Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/813/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" травня 2023 р. Справа №914/813/19 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючого (судді-доповідача) Бонк Т.Б., Суддів: Бойко С.М., Якімець Г.Г., секретар судового засідання Кострик К., представники сторін: позивача: Овчарук О. відповідача: Вук У., розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" від 13.03.2023 вих.№790001-Ск-5310-0323 (вх. суду від 13.03.2022 №01-05/733/23) на рішення Господарського суду Львівської області від 14.02.2023, повний текст рішення складено 22.02.2023, у справі №914/813/19 (суддя Морозюк А.Я., м.Львів) за позовом: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до відповідача: Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», м. Львів про: стягнення 75 217 665,08 грн 3% річних та інфляційних втрат В С Т А Н О В И В: Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції: У квітні 2019 року АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ПАТ "Львівгаз" про стягнення 58 375 353,49грн інфляційних втрат та 16 842 311,59грн 3% річних. Позов обгрунтований порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13-259-ВТВ від 04.01.2013 в частині встановлених договором строків оплати переданого відповідачу протягом січня 2013 року по грудень 2015 року природного газу, його заборгованість станом на час звернення до суду з даним позовом становить 348 494 542,60грн. За порушення строків оплати газу на підставі ст. 625 ЦК України позивач заявив до стягнення 58 375 353,49грн інфляційних втрат за період з липня 2017 року по січень 2019 року та 16 842 311,59грн 3% річних за період з 02.08.2017 по 12.03.2019. Ухвалою від 25.04.2019 у справі №914/813/19 Господарський суд Львівської області відкрив провадження за вказаним позовом АТ «НАК «Нафтогаз України». Подальший рух справи викладено в ухвалах суду першої інстанції. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.07.2019 у справі №914/813/19 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішення у справі №914/1974/17 підставі п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України. Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.02.2023 у справі № 914/813/19 позов задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 58 375 353 грн. 49 коп. інфляційних втрат, 16 842 311 грн. 59 коп. 3% річних та 672 350 грн судового збору. При прийнятті рішення суд першої інстанції встановив, що на виконання умов договору №13-259-ВТВ від 04.01.2013 позивач передав відповідачу у період з січня 2013 по грудень 2015 року природний газ на загальну суму 1 179 229 830,39 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, однак відповідач не здійснював своєчасно оплату за переданий йому природний газ, у зв' язку з чим позивач здійснив нарахування заявлених до стягнення 58 375 353,49грн інфляційних втрат та 16 842 311,59грн 3% річних. Суд відхилив доводи відповідача на наявність підстав для звільнення його як від виконання основного зобов`язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання, з посиланнями на дії/бездіяльності третіх осіб щодо не включення до тарифу на розподіл природного газу вартості природного газу, зазначивши, що такі не мають ознак надзвичайності та невідворотності. Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі зв`язку із відсутністю предмету спору, яке відповідач обгрунтовував тим, що врегулювання заборгованості відбудеться відповідно до ЗУ «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» (надалі Закон №1639-ІХ), вказавши, що сума заборгованості відповідача, що підлягає врегулюванню в порядку ст. 4 Закону№1639-IX, має бути затверджена у встановленому законом порядку НКРЕКП, а не вся заборгованість, яку відповідач визначив самостійно, чи підтвердив суд у спорі про стягнення боргу за договором. Окрім того, ст. 6 цього Закону передбачено, що інфляційні нарахування та проценти річних, нараховані на заборгованість підприємств, включених до Реєстру підлягають списанню у випадку погашення основного боргу до 31 грудня 2022 року, однак у даному випадку відповідач основний борг не погасив. Суд також відмовив у клопотанні відповідача про відстрочення виконання рішення Господарського суду Львівської області терміном на 1 рік, зазначивши, що останнім не доведено належними та допустимими доказами наявність тих виключних обставин, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду. Крім того, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про застосування ч. 2 ст. 2 Закону України №2479-ІХ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (далі -Закон№2479-ІХ), з тих підстав, що для застосування вказаної норми основний борг мав бути погашений до 31.12.2022, однак такий відповідачем не погашений. Також суд послався на справу №914/1974/17, в межах якої присуджено до стягнення з АТ «Львівгаз» на користь НАК «Нафтогаз» основний борг, пеню, 3%річних та інфляційні втрати по договору №13-259-ВТВ від 04.01.2013. Зокрема, при прийнятті судових рішень, суди відхилили заперечення відповідача щодо невиконання зобов`язання у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин з посиланнями на дії/бездіяльності третіх осіб щодо не включення до тарифу на розподіл природного газу вартості природного газу. Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи: АТ «Львівгаз» (відповідач) не погодилось з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обгрунтована, зокрема, тим, що суд неправомірно під час дії воєнного стану не застосував норми ч.2 ст. 2 Закону №2479-ІХ щодо врегулювання спірної заборгованості відповідно до Закону №1639-ІХ, оскільки така не буде примусово стягнена за рішенням суду, а підлягає врегулюванню згідно з Законом №1639-ІХ. Апелянт вказує, що норми №2479-ІХ не передбачають такої вимоги для його застосування як погашення основного боргу до 31.12.2022. Також стверджує, що суд не врахував обставин відсутності вини товариства у виникненні заборгованості по договору, що підтверджується фактом прийняття самого Закону №1639, яким держава взяла на себе зобов`язання врегулювати відповідну заборгованість. Вказує, що під час розгляду справи №914/1974/17 АТ «Львівгаз» ще не було включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, тому дія Закону №1639 на відповідача не поширювалась. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу відповідача-без задоволення. Позивач вказує, що Законом №2479 запроваджено мораторій на підвищення цін (тарифів) на ринку природного газу, жодною нормою цього закону не заборонено позивачу здійснювати нарахування інфляційних втрат та 3%річних. Зазначає, що відсутність вини не звільняє від обов`язку сплатити основну заборгованість, а також, що 3%річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. При цьому, вказує, що на момент звернення до суду Закон №1639 не розповсюджував свою дію, відповідач не був внесений до Реєстру, між сторонами не було укладено договору про реструктуризацію заборгованості. 01.05.2023 від апелянта надійшли письмові пояснення, в яких він посилається на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 у справі №922/3220/20, якою залишено без змін ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі з застосуванням Закону №1639. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2023 у справі № 914/813/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача. Ухвалою від 28.03.2023 призначено розгляд справи на 02.05.2023. У судовому засіданні 02.05.2023 представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги. Представник позивача заперечив щодо апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін. Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне. При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним: Як зазначено вище, предметом даного спору є вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" до ПАТ "Львівгаз" про стягнення 58 375 353,49 грн інфляційних втрат за період з липня 2017 року по січень 2019 року та 16 842 311,59 грн 3% річних за період з 02.08.2017 року по 12.03.2019, у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13-259-ВТВ від 04.01.2013. 04.01.2013 ПАТ «Нафтогаз України»(продавець) та АТ газопостачанню та газифікації «Львівгаз»(покупець) уклали договір № 13-259-ВТВ на купівлю-продаж природного газу. Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2013році природний газ, який використовується покупцем виключно для його виробничо-технологічних витрат та нормованих витрат покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору. В подальшому сторони неодноразово змінювали умови договору щодо кількості та ціни поставленого газу, порядку розрахунків за газ шляхом укладення додаткових угод. Наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу підтверджується передача позивачем відповідачу за період з січня 2013 року по грудень 2015 року на виконання умов договору № 13-259-ВТВ від 04.01.2013 природного газу загальною вартістю 1 179 229 830,39 грн. В рахунок оплати поставленого природного газу позивачем зараховано грошові суми, яких стосувались Спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ, прийняті у період з початку 2013 року по лютий 2016 року, а також здійснені відповідачем оплати, які підтверджуються наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, оборотно-сальдовими відомостями відповідача, картками рахунків відповідача, виписками з банківських рахунків позивача. Разом з тим, неоплаченим залишився отриманий відповідачем від позивача з травня по грудень 2015 року природний газ на суму 348 494 542,60 грн. Обставини щодо поставки АТ "НАК "Нафтогаз України" природного газу загальною вартістю 1 179 229 830,39 грн та неналежне виконання ПАТ "Львівгаз" своїх зобов`язань щодо своєчасної та в повному обсязі оплати поставленого газу встановлені судовими рішеннями у справі №914/1974/17. Так, у межах вказаної справи суди встановили, що відповідач за поставлений протягом травня по грудень 2015 року природний газ оплат не проводив, його заборгованість становить 348 494 542,60грн. У межах справи №914/1974/17 у зв`язку з неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань позивач заявив до стягнення 69 349 454,20грн пені, 15 998 052,04 грн трьох процентів річних, які нараховані за період з 21.01.2016 по 01.08.2017, та 70 444 987,48 грн інфляційних втрат, які нараховані за період з лютого 2016року по червень 2017року. Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.02.2020 у справі № 914/1974/17 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 348 494 542,60 грн основного боргу, 44 399 319,92 грн пені, 15 998 052,04 грн 3% річних, 70 444 987,48 грн інфляційних втрат та 227 081,48 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 у справі №914/1974/17 апеляційну скаргу АТ "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" - залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ "НАК "Нафтогаз України" задоволено. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.02.2020 у справі № 914/1974/17 в частині відмови у стягненні 24 950 134,28грн пені скасовано, в цій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені задоволено частково. Пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 04.02.2020 у справі № 914/1974/17 викладено в наступній редакції: "2.Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 348 494 542,60 грн основного боргу, 69 349 454,20грн пені, 15 998 052,04 грн 3% річних, 70 444 987,48 грн інфляційних втрат, 238 901,38грн судового збору. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" 214,71грн судових витрат за проведення експертизи". При прийнятті постанови апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, що заперечення відповідача щодо невиконання зобов`язання у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин є безпідставними, а позовні вимоги позивача про стягнення основної заборгованості за договором № 13-259-ВТВ купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 є законними та обґрунтованими. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 відмовлено у задоволенні заяви АТ «ОГС «Львівгаз» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Західного апеляційного господарського суду від 16.08.2022 у справі № 914/1974/17. Постановою Верховного Суду від 05.04.2023 ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 залишено без змін. Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Як встановлено ч. 1 ст. 265 ГК України, ст. ст. 655, 662 та 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар, визначений у договорі купівлі-продажу у строк, встановлений договором, разом з товаросупровідними документами. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Враховуючи викладене, відповідач не має правових підстав для ухилення від виконання обов`язку із здійснення своєчасної оплати поставленого товару за договором, що зумовлює право позивача у разі несвоєчасної оплати поставленого товару на нарахування на підставі ст. 625 ЦК України інфляційних втрат і 3 % річних на суму основного боргу. Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує, зокрема, що за умовами договору природний газ поставлявся відповідачу виключно для виробничо-технологічних витрат, які можуть бути покриті відповідачем лише за рахунок тарифу на розподіл газу. Однак, заниження Міненерговугілля обсягів ВТВ на 2014-2015роки та встановлення НКРЕКП тарифу на розподіл природного газу, який не покривав витрат відповідача, в тому числі на купівлю газу для ВТВ, призвели до часткової неможливості оплати відповідачем і такі дії, відповідач вважає форс-мажорними обставинами згідно з Сертифікатом № 5849 про форс-мажорні обставини за № 188/05.0-4 від 17.02.2016. У справі № 910/13541/17 Верховний Суд акцентував, що повноваження щодо встановлення тарифу на розподіл природного газу за своєю природою є дискреційними, отже враховуючи що органом, уповноваженим на формування цінової політики встановлення тарифу на розподіл природного газу є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що ані позивач, ані господарський суд не вправі самостійно визначати рівень тарифу, який є економічно вигідним для позивача, оскільки установлення тарифу є виключною компетенцією органу державного регулювання (регулятора) відповідно до пункту 7 частини третьої ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який діяв до 01.10.2015 р., та частин третьої і шостої ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу", який діє з 01.10.2015 р. ( п. 44 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.04.2021 у справі № 910/9814/17 ). Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. 17.02.2016 Торгово-промисловою палатою України виданий сертифікат № 5849 про форс-мажорні обставини за № 188/05.0-4 від 17.02.2016, згідно з яким ТПП засвідчує форс-мажорні обставини - дії/бездіяльність третіх осіб/органів державної влади АТ «Львівгаз» щодо оплати придбаного протягом 2014-2015року природного газу в частині обсягів ВТВ у розмірі 34,877 млл куб м за договором №13-259-ВТВ від 04.01.2013, які унеможливили їх виконання в зазначений термін. Період дії форс-мажорних обставин - 01.05.2014, дата закінчення -тривають станом на 17.02.2016. Відповідно до частини 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб. Згідно з частиною 2 ст. 14-1 даного Закону форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Частиною першою ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Згідно з ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому у пункті 1 частини першої ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. У частині другій ст. 218 ГК України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Таким чином, непереборна сила (форс-мажорні обставини) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності, однак встановлені Торгово-промисловою палатою у Сертифікаті № 5849 від 17.02.2016 обставини, а саме, дії/бездіяльність третіх осіб, які призвели до унеможливлення виконання відповідачем своїх зобов`язань, визначених пунктом 6.1 договору по оплаті придбаного протягом 2014-2015 років природного газу в частині обсягів виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат, які не були враховані при встановленні тарифів на розподіл природного газу, не мають ознак надзвичайності і невідворотності. Такі обставини не відповідають розумінню непереборної сили, визначеної в ст. 617 ЦК України, оскільки протягом дії договору відповідач отримував природний газ та погоджувався на його ціну, у тому числі й шляхом укладання додаткових угод щодо ціни на природний газ і при цьому був обізнаний щодо встановлених тарифів. Отже, зазначені Торгово-промисловою палатою у сертифікаті № 5849 від 17.02.2016 обставини не є підставою для звільнення відповідача як від виконання основного зобов`язання щодо оплати природного газу, так і від відповідальності за його невиконання (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 11.04.2018 у справі № 904/4470/16, від 14.05.2019 у справі № 904/1224/18, від 20.01.2020 у справі №902/368/16). В апеляційній скарзі скаржник посилається на неправомірне незастосування судом першої інстанції норм ч.2 ст. 2 Закону №2479-ІХ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» щодо врегулювання спірної заборгованості відповідно до Закону №1639-ІХ «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу». Однак, такі доводи апелянта колегія суддів вважає помилковими з огляду на таке. 29.07.2022 прийнято Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання протягом дії воєнного стану та подальшого відновлення» № 2479-IX. Даним законом внесено зміни в ст. 6 ЗУ «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» №1639-IX та викладено її в наступній редакції: «На заборгованість за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 цього Закону, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також на заборгованість, реструктуризовану відповідно до статті 5 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються. Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість підприємств, включених до Реєстру, за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що обліковуються учасниками процедури врегулювання заборгованості та не сплачені станом на дату включення до Реєстру, підлягають списанню: -за умови погашення основного боргу до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону; - за умови повного виконання належним чином підприємством-дебітором укладеного договору про реструктуризацію заборгованості"; 29.08.2021 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від №1639-IX, відповідно до положень ст. 1 якого заборгованість (грошові зобов`язання) суб`єктів ринку природного газу, що підлягає (підлягають) врегулюванню відповідно до цього Закону, а саме(зокрема): заборгованість операторів газорозподільних систем, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, та/або реструктуризована, за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу для виробничо-технологічних та власних потреб, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", не сплачена станом на розрахункову дату. Процедура врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу - заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість у разі її погашення; Відповідно до ст. 3 цього ж закону, для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідно до постанови НКРЕКП від 01.11.2022 №1375 АТ «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» (код ЄДРПОУ 03349039) включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №1639-IX (в редакції, чинній на момент внесення відповідача до Реєстру) взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості, визначеної статтею 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання: різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних систем, та тарифами на розподіл природного газу, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, станом на розрахункову дату - в цілях погашення заборгованості операторів газорозподільних систем, у тому числі підтвердженої судовими рішеннями та/або реструктуризованої, не сплаченої станом на розрахункову дату. Так, положеннями абз. 2 ч. 2 ст. 4 Закону №1639-IX встановлено, що обсяги заборгованості з різниці між фактичною обґрунтованою вартістю послуг з розподілу природного газу, що надаються операторами газорозподільних мереж, та тарифами на розподіл природного газу затверджуються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Водночас, доказів того, що спірна у даній справі сума заборгованості затверджена НКРЕКП у передбаченому Законом порядку в матеріалах справи немає. Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 4 цього Закону(в чинній редакції) взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та/або Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", та/або Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість. Частиною 1 ст. 5 Закону №1639-IX реструктуризації на умовах, визначених цим Законом, підлягає заборгованість постачальників природного газу, у тому числі реструктуризована, та операторів газорозподільних систем понад обсяги, врегульовані із застосуванням механізмів, визначених статтею 4 цього Закону за природний газ, переданий НАК "Нафтогаз України" операторам газорозподільних систем за договорами купівлі-продажу природного газу для виробничо-технологічних потреб станом на розрахункову дату, у тому числі підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили. На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону, у сумі тримісячного платежу(ч. 3 вказаної статті). За приписами ст. 6 на заборгованість за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, яка підлягає врегулюванню відповідно до статті 1 цього Закону, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також на заборгованість, реструктуризовану відповідно до статті 5 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються. Неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість підприємств, включених до Реєстру, за договорами купівлі-продажу/постачання природного газу, укладеними з акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", та договорами про надання послуг з транспортування природного газу, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що обліковуються учасниками процедури врегулювання заборгованості та не сплачені станом на дату включення до Реєстру, підлягають списанню: -за умови погашення основного боргу до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону; -за умови повного виконання належним чином підприємством-дебітором укладеного договору про реструктуризацію заборгованості. Разом з тим, докази погашення основної заборгованості до 31.12.2022 у матеріалах справи відсутні. Також у матеріалах справи немає доказів укладення між позивачем та відповідачем договору про реструктуризацію основної заборгованості, а тому відсутні підстави для застосування положень ст.ст. 5, 6 Закону №1639. У постанові від 20.06.2022 у справі № 910/10142/21 Верховний Суд вказав про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що нараховані позивачем пеня, три відсотки річних та інфляційні втрати є списаними в силу закону, а тому наявні підстави для закриття провадження, оскільки вказані нарахування, здійснені позивачем, підлягають списанню, а отже має вчинятися юридично значима дія щодо їх списання. З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є законним та обгрунтованими. Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України). На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 14.02.2023 у справі №914/813/19 - ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Судові витрати в суді апеляційної інстанції. Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником. Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" від 13.03.2023 вих.№790001-Ск-5310-0323 (вх. суду від 13.03.2022 №01-05/733/23) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.02.2023 у справі №914/813/19 - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України. 5.Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. повний текст постанови складено 15.05.2023 Головуючий суддя Т.Б. Бонк суддя С.М. Бойко суддя Г.Г. Якімець