Постанова 4824 № 359/9666/20

справа № 359/9666/20 головуючий у суді І інстанції - Марчук О.Л. провадження № 22-ц/824/3858/2023 суддя-доповідач у ІІ Інстанції - Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 12 травня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та просила стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2018 року у сумі 280 167 грн. 09 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 23 листопада 2002 року по 11 жовтня 2005 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_4 . 11 жовтня 2005 року шлюб між сторонами було розірвано, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області в книзі реєстрації шлюбів було зроблено відповідний актовий запис №

290. У 2007 році Нікопольським міськрайонний судом Дніпропетровської області було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) боржника щомісячно, починаючи з 13 листопада 2006 року і до досягнення дитиною повноліття. Позивач вказує, що із зазначеного часу жодного разу не отримувала від відповідача будь-яких коштів на утримання сина. Згідно з довідкою-розрахунком від 17 травня 2018 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 по сплаті аліментів станом на 31 березня 2018 року складає 191 050 грн. 72 коп. Посилаючись на ч. 1 ст. 196 СК України позивач згідно наданого розрахунку просила стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2018 року у розмірі 280 167 грн. 09 коп. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 серпня 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 191 050 грн. 72 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції та стягнути з відповідача на користь позивача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2018 року в розмірі 22 709 грн. 47 коп. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що в процесі розгляду справи позивачем до суду не заявлялися та не подавалися заяви про збільшення/зменшення розміру позовних вимог, а також клопотання про зміни/уточнення щодо періоду нарахування пені, що передували 30 червня 2017 року. У відповіді на відзив на позовну заяву позивач повторно підтвердила період за який заявлена вимога про стягнення аліментів, а саме: за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2018 року на суму 280 167 грн. 09 коп. В свою чергу, відповідач у своїх заявах по суті справи заперечував, щодо підстав позову та вказував на невідповідність вимогам закону розрахунку пені на існуючу заборгованість по аліментам за вказаний позивачем період, зазначаючи, що розмір пені по аліментам за цей період має становити не більше 25 599 грн., що відповідає приписам ч.1 ст. 196 СК України та спростовує доводи позивача про розмір пені, яка підлягає стягненню. При цьому, суд першої інстанції при вирішенні спору вийшов за межі позовних вимог та безпідставно ототожнив сукупну поточну заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 191 050 грн. 72 коп., яка виникла станом на 31 березня 2018 року (за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2018 року) з заборгованістю по сплаті аліментів, яка була заявлена позивачем в позові для розрахунку пені (за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2018 року) в розмірі 25 599 грн. Відповідно, суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив вимогу про стягнення пені на всю сукупну суму заборгованості за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2018 року, яка не заявлялася позивачем. Відповідач також зазначає, що перед формуванням довідки-розрахунку заборгованості по аліментам за № 18699 від 17 травня 2018 року державний виконавець не перевірила інформацію про наявність/відсутність офіційного працевлаштування відповідача та безпідставно здійснила розрахунок заборгованості по аліментам за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2018 року виходячи із середньої заробітної плати, згідно ч. 2 ст.195 СК України. При цьому, станом на 17 травня 2018 року відповідач вже був офіційно працевлаштований та отримував заробітну плату у Військовій частині НОМЕР_1 , з якої і мало здійснюватися відрахування аліментів, що підтверджується довідкою з Пенсійного Фонду за формою ОК-5 від 13 вересня 2022 року. Враховуючи зазначене, відповідач надає розрахунок пені виходячи з заробітної плати за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2018 року, що у відповідності до ч. 1 ст. 196 СК України, з відповідача підлягає стягненню лише 22 709 грн. 47 коп. пені, замість заявлених позивачем 280 167 грн. 09 коп. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує про те, що згідно з апеляційною скаргою заперечення відповідача зводяться до обмеження загальної суми неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, що підлягає оплаті за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2018 року та до прохання обрахувати розмір неустойки з врахуванням розміру заробітної плати, яку він отримував у вказаний період часу. Згідно з довідкою-розрахунком від 17 травня 2018 року, що міститься в матеріалах справи, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 по сплаті аліментів станом на 31 березня 2018 року складає 191 050 грн. 72 коп. Вказані обставини жодним чином не були спростовані відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції. Навпаки, відповідач весь час свідомо приховував факт свого нібито офіційного працевлаштування та розмір заробітної плати, яку він отримував, хоча вже з березня 2021 року знав про вимоги позивача про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та документи, що їх підтверджують. Адже 30 березня 2021 року суду першої інстанції надійшов відзив ОСОБА_1 на позовну заяву. Вже із зазначеного часу відповідач був достовірно обізнаний зі змістом довідки-розрахунку від 17 травня 2018 року та наявністю виконавчого провадження щодо нього по стягненню аліментів на утримання сина. При цьому, відповідач не вважав за необхідне ні повідомляти суд першої інстанції про своє нібито офіційне працевлаштування у вказаний період та розмір заробітної плати, яку він отримував, ні оскаржувати розмір заборгованості по аліментам, визначений державним виконавцем, ні взагалі будь-яким чином виконувати свій обов`язок щодо утримання свого сина. З огляду на вищезазначені обставини, відсутні підстави для обмеження загальної суми неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, що підлягає оплаті за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2018 року, загальною сумою несплачених аліментів за вказаний період, обрахованою на підставі документів, які свідомо не були надані ОСОБА_1 суду першої інстанції, тобто, сумою 22 709 грн. 47 коп. Також, заявляючи в суді першої інстанції про необхідність врахування його матеріального та сімейного стану, не надав належних, достатніх та достовірних доказів на підтвердження свого прохання. Більше того, він свідомо приховав як від суду першої інстанції, так і від державного виконавця факт свого нібито офіційного працевлаштування та розмір заробітної плати, яку він нібито отримував, що підтверджується відзивом відповідача на позовну заяву. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що з 23 листопада 2002 року по 11 жовтня 2005 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 20 червня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві (а.с 4). Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_3 11 жовтня 2005 року шлюб між сторонами було розірвано, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області в книзі реєстрації розірвань шлюбів було зроблено відповідний актовий запис № 290 (а.с.5). У 2007 році Нікопольським міськрайонний судом Дніпропетровської області було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) боржника щомісячно, починаючи з 13 листопада 2006 року і до досягнення дитиною повноліття. У виконавчому провадженні за виконавчим листом № 2-1934/07 від 04 квітня 2007 року, виданого Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання їх дитини, головним державним виконавцем ВДВС Бориспільського МРУЮ Київської області Письок Ю.В. складено довідку-розрахунок за № 18699 від 17 травня 2018 року заборгованості по аліментам, яка складає 191 050 грн. 72 коп. (а.с. 10). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки заборгованість виникла з вини відповідача, який зобов`язаний сплачувати аліменти за рішенням суду, позивач, як одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). Згідно з частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Статтею 71 Закону України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» визначено порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду. Згідно із частиною третьою статті 71 цього Закону визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. У частині восьмій цієї статті зазначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Отже, порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 зазначеного Закону, відповідно до частини восьмої якої суд вирішує питання заборгованості лише в разі спору про її розмір. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Проте таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц. У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 316/639/18 зазначено, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 вказував про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув пеню за прострочення сплати аліментів на всю сукупну суму аліментів за період заборгованості з 01 березня 2016 року по 31 березня 2018 року, при тому, що позивач не заявляла вимог за вказаний період. Разом з тим, такі доводи відповідача є необґрунтованими з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 квітня 2018 року у цивільній справі №572/1762/15-ц (провадження №14- 37цс18), неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Згідно з довідкою-розрахунком від 17 травня 2018 pоку, що міститься в матеріалах справи, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 по сплаті аліментів станом на 31 березня 2018 року складає 191 050 грн. 72 грн. Доказів погашення відповідачем заборгованості по сплаті аліментів матеріали справи не містять, а тому у відповідності до вимог ч. 1 ст. 192 СК України, оскільки заборгованість виникла з вини відповідача, який зобов`язаний сплачувати аліменти за рішенням суду, позивач, як одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Заперечуючи нарахування заборгованості відповідно до довідки-розрахунку від 17 травня 2018 року за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2018 року, відповідач вказує про те, що станом на 17 травня 2018 року він був працевлаштований, а, відтак, державним виконавцем необґрунтовано здійснено розрахунок, виходячи із середньої заробітної плати. Натомість, будучи обізнаним про наявність виконавчого провадження щодо стягнення з відповідача аліментів, відповідач не був позбавлений можливості звернутися до державного виконавця та надати йому відомості про офіційне працевлаштування. Доказів такого звернення матеріали справи не містять. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що провадження у зазначеній справі відкрито 21 грудня 2020 року та надано відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву в межах п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви (а.с.16). ОСОБА_1 скористався своїм правом та 30 березня 2021 року надав суду відзив на позовну заяву з доданими до нього матеріалами. Подаючи відзив на позовну заяву, відповідач мав можливість надати довідку з Пенсійного фонду України за вказані періоди на підтвердження офіційного працевлаштування та розміру його заробітної плати у вказаний період. Однак, зазначеного не зробив. Згідно з вимогами ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таких доказів відповідач не подав та не довів неможливість подання довідки про своє працевлаштування та розміру заробітної плати до суду першої інстанції. За таких обставин подані відповідачем до суду апеляційної інстанції довідка з пенсійного фонду та довідка з військової частини НОМЕР_1 про працевлаштування та розмір грошового утримання не можуть бути прийняті до уваги. Заперечуючи проти розміру пені за прострочення сплати аліментів за період з 01 липня 2017 року по 31 березня 2018 року відповідач надає свій розрахунок пені виходячи із заробітної плати та з посиланням на ч. 1 ст. 195 СК України вказує про те, що за вказаний період пеня складає лише 22 709 грн. 47 коп., замість заявлених позивачем 280 167 грн. 09 коп. Натомість, як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 195 СК України одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів. Зі змісту довідки-розрахунку від 17 травня 2018 року вбачається, що загальна сума заборгованості по аліментам станом на 31 березня 2018 року складає 191 050 грн. 72 грн. При цьому, позивач просила стягнути 280 167 грн. 09 коп., що значно перевищує загальний розмір несплачених аліментів. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо врахування всієї суми заборгованості по аліментах для здійснення розрахунку пені за прострочення їх сплати та зменшення розміру пені до 100% розміру загальної заборгованості по аліментах, а саме до 191 050 грн. 72 коп. Висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді Фінагеєв В.О. Кашперська Т.Ц. Мережко М.В.