Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/3752/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3752/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л. Суддя-доповідач - Мацький Є.М. 15 травня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Мацького Є.М. суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації щодо реєстрації Статуту Свято-Покровської релігійної громади Української православної церкви Тульчинської єпархії у новій редакції. - зобов`язати Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації здійснити реєстрацію Статуту Релігійної громади статуту Свято-Покровської релігійної громади Української православної церкви Тульчинської єпархії у новій редакції. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України. Роз`яснено позивачу, що розгляд даного спору відноситься до юрисдикції цивільного суду. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм процесуального права. З урахуванням ч. 2 ст. 312, п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що законодавством чітко визначено юрисдикцію спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації та змін до статуту. Спірні правовідносини, які зумовили звернення позивача із даним позовом до адміністративного суду, також стосуються правовідносин пов`язаних з відмовою в реєстрації релігійної організації. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до ст.125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" унормовано, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція-це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства. Частиною другою цієї ж статті визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі. Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: - хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або - хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або - хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Таким чином, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить визнати протиправною бездіяльність Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації, що полягає у нездійсненні реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції. Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України від 23 квітня 1991 року №987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон № 987-ХІІ). За змістом статті 7 Закону №987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина 21 статті 14, частина 2 статті 15 Закону № 987-ХІІ). Отже, законодавець відніс спори, пов`язані з реєстрацією статутів релігійних організацій та припиненням їх діяльності, до цивільної юрисдикції (частина 21 статті 14, частина 2 статті 15, частина 5 статті 15, частина 5 статті 16 Закону № 987-XII). Аналогічний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 809/1025/17. Окрім того, у постанові від 20.11.2019 у справі № 910/8132/19 Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що позов у справі №910/8132/19 було подано на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної організації. Правовідносини, які виникли у справі між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, слід визначати відповідно до частини 21 статті 14, частини 2 статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Варто зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 07 лютого 2022 року у справі №500/765/21 дійшов висновку, що звернення релігійної організації до суду із цим позовом покликане необхідністю захисту прав релігійної організації у сфері публічно-правових відносин, а не корпоративних та майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства, натомість підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. При цьому, суд звернув увагу, що у даній справі позивачем виступає юридична особа, а не її учасник. Суд наголошує на тому, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Щодо посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі №500/765/21 як на підставу подання позивачем даного позову до суду, то колегія суддів зазначає наступне. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 07 лютого 2022 року у справі №500/765/21 дійшов висновку, що звернення релігійної організації до суду з позовом покликане необхідністю захисту прав релігійної організації у сфері публічно-правових відносин, а не корпоративних та майнових прав, що виключає розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства, натомість підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. При цьому, суд звернув увагу, що позивачем у справі виступає юридична особа, а не її учасник. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у справі, що розглядається, позивачем виступає фізична особа, відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки статтями 14, 15 Закону №987-ХІІ встановлено інший, ніж передбачено КАС України порядок судового провадження у спорах щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, в силу приписів пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів на такі публічно-правові спори не поширюється, що за правилами пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 слід відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, одночасно роз`яснивши позивачу можливість звернення за захистом своїх прав та інтересів до суду в порядку цивільного судочинства. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, підстави для її скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши доводи позивача, викладені у заяві, прийняв законну ухвалу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Мацький Є.М. Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.