Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/15860/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/15860/22 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції: 24.01.2023 року; Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді - Єщенка О.В. суддів - Крусяна А.В. - Яковлєва О.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2021 року №159; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. В обґрунтування позову зазначено, що позивачка проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді механіка інформаційно-телекомунікаційного вузла та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2018 року №3 виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 04.01.2018 року. Станом на момент звільнення з військової члужби із позивачкою не було проведено повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року. Вказану бездіяльність військової частини позивачка оскаржила в судовому порядку та рішенням суду, яке набрало законної сили, в іншій адміністративній справі, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити індесакцію грошового забезпечення за вказаний період. Фактично рішення суду військовою частиною виконано 29.09.2022 року шляхом проведення нарахування та виплати на користь позивачки індексації грошового забезпечення у розмірі 74552,37 грн. Однак, відповідачем не виконано свій обов`язок, передбачений статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159, компенсацію втрати частини доходу (грошового забезпечення) у зв`язку із затримкою його виплати проведено не було, у зв`язку із чим позивачка вимушена звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2021 року №159. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплат індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень статтей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок належних йому сум. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статтею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності у вигляді нарахування та виплати на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Отже, за висновком суду, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивачки є встановлення відповідача зобов`язку щодо нарахування та виплати на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року. В апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції помилково не враховано, що положення статті 122 КАС України передбачають спеціальні строки звернення із позовом у справі щодо проходження громадянами публічної служби. Наполягає на тому, що факт обізнаності позивачки із остаточним розрахунком підтверджується зарахуванням 29.09.2022 року на її картковий рахунок належних сум грошового забезпечення. Отже, звернення із цим позовом 04.11.2022 року відбулось із пропуском строку, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України, чим підтверджується наявність правових наслідків, передбачених статтею 123 КАС України, у вигляді необхідності залишення позовної заяви без розгляду. На переконання апелянта, при вирішенні спору судом першої інстанції помилково не враховано, що у період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року, за який на користь позивачки нараховано індексацію грошового забезпечення, положення статті 2 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та пункту 3 Порядку №159 не передбачали компенсаторний характер сум індексації грошового забезпечення, невиплачених у встановлені строки. Окремо апелянт просить враховувати, що відповідно до положень статті 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ. Взяття бюджетних зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства. Крім цього, розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати у звязку із порушенням термінів її виплати є компетенцією відповідача як органу, в якому позивачка проходила військову службу, чим виключається процесуальна можливість суду вирішити (встановити) такий обов`язок суб`єкта (суб`єкту) владних повноважень. У відзиві ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи, дотримання судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи. Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді механіка інформаційно-телекомунікаційного вузла. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2018 року №3 позивачка, звільнена наказом від 04.01.2018 року №1 у запас за підпунктом «а» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обовязок та військову службу», виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 04.01.2018 року. Станом на момент звільнення з військової служби із позивачкою не було проведено повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року по справі №420/4150/22, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 04 січня 2018 року із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку. На виконання вказаного судового рішення відповідач 29.09.2022 року здійснив нарахування та виплату позивачці індексацію грошового забезпечення на картковий рахунок у сумі 75657,23 грн. 30.09.2022 року представник позивачки звернувся до командира Військової частини № НОМЕР_2 із адвокатським запитом, в якому, зокрема, просив надати інформацію про нараховану і виплачену ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/4150/22, із зазначенням загальної суми нарахованої індексації, суми індексації за кожен окремий місяць відповідного періоду, дати виплати та суми утриманого військового збору. У відповідь, листом від 14.10.2022 року №1319, Військова частина НОМЕР_1 на вимогу позивачки надала довідку-розрахунок нарахованої і виплаченої індексації, а також повідомила про нарахування та виплату на картковий рахунок позивачки індексації грошового забезпечення у сумі 75657,23 грн. з утриманням військового збору у розмірі 1134,86 грн. З огляду на те, що відповідач не здійснив компенсацію несвоєчасно одержаного доходу (грошового забезпечення у вигляді індексації цього грошового забезпечення), посилаючись на допущення відповідачем у такий спосіб протиправної бездіяльності, позивачка звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. При цьому, апеляційний суд враховує, що згідно із пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивачки зі служби та виключення зі списків особового складу), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Виходячи зі спірних правовідносин, у даному випадку мало місце виключення позивачки зі списку особового складу без проведення повного остаточного розрахунку, а саме: без проведення індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року. Одночасно, за правилами статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із статтею 2 Закону України від 19.10.2000 року №2050-III (в редакції Закону України від 16.01.2003 року №431-IV) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. З 26.02.2021 року, а саме набрання чинності Законом України від 04.02.2021 року №1214-IX, абзац 2 вказаної статті Закону України від 19.10.2000 року №2050-III визначає, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Таким чином, у тому числі виходячи із вищеприведених положень статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII, відповідно до приписів статті 2 Закону України від 19.10.2000 року №2050-III (в редакціях Законів України від 16.01.2003 року №431-IV, від 04.02.2021 року №1214-IX) порушення строків виплати грошового забезпечення, зокрема, індексації грошового забезпечення, має компенсаторний характер. За правилами статтей 3, 4 Закону України від 19.10.2000 року №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Вказані правилами Закону України від 19.10.2000 року №2050-III кореспондуються із положеннями Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159. Аналіз наведених норм законодавства показав, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі індексації грошового забезпечення, у зв`язку з порушенням строків його виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, грошове забезпечення, у тому числі індексація грошового забезпечення). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення. При цьому, використане у статті 3 Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статтей 1, 2, 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Отже, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати (грошового забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення, у тому числі індексація грошового забезпечення). Виходячи з обставин цієї справи, апеляційний суд враховує, що на час виключення позивачки зі списків особового складу військовою частиною не було проведено із останньою повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не було проіндексовано грошове забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.01.2018 року. Під час виплати 29.09.2022 року на виконання судового рішення належної позивачці індексації грошового забезпечення за вказаний період у розмірі 75657,23 грн. відповідач не здійснив компенсацію втрати частини доходу (грошового забезпечення). Зазначене свідчить про правильність висновків суду першої інстанції стосовно обґрунтованості позовних позивачки про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо компенсації втрати частини доходу та наявність підстав для зобов`язання суб`єкта владних повноважень провести таку компенсацію в судовому порядку. Водночас, судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення під час визначення міри відповідальності помилково застосовано до спірних правовідносин приписи статтей 116, 117 КЗпП України. Слід зауважити, що стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку не є предметом спору у цій справі. Разом з цим, не знаходять свого обґрунтованого підтвердження доводи апелянта про порушення позивачкою місячного строку, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України, звернення із цим адміністративним позовом. Повертаючись до обставин цієї справи, апеляційний суд враховує, що про не проведення компенсації втрати частини доходу (грошового забезпечення) позивачка дізналась з відповіді військової частини, датованої 14.10.2022 року, на відповідний запит щодо складових грошового забезпечення, нарахованого на виконання судового рішення у справі №420/4150/22. Отже, при зверненні із позовом 04.11.2022 року, позивачка порушень норм адміністративного процесуального законодавства не допустила. Окрім наведеного, слід наголосити, що, виходячи з положень Закону України від 19.10.2000 року №2050-III, законодавець установив один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки військової частини у разі порушення строків виплати доходу (грошового забезпечення) - здійснити компенсацію втрати частини такого доходу (грошового забезпечення) позивачці. В даному випадку, відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший порядок компенсації втрати частини доходу (грошового забезпечення), чим спростовуються доводи апелянта про порушення його дискреції у вирішенні спірного питання. Враховуючи наведене, оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення позову є правильними, але не у повній мірі відповідають нормам матеріального права, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до ст. 317 КАС України підлягає зміні в мотивувальній частині. Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року - змінити в мотивувальній частині. В інших частинах рішення суду - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: А.В. Крусян О.В. Яковлєв