Постанова Львівський апеляційний суд № 466/1010/22

Справа № 466/1010/22 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І. Провадження № 22-ц/811/1752/22 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І., секретаря: Салати Я.І. з участю представника ОСОБА_1 та ТзОВ «ФОНТАН» - Дуди І.П., представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до приватного підприємства «ЛЕВТРАНСБУД», ОСОБА_1 , ТзОВ «ФОНТАН», ОСОБА_2 , за участю третьої особи ОСОБА_7 про визнання недійсними правочинів, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, - ВСТАНОВИЛА: ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2022 року заяву представника позивачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 адвоката Микити Тараса Володимировича про забезпечення позову задоволено частково. В порядку забезпечення позову накладено арешт на комплекс нежитлових будівель (спальні корпуси) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3587,1 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2598159846060; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 274,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2598182546060; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 246,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2598173746060 В задоволенні решти вимог відмовлено. Вищезгадану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 покликається на те, що оскаржувану ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2022 року було постановлено з порушенням строків, визначених ч. 1 ст. 153 ЦПК України. Також вказує, що суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення в майбутньому або ж утруднити його виконання, оскільки таких обставин, на думку скаржника. не було встановлено. Крім цього зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом було вирішено питання щодо забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, передане в іпотеку в іпотеку третій особі, не залучивши її у встановленому порядку до участі у справі в якості відповідача та не врахувавши інтереси іпотекодержателя ОСОБА_2 . Просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2022 року скасувати. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликається на те, що оскаржувану ухвалу про забезпечення позову було постановлено з порушенням строків, визначених ч. 1 ст. 153 ЦПК України. Вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості виконання рішення в майбутньому або ж утруднити виконання, оскільки таких обставин не було встановлено. Крім цього зазначає, що при постановлення оскаржуваної ухвали жодним чином не було враховано інтереси іпотекодержавтеля- ОСОБА_2 . Просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2022 року скасувати. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 та ТзОВ «ФОНТАН» - Дуди І.П., представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на підтримання апеляційних скарг, представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на їх заперечення, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи із наступних обставин. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом, у якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просили визнати недійсним правочин, укладений між ОСОБА_8 та ПП «ЛЕВТРАНСБУД» від 22 березня 2021 року; визнати недійсним договір іпотеки від 24 березня 2021 року укладений між ПП «ЛЕВТРАНСБУД» та ОСОБА_1 від 24 березня 2021 року; визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя між ПП «ЛЕВТРАНСБУД» та ОСОБА_1 від 06 квітня 2021 року; визнати недійсним правочин, укладений між ОСОБА_1 та ТзОВ «ФОНТАН» від 05 липня 2021 року; припинити право власності ПП «ФОНТАН» на комплекс нежитлових будівель (спальні корпуси) за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; витребування даного майна з чужого незаконного володіння та визнання за позивачами права власності. Крім цього, представник позивачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвокат Микита Т.В. звернувся з клопотанням, в якому просив накласти арешт на спірний комплекс будівель та заборонити ТзОВ «ФОНТАН» та будь-яким іншим особам від його імені укладати будь-які правочини (договори) та вчиняти будь-які інші дії щодо користування спірним майном. В обґрунтування вимог вищезазначеної заяви покликався на те, що після забезпечення позову судом 20 січня 2022 року відповідач шляхом об`єднання та подальшого поділу спірного майна, зареєстрував новий об`єкт, за адресою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 та 21 червня 2022 року передав дане майно в іпотеку, відтак стверджував, що існує загроза відчуження предмету спору. Крім того, зазначав, що за спірними адресами здійснює свою діяльність Геріатричний пансіонат для недієздатних та престарілих людей, багато з яких підключено до системи ШВЛ та інших систем підтримання життєдіяльності, а рейдерське захоплення орендованих позивачами приміщень може призвести до негативних наслідків, пов`язаних із життям та здоров`ям пацієнтів даної установи, тому просить суд, крім іншого, заборонити користування цим майном. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною 2 статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 9 цієї частини. Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вживати негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику. Згідно із роз`ясненням, яке міститься в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Умовою до застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Згідно приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Під час розгляду справи «East/West Alliance Limited» проти України» ЄСПЛ в п. 185 рішення від 23 січня 2014р. нагадав, що вилучення власності в інтересах судочинства, яке не позбавляє власника його майна, а тільки тимчасово припиняє його можливості користуватися та розпоряджатися цим майном, зазвичай пов`язане із здійсненням контролю за використанням власності, що охоплюється сферою застосування другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Відтак, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Крім того, колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 щодо порушення прав його довірителя та не залучення його до розгляду справи не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції. Як встановлено, ОСОБА_2 був залучений судом першої інстанції в якості співвідповідача під час розгляду справи. Враховуючи вищенаведене, попередню поведінку позивачів щодо спірного майна. Спрямовану на його відчуження, а також те, що метою забезпечення позову у вказаній справі є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивачів у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийнято на користь позивача, які мають бути співмірними з негативними наслідками, що можуть настати від вжиття цих заходів, а також конкретні обставини зазначеної справи колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на комплекс нежитлових будівель (спальні корпуси) за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Доводи апеляційних скарг правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 10 березня 2023 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.