Постанова 4875 № 922/1412/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2023 року м. Харків Справа № 922/1412/22 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Мартюхіна Н.О., за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І., за участю представників сторін: прокурора - Кадацької Д.М. - на підставі посвідчення № 058455 від 03.12.2020р.; від 1-го позивача - Бринчак М.П. - на підставі наказу № 04-06/78-к від 29.10.2021р.; від 2-го позивача- Костін О.О. - на підставі довіреності № 05-25/566 від 27.04.2023р.; від 1-го відповідача - Горобинська Н.М. - на підставі посвідчення № 2455; від 2-го відповідача - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м.Харків, (вх. №495 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22 (суддя Жигалкін І.П., ухвалене в м.Харків, дата складення повного тексту - 21.02.2023р.) за позовом: керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова, м. Харків, в інтересах держави, в особі

1. Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків, Харківської обласної державної адміністрації, м.Харків, до 1-го відповідача: Харківської міської ради, м. Харків, до 2-го відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези", м.Харків, про скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення ділянки, ВСТАНОВИВ: Керівник Салтівської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" про : - визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 24.12.2014р. №1751/14; - визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015р. № 8/15, укладеного між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Терези", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 91; - зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" (код ЄДРПОУ 14062003) повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що передача Харківською міською радою у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" спірної земельної ділянки відбувалась з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, з тих підстав, що перебування спірної земельної ділянки, що розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013р. № 1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха, виключає можливість її перебування у приватній власності. На думку прокурора, земельна ділянка була передана Харківською міською радою, ТОВ "Терези", за кодом КВЦПЗ - 03.15 «для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2», тобто не за видами цільового призначення, передбаченими для земель історико-культурного призначення (коди 08.01-08.04 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548), при цьому Харківською міською радою не враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, в силу приписів частини 7 статті 20 Земельного кодексу України, проте, Кабінетом Міністрів України відповідне рішення щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалось. З огляду на вищевикладене, прокурор вважав, що пункт 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 24.12.2014р. №1751/14, на підставі якого передано ТОВ "Терези" у власність спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам статей 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, статей 1, 17, 18, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статей 1, 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини». Крім того, з огляду на те, що спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може передаватись у приватну власність, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015р. укладений між Харківською міською радою та ТОВ "Терези" суперечить інтересам держави та порушує вимоги частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, частин 1 та 7 статті 17, частини 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», частини 4 статті 83 Земельного кодексу України. У відзиві на позовні заяву поданому 14.12.2022р. Харківською міською радою до господарського суду Харківської області, 1-ий відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність, зокрема, з тих підстав, що при винесенні оскаржуваного рішення було дотримано визначений законом спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки, рішення прийнято на черговій сесії ради, яка є правомочною, вказане питання включене в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування, за результатами якого більшістю голосів присутніх депутатів прийнято рішення. Крім того, Харківська міська рада зазначала, що нею, як уповноваженим органом також було дотримано спосіб та порядок продажу земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 03.15) площею 0,0786 га за адресою: м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13, Московський район (кадастровий номер 6310137500:01:008:0010) за ціною 352500,00грн. (без ПДВ) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2». Так, рішенням 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.12.2014р. №1751/14 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України», керуючись положеннями законодавства, Товариству з обмеженою відповідальністю "Терези"затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Терези" (у формі малого підприємства) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» за адресою: м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13, Московський район. Крім того, до відзиву на позовну заяву Харківською міською радою було додано заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог прокурора. Рішенням господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22 в позові відмовлено повністю. Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 19, 54, 116, 127, 128 Земельного кодексу України, статей 1, 5, 17, 24, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" мотивовані тим, що реєстрація спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13 була здійснена відповідно до вимог чинного земельного законодавства України до ухвалення Харківською міською радою оспорюваного пункту 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 24.12.2014 №1751/14, ані прокурором ані позивачами не надано доказів на підтвердження того, що на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення був наявний погоджений та затверджений проект землеустрою, що встановлює межі земель історико-культурного призначення, до території яких входила земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010. Крім того, господарським судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні заяви Харківської міської ради про застосування строків позовної давності до позовних вимог прокурора, з огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог (відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу). Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім обставинам справи, а також наданим прокурором доводам та доказам, що призвело до передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Фактично доводи апеляційної скарги прокурора є тотожними доводам викладеним в позовній заяві щодо неправомірності передачі Харківською міською радою у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" спірної земельної ділянки, з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про охорону культурної спадщини". Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.03.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на "19" квітня 2023 р. о 15:30 годині. 06.04.2023р. Харківською обласною державною адміністрацією подано до апеляційного господарського суду пояснення (вх.№3890), в яких просить суд задовольнити апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. 11.04.2023р. Харківською міською радою подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№4073), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22 залишити без змін. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2023р., у зв`язку з відпусткою судді Здоровко Л.М., для розгляду справи №922/1412/22 сформовано колегію судді у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Мартюхіна Н.О. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2023р. оголошено в судовому засіданні перерву до 13:00 год. "11" травня 2023 р. У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 11.05.2023р. прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Представники 1-го та 2-го позивача також підтримали вимоги апеляційної скарги прокурора, просили її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Представник 1-го відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22 залишити без змін. Враховуючи, що матеріали справи містять докази повідомлення 2-го відповідача про дату, час та місце судового засідання, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (стаття 42 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності 2-го відповідача, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті. Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, пунктом 22 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» від 24.12.2014 № 1751/14, Харківською міською радою було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Терези" для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» за адресою: м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13, Московський район та ухвалено продати земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 03.15) площею 0,0786 га за адресою: м. Харків, майдан Фейєрбаха, 13, Московський район (кадастровий номер 6310137500:01:008:0010) за ціною 352500,00 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» (т.1 а.с.34-35, 43). 26.02.2015р. між Харківською міською радою та ТОВ "Терези" було укладено договір №8/15 купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. за №91 (т.1 а.с.45-50). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, ділянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 зареєстрована в ДЗК 20.08.2014. Цільове призначення: 03.15 Для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2». Категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» (т.1 а.с.51-53). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна: земельна ділянка (кадастровий номер 6310137500:01:008:0010, цільове призначення - землі житлової та громадської забудови для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2») площею 0,0786 на майдані Фейєрбаха, 13 у м. Харкові на праві приватної власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Терези"(у формі малого підприємства) на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015 № 91; нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-1 а, 2-22-7, 2-11,2- поверху № 1-1,1-7 в нежитловій будівлі літ. «А-2» загальною площею 170,6 кв.м на майдані Фейєрбаха, 13 у м. Харкові на праві приватної власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Терези" (у формі малого підприємства) на підставі договору купівлі - продажу від 16.09.2008 №4180-В-С№ 1464; нежитлові приміщення 1-го поверху № 8-10,1 загальною площею 23,4 кв.м та нежитлові приміщення 2-го поверху № 8-13 загальною площею 51,7 кв.м на майдані Фейєрбаха, 13 у м. Харкові на праві приватної власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Терези" (у формі малого підприємства) на підставі договору купівлі - продажу від 15.04.2013 № 2106 (т.1 а.с.54-54). Згідно з інформацією реєстру містобудівних умов та обмежень, розміщеному на сайті Харківської міської ради (http://registry.uga.kharkov.ua/), наказом Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 05.11.2019р. № 223 м, затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі літ. «А-2» під багатофункціональний будинок за адресою: м.Харків, майдан Фейєрбаха,

13. Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор зазначав, що земельна дiлянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 за адресою: м.Харків, майдан Фейєрбаха, 13, розташована в Центральному iсторичному ареалi мiста Харкова та в межах пам`ятки археологiї мiсцевого значения «Поселення Харкiв», що підтверджується наступними доказами. Зокрема, відповідно до висновку Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації щодо погодження проекту відведення земельної ділянки ТОВ "Терези"(у формі малого підприємства) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» на майдані Фейєрбаха, 13 у Московському районі м.Харкова» від 25.12.2013р. №01.02-23/76 (т.1 а.с.65-66), на вказаній земельній ділянці розташовуються: - щойно виявлений об`єкт археології - поселення Харків (наказ УКіТ №116 від 19.03.2012 р.); - охоронна зона пам`ятки історії місцевого значення - телеграфна контора (нині телеграф), де знаходився телеграфний апарат "Бодо", за допомогою якого харківські більшовики підтримували зв`язок з В.І. Леніним (охор. № 150 згідно із рішенням Харківського ОВК № 61 від 25.01.1972 р.; охоронна зона - 50 м згідно із рішенням Харківського ОВК № 532 від 21.12.1987 р.); - центральна частина історично населеного місця м. Харкова. Існує вірогідність виявлення нових об`єктів культурної спадщини. Використання земельної ділянки для зазначених у проекті землеустрою цілей може призвести до пошкодження щойно виявленого об`єкту культурної спадщини - поселення Харків. Враховуючи вищезазначене, Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації вказав про погодження проекту землеустрою на вказані цілі ТОВ "Терези"(у формі малого підприємства) за умови, що у разі проведення будь-яких робіт в охоронній зоні пам`ятки, перед їх початком буде отримано дозвіл органу охорони культурної спадщини (ч. 3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Крім того, відповідно до інформації викладеної у листі Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 30.12.2021р. №05-25/3551 (т.1 а.с.60-61), територія земельної ділянки на майдані Фейєрбаха, 13 у м. Харкові розташовується в межах пам`ятки археології місцевого значення - поселення Харків (внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013р. № 1224, охор. № 8828-Ха). Також, земельна ділянка знаходиться в Східній комплексній охоронній зоні пам`яток (наказ Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 27.12.2019р. № 304) розташованих в межах історичного ареалу м. Харкова (наказ Міністерства культури, молоді та спорту від 27.02.2020р. № 1199). Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації було погоджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Терези"(у формі малого підприємства) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» на майдані Фейєрбаха, 13 у Московському районі м.Харкова. Проте, в Департаменті відсутня інформація щодо укладених органом охорони культурної спадщини охоронних договорів відповідним землекористувачем. Отже, за наведених обставин, прокурор наголошував, що перебування спірної земельної ділянки, що розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013р. № 1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха, виключає можливість її перебування у приватній власності. Крім того, на думку прокурора, земельна ділянка була передана Харківською міською радою, ТОВ "Терези", за кодом КВЦПЗ - 03.15 «для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2», тобто не за видами цільового призначення, передбаченими для земель історико-культурного призначення (коди 08.01-08.04 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548), при цьому Харківською міською радою не враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, в силу приписів частини 7 статті 20 Земельного кодексу України. На підтвердження викладених обставин прокурором було додано до позовної заяви лист Секретаріату Кабінету Міністрів України від 14.12.2021р. №40861/0/2-21 (т.1 а.с.58), в якому повідомлено про те, що Кабінетом Міністрів України не приймалось рішень стосовно зміни цільового призначення спірної земельної ділянки. Отже, за наведених обставин, прокурор вважав, що пункт 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» від 24.12.2014р. №1751/14, на підставі якого передано ТОВ "Терези" у власність спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам статей 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, статей 1, 17, 18, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статей 1, 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини». З огляду на те, що спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може передаватись у приватну власність, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015р. укладений між Харківською міською радою та ТОВ "Терези" суперечить інтересам держави та порушує вимоги частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, частин 1 та 7 статті 17, частини 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», частини 4 статті 83 Земельного кодексу України. Вказані обставини стали підставою для звернення, 18.08.2022р. Керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 01.12.2022р. т.1 а.с.1-194, т.2 а.с.34-46) про : - визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 24.12.2014р. №1751/14; - визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015р. № 8/15, укладеного між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Терези", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 91; - зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі. Рішенням господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у даній справі в позові відмовлено повністю, з підстав викладених вище (т.1 а.с.165-176). Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судова колегія зазначає, що згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Госпдарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі № 924/831/17). Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України). До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 Господарського процесуального кодексу України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. У судовому процесі, зокрема в господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц та від 27.02.2019р. у справі №761/3884/18. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру". Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Зміст частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України). Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018р. у справі №924/1237/17). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 587/430/16-ц). Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави. При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019р. у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019р. у справі № 912/2529/18). Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18). Звертаючись до суду з відповідним позовом в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації та Харківської обласної державної адміністрації прокурор зазначав, що державний інтерес у цій справі полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю та археологічну пам`ятку, розташовану на ній, захист такого права шляхом повернення територіальній громаді землі, що незаконно вибула з такої власності. Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і Законами України. Згідно з частинами 4 та 5 статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Згідно статей 1, 3 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Пунктом «г» частини першої статті 150 Земельного Кодексу України визначено, що землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель. Згідно преамбули до Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відповідно до частини 3 статті 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини» юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори. У пункті 54 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 19лютого 2009 року у справі «Козачоглу проти Туреччини» (Kozacioglu v. Turkey), заява №2334/03, зроблено висновок, що збереження культурної спадщини і, де це може бути застосовано, її раціональне використання мають на меті, крім підтримки певної якості життя, збереження історичних, культурних коренів і традицій мистецтва того чи іншого регіону та його населення. Як такі вони є значною цінністю, захист і поширення якої покладено на органи державної влади. Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес». Повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді відповідає меті захисту інтересів держави щодо збереження культурної спадщини, тоді як перебування цієї землі у приватній власності поза процедурами, визначеними чинним законодавством, беззаперечно порушує державні інтереси. Зважаючи на викладене, судова колегія, оцінивши представлені сторонами докази в їх сукупності та взаємозв`язку, проаналізувавши наведені правові норми, вважає, що прокурор належними чином обґрунтував правові підстави для представництва інтересів держави в суді в особі компетентних органів за здійснення такого захисту в спірних правовідносинах, оскільки прокурор виконав свою субсидіарну роль, замінивши в судовому провадженні відповідні державні органи, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними. Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для її задоволення, скасування оскаржуваного рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. та прийняття нового рішення, про задоволення позовних вимог з наступних підстав. Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної власності або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з частиною 1 статті 127 Земельного кодексу України, органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 128 Земельного кодексу України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти,, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки (частина 2 статті 128 Земельного кодексу України). Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови (частина 3 статті 128 Земельного кодексу України). Згідно з частиною 5 статті 128 Земельного кодексу України, підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у проданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України, однією з категорій земель є землі історико-культурного призначення. Відповідно до статті 53 Земельного кодексу України, до земель історико- культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Згідно зі статтею 54 Земельного кодексу України, землі історико-культурного призначення можуть "перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом. Водночас, пам`яткоохоронне законодавство містить заборону щодо передачу у приватну власність земель, на яких розташовані пам`ятки археології. Так, відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Згідно з частиною 7 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв. Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини", пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність. Пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абзац 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини"). Згідно з частиною 1 статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. При встановленні підстав для віднесення конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення суди мають враховувати, у тому числі, паспорт пам`ятки (у т.ч. пам`ятки археології) (висновок наведено у постанові Верховного Суду від 23.09.2020р. у справі №734/535/15-ц) Судовою колегією встановлено, що розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, за адресою: майдан Фейєрбаха, 13 у м. Харковi, пам`ятки археології Поселення Харків підтверджується висновком Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації щодо погодження проекту відведення земельної ділянки ТОВ "Терези"(у формі малого підприємства) для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2» на майдані Фейєрбаха, 13 у Московському районі м.Харкова» від 25.12.2013р. №01.02-23/76 (т.1 а.с.65-66), інформацією викладеної у листі Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 30.12.2021р. №05-25/3551 (т.1 а.с.60-61). Також, земельна ділянка знаходиться в Східній комплексній охоронній зоні пам`яток (наказ Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 27.12.2019р. № 304) розташованих в межах історичного ареалу м. Харків (наказ Міністерства культури, молоді та спорту від 27.02.2020р. № 1199). Пам`ятка археології місцевого значення Поселення Харків, в межі якої потрапляє спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013р. №1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха. Відповідно частини 1 статті 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 16 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; надання інформації, що міститься в Реєстрі, у відповідь на запит на інформацію; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні та на своєму офіційному веб-сайті. Відомості про занесення пам`ятки археології Поселення Харків до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наявні на офіційному веб-сайті Міністерства культури та інформаційної політики за посиланням: https://mkip.gov.ua/content/derzhavniy-reestr-neruhomih-pamyatok-ukraini.html. Вказана інформація також розміщена на офіційному веб - сайті Обласного комунального закладу «Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини», створеному на підставі розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 25.11.2003р. №414 (http://www.spadschina.kh.ua/assets/files/Reestri/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B6%D1%80%D0%B5%D1%94%D1%81%D1%82%D1%80%20%D0%BD%D0%B0%2014.09.2020%20%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%80.pdf). Крім того, у підрозділі 2.3.1 "Межі території пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків" Науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м.Харків, доступної за посиланням: http://www.spadschina.kh.ua/assets/images/iaop_kharkiv/%D0%9D%D0%9F%D0%94%20%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D1%96%20%D0%B7%D0%BE%D0%BD%D0%B8%20%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%202.pdf, вказано, що оскільки пам`ятка археології "Поселення "Харків" розташована в історичному середмісті м.Харків і її територія є частиною міської інфраструктури, охоронна зона для пам`ятки не визначалася. Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 22.05.2019р. у справі № 751/1776/17, перебування земельної ділянки в межах пам`ятки археології виключає можливість її перебування у приватній власності. Умовою належності земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010 до категорії земель історико-культурного призначення є розташування на ній об`єкта, визначеного статями 53, 54 Земельного кодексу України, статтею 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме: пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків. Спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі м. Харків та в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків, отже вказаний об`єкт відноситься до історико-культурної спадщини міста Харкова. При цьому, неприведення цільового призначення цієї земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу місцевого самоврядування (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31.07.2019р. у справі № 813/4701/16). Судова колегія також зазначає, що законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Зокрема, зі змісту статей 91, 96 Земельного кодексу України вбачається, що виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням, на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Частиною 3 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини. Згідно з частиною 3 статті 37 Закону України "Про охорону культурної спадщини", з метою захисту об`єктів археології, у тому числі тих, що можуть бути виявлені, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у випадках, передбачених Земельним кодексом України, погоджуються органами охорони культурної спадщини. Аналогічна норма міститься в абзаці шостому статті 7 Закону України "Про охорону археологічної спадщини". Не погодження передачі земельної ділянки історико-культурного призначення у приватну власність з органами охорони культурної спадщини є підставою для визнання недійсним відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.11.2019р. у справі № 728/1905/16-ц, від 22.05.2019р. у справі № 751/1776/17. Проте, спірна земельна ділянка була передана Харківською міською радою ТОВ "Терези", за кодом КВЦПЗ - 03.15 «для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-2», тобто не за видами цільового призначення, передбаченими для земель історико-культурного призначення (коди 08.01-08.04 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010р. № 548). При цьому, Харківською міською радою не було враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, в силу приписів частини 7 статті 20 Земельного кодексу України. Разом з тим, згідно наявного в матеріалах справи листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 14.12.2021р. №40861/0/2-21 (т.1 а.с.58), Кабінетом Міністрів України не приймалось рішень стосовно зміни цільового призначення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, за адресою: майдан Фейєрбаха, 13 у м. Харковi. Крім того, згідно з частиною 5 статті 122 Земельного кодексу України передача земельних ділянок із земель державної власності на території обласної державної адміністрації у межах міст обласного значення належить до повноважень обласної державної адміністрації. Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що Харківською обласною державною адміністрацією було надано відповідне погодження Харківській міській раді. Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія вважає, що пункт 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 24.12.2014 №1751/14, на підставі якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Терези" було передано у власність спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам статей 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96,122, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, статей 1, 17, 18, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 1, 7 Закону України "Про охорону археологічної спадщини". Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України). За приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на земельні ділянки (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, пункт "в" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України). Оскільки спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може передаватись у приватну власність, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015р. № 8/15, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Терези" суперечить інтересам держави та порушує вимоги частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, частин 1, 7 статті 17, частини 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", частини 4 статті 83, частини 5 статті 122 Земельного кодексу України. Судова колегія також враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 22.01.2021р. у справі №922/623/20, відповідно до якої повернення у власність територіальної громади майна, незаконно відчуженого органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб. Отже, в даному випадку позбавлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" земельної ділянки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки спірна земельна ділянка була отримана 2-им відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими, законними та такими що підлягають задоволенню в повному обсязі позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 24.12.2014р. №1751/14; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015р. № 8/15, укладеного між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Терези"; зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі. Щодо поданої 1-им відповідачем - Харківською міською радою заяви про застосування строків позовної давності до позовних вимог керівника Салтівської окружної прокуратури м. Харкова (т.2 а.с.90-98), судова колегія зазначає наступне. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно зі статтею 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і має застосовуватися до вимог зі спорів, що виникають у цивільних правовідносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України. Звертаючись до суду з відповідним позовом прокурор зазначав, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Тобто прокурор вважав, що він звернувся до суду з негаторним позовом з огляду на характер спірних правовідносин, а відтак, такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Судова колегія зазначає, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби (стаття 53 Земельного кодексу України). За змістом частини першої статті 54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Відповідно до пункту г) частини 4 статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв. Тобто, заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.10.2022р. у справі №557/303/21, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018р. у справі №504/2864/13-ц, від 04.07.2018р. у справі №653/1096/16-ц. Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, за адресою: майдан Фейєрбаха, 13 у м. Харковi, була передана Харківською міською радою у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Терези" всупереч вимогам статей 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96,122, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, статей 1, 17, 18, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статей 1, 7 Закону України "Про охорону археологічної спадщини". В даному випадку спірна земельна ділянка історико - культурного призначення також обмежена в цивільному обороті, а саме тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, що має історико - культурну цінність, треба розглядати як не пов`язане з позбавлення володіння порушення права власності держави. З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що прокурором було заявлено негаторний позов, не витребування спірної земельної ділянки, а про її повернення законному власнику - державі в особі Харківської обласної державної адміністрації, колегія суддів вважає, що в даному випадку позовна давність до спірних правовідносин не застосовується. Судова колегія зазначає, що господарським судом першої інстанції при розгляді даної справи та прийнятті оскаржуваного судового рішення не було прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть даного спору, свідчить про не з`ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. З огляду на вищевикладене, оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22 даним вимогам не відповідає, що є підставою для його скасування, з урахуванням наведених вище обґрунтувань мотивувальної частини даної постанови та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог заступника керівника Харківської обласної прокуратури. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури підлягає задоволенню. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керується положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги на відповідачів. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.129, 254, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п.3 ч.1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити. 2.Рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2023р. у справі №922/1412/22 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

3. Визнати незаконним та скасувати пункт 22 додатку 1 до рішення Харківської міської ради "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 24.12.2014р. №1751/14; 4.Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26.02.2015р. №8/15, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Терези", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за №91. 5.Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Терези" повернути державі в особі Харківської обласної державної адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6310137500:01:008:0010, площею 0,0786 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Фейєрбаха, 13, шляхом складання акту приймання-передачі.

6. Стягнути з Харківської міської ради (61003, м.Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 5124,75грн. та - 7687,50грн. за подання апеляційної скарги.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Терези" (61050, площа Фейєрбаха, 13, код ЄДРПОУ 14062003) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м.Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) за подання позовної заяви в сумі 5124,75грн. та - 7687,50грн. за подання апеляційної скарги. Повний текст постанови складено 16.05.2023 Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України. Головуючий суддя О.В. Плахов Суддя Л.І. Бородіна Суддя Н.О. Мартюхіна