, справа № 466/1010/22, шляхом долучення п. 9а, у наступній редакції: «суд ухвалив: клопотання представника позивача задовольнити, прийняти уточнення до позову від 27 червня 2022 року, залучивши сторін.» Стосовно доводів касаційної скарги про те, що за позовом одним з відповідачів є ОСОБА_8 , який помер ще до відкриття провадження, а цивільна справа, сторонами якої на час пред`явлення позову є померлі особи, розглядатися не може, слід зазначити наступне. Як вбачається з ухвали Шевченківського районного суду міста Львова від 26 липня 2022 року судом встановлено: «В підготовчому судовому засіданні було повідомлено про те, що ОСОБА_8 помер. 27 червня 2022 року до суду надійшла заява позивачів про зміну (заміну) предмету позову, в якій, зокрема, відповідачами зазначені - ПП «Левтрансбуд», ОСОБА_1 , ТзОВ «Фонтан» та ОСОБА_5 , тобто позивачі позовних вимог до ОСОБА_8 не пред`являють. Що ж стосується пояснень представника відповідача, що слід закрити провадження і в частинні позовних вимог п. 1 про визнання недійсним правочину, укладеного ОСОБА_8 та ПП «Левтрансбуд» у формі протоколу, серії та номер 1/03 від 22 березня 2021 року та акту приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер 794, 795 від 22 березня 2021 року, то суд вважає, що предметом спору виступає сам договір, а відтак смерть однієї із сторін договору не може слугувати підставою для закриття провадження по даній позовній вимозі.» Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Щодо доводів про незастосування судом апеляційної інстанції зустрічного забезпечення, то слід зазначити, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 154 ЦПК України, суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. З огляду на обраний вид забезпечення позову, який не впливає на майновий стан відповідача як власника майна та не призводить до понесення додаткових витрат унаслідок його застосування, з урахуванням відсутності доказів завдання відповідачу збитків унаслідок застосованого судом заходу забезпечення позову, доводи скарги щодо порушення норм процесуального права в частині зустрічного забезпечення на правильність висновку судів щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову не впливають. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18. Аналіз пункту 1 частини третьої статті 154 ЦПК України свідчить про те, що для його застосування необхідно встановити сукупність таких обставин: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) позивач або взагалі не має на території України майна або розмір (вартість) його майна на території України недостатній для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Тобто на суд покладається обов`язок застосувати зустрічне забезпечення лише за наявності одночасного встановлення зазначених обставин у їх сукупності. Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 295/940/20, від 01 квітня 2020 року у справі № 318/854/18. При цьому Верховний Суд наголошує, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості в порядку, передбаченому частиною шостою статті 154 ЦПК України, подати клопотання про зустрічне забезпечення з обґрунтуванням наявності підстав для такого забезпечення і наданням відповідних доказів на підтвердження цих обставин. Суд першої інстанції, з судовим рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заява про забезпечення позову містить належне обґрунтування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Обрані позивачем заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо нерухомого майна є співмірними із позовними вимогами про визнання недійсним правочинів, визнання договорів недійсними, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності. Висновки судів не суперечать висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 на які є посилання у касаційній скарзі. Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержання норм процесуального права та зводяться до незгоди з висновками судів і тлумачення на свій розсуд норм процесуального права. Правильне застосовування норм статей 149-150, 154 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовної практики, а наведені у ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності судових рішень. Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду У х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Львова від 06 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до приватного підприємства «ЛЕВТРАНСБУД», ОСОБА_1 , ТзОВ «ФОНТАН», ОСОБА_5 , за участю третьої особи - ОСОБА_6 про визнання недійсними правочинів, визнання договорів недійсними, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук