Ухвала КЦС ВС № 463/4969/22

УХВАЛА Іменем України 09 травня 2023 року м. Київ справа № 463/4969/22 провадження № 61-6084ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Червинської М. Є., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 березня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ЛьвівОргрес» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ЛьвівОргрес» (далі - ПрАТ «ЛьвівОргрес») про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. На обґрунтування позову зазначав, що підставі наказу від 29 березня 2018 року № 06-К він був прийнятий на роботу в ПрАТ «ЛьвівОргрес» на посаду головного фахівця департаменту електротехнічного устаткування. Наказом від 16 червня 2022 року № 07-К його звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату працівників. Вказував, що відповідачем не дотримано вимог трудового законодавства при звільненні його з роботи, оскільки він не був належним чином повідомлений за два місяці про наступне вивільнення. Зазначав, що одночасно з попередженням про звільнення йому іншої роботи не було запропоновано та не ознайомлено з переліком всіх наявних та вакантних посад, як на момент попередження про звільнення, так і на момент самого звільнення. Вказував, що він проживає разом з непрацездатною матір`ю та здійснює її утримання, а тому має переважне право на залишення на роботі відповідно до вимог статті 42 КЗпП України. Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати незаконним і скасувати наказ від 15 червня 2022 року № 07-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного фахівця відділу електричних захистів і електроавтоматики на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити його на посаді головного фахівця відділу електричних захистів і електроавтоматики ПрАТ «ЛьвівОргрес», стягнути з ПрАТ «ЛьвівОргрес» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 червня 2022 року по день поновлення на роботі, визначити податки і обов`язкові збори, що підлягають сплаті в дохід держави. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 березня 2023 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 21 квітня 2023 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 березня 2023 року. Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). За змістом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою з таких підстав. Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору. Розірвання трудового договору за цією підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією. При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбулося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури. Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно з частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6288св21), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21), від 24 січня 2022 року у справі № 358/404/20 (провадження № 61-15621св21). Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивача звільнено у зв`язку із скороченням штату працівників, про що було завчасно попереджено, більше ніж за два місяці до звільнення, ОСОБА_1 повідомлено про відсутність вакантних посад на підприємстві, які могли бути йому запропоновані як на момент повідомлення про наступне вивільнення, так і протягом всього періоду до звільнення позивача з роботи, у зв`язку чим неможливо запропонувати перевести його за згодою на іншу роботу, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, не суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного суду України, викладеним у постановах, на які посилається особа, що подала касаційну скаргу, прийнята з дотриманням вимог процесуального закону, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 березня 2023 року та відмову у відкритті касаційного провадження у даній справі на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України. Керуючись частиною першою, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду У Х В А Л И В : У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 березня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ЛьвівОргрес» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. М. Коротун А. Ю. Зайцев М. Є. Червинська