Постанова 4857 № 140/4552/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/4552/22 пров. № А/857/2695/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства оборони України, на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року (суддя Мачульський В.В., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення м.Луцьк, дата складання повного тексту не зазначено), в адміністративній справі №140/4552/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, встановив: У червні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Міністерства оборони України, в якому просив: 1) визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову позивачу у призначені одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи з 22.02.2022, внаслідок травми, захворювання, так, пов`язано із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 12.05.2022 №62; 2) зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2021, як інваліду 3 групи з 22.02.2022 внаслідок травми, захворювання, так, пов`язаного із захистом Батьківщини, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, просив у задоволенні позову відмовити повністю. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24.01.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначені одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи внаслідок травми, захворювання, так, пов`язано із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 12.05.2022 №62. Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути документи ОСОБА_1 щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновку суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. З цим рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку, з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (позивач) зазначає, що судом першої інстанції визнано право позивача на отримання спірної допомоги. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд фактично створює штучні перешкоди у правосудді та змушує позивача повторно звертатися до суду, оскільки зобов`язання відповідача повторно розглянути документи є неефективним. Відповідач уже розглядав подані документи і за результатами розгляду прийняв рішення про відмову. За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 24.01.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також з рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт оскаржуване рішення необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (відповідач) покликається на те, що 13.06.2019 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що сталося 05.05.2017. В подальшому, внаслідок отриманої травми 05.05.2017 у позивача загострилося захворювання, а саме, розвинувся тривожно-депресивний стан складного генезу з виходом в компенсацію. 22.02.2022 позивачу встановлено III групу інвалідності з 14.02.2022 року. Тобто, ОСОБА_1 не отримував два окремі ушкодження в різний період часу, а вищевказане захворювання пов`язане із отриманою позивачем травми 05.05.2017 і є наслідком його загострення. Відповідно з дня первинної втрати працездатності (13.06.2019) до дня встановлення ІІІ групи інвалідності (14.02.2022) минуло понад два роки. Вказує апелянт, що у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється. Що стосується прийнятого 06.04.2022 Конституційним Судом рішення №1(11)2022, яким пункт 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визнано неконституційним та таким, що не узгоджується з засадничими конституційними цінностями, то таке на спірні правовідносини (час первинної втрати працездатності (13.06.2019) до дня встановлення III групи інвалідності (14.02.2022) не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали свою дію на правовідносини, що виникли до набрання чинності. Вважає апелянт, що у контексті виниклих правовідносин та обставин цієї справи спірне рішення МОУ прийняте в порядку, спосіб та в межах наданих законом повноважень, а відтак правові підстави для його скасування відсутні. За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 24.01.2023 в частково задоволеній частині позовних вимог та ухвали нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги позивача та відповідача задоволенню не підлягають, з врахуванням наступного. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивачу ОСОБА_1 13.06.2019 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, що сталося 05.05.2017 (а.с. 12-14). 14.02.2022 під час огляду органами МСЕК визнано позивача особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини (а.с. 11). Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із травмою пов`язаною із захистом Батьківщини IIІ групи. Рішенням від 12.05.2022 №62 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом, відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з тих підстав, що зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Також повідомлено позивача, що допомога у зв`язку з встановленням 25% втрати працездатності виплачена в сумі 33617,5 грн (а.с. 12). Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення обмеження, встановлені п.4 ст.16-3 Закону №2011, втратили чинність, а тому у відповідача не було законних підстав для їх застосування при розгляді документів позивача про призначення одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю 3 групи. Застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, частини 2 статті 245 КАС України, суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути документи позивача стосовно призначення та виплати йому спірної допомоги та прийняти відповідне рішення з урахуванням правового висновку суду. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до ч.1 ст.41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно п.1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. Статтею 16-2 Закону №2011-XII визначено розміри одноразової грошової допомоги, де зокрема, передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 цієї статті). Згідно із п.6 ст.16-3 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами. Пункт 9 статті 16-3 цього Закону встановлює, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. На виконання даної норми Закону прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі Порядок №975). Відповідно до абз.3 п.3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Закон №2011-XII було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Законом України Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців від 04.07.2012 №5040-VI. Цей Закон набрав чинності 01.01.2014 і застосовується до правовідносин, що виникли після 01.01.2014. Відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII у редакції, що діяла з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Згодом, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Так, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачали дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Відповідач вважає, що оскільки з дня первинного встановлення ступеню втрати працездатності (13.06.2019) до дня встановлення ІІІ групи інвалідності та зміни ступеню втрати працездатності (14.02.2022) минуло більше двох років, між цими подіями минуло понад два роки, тому позивач не має права на призначення одноразової грошової допомоги у більшому розмірі. Отже, ключовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин п.4 ст.16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо обмеження дворічним терміном права особи з інвалідністю на отримання ОГД у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції правильно врахував юридичну позицію Конституційного Суду України щодо гарантування статтею 46 Конституції України таких виплат, як одноразова грошова допомога, викладену у рішенні Конституційного Суду України від 22 жовтня 2020 року №12-р/2020, а саме: одноразова грошова допомога є юридичним засобом соціального захисту , що надається державою у зв`язку із втратою ними працездатності, проте приписи частини першої статті 46 Конституції України не гарантують виплати одноразової грошової допомоги (абзац другий підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини). Отже, хоч сама наявність установленого приписами статті 16 Закону №2011-XII права на одноразову грошову допомогу та його обсяг залежать від розсуду законодавця, Конституційний Суд України дійшов висновку, що в разі запровадження Законом одноразової грошової допомоги та фактичного перерахунку її розміру у зв`язку з погіршенням стану здоров`я особи відповідне законодавче регулювання порядку реалізації цього права має бути сумісним з Конституцією України, зокрема втілювати її засадничі цінності. Конституційний Суд України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) 6 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020 (465/20) ухвалив: визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 4 статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011-XII зі змінами; пункт 4 статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011-XII зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Суд враховує, що статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. З огляду на викладене вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням. Тому до правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022. Тобто, вимога пункту 4 статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ зі змінами щодо повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності втратила чинність з 06.04.2022. Виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України, громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року №12-р/2018). Відповідно до ч.4 ст.7 КАС України, передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов`язків оборони держави, виконують обов`язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров`я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя. Виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Враховуючи вищевказані норми права та положення Конституції України, невиправданим є застосування до позивача пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо законодавчого обмеження часовими рамками (строком у два роки), та як наслідок відсутності підстав для відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини. Колегія суддів визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача про те, що прийняте 06.04.2022 Конституційним Судом рішення №1(11)2022 на спірні правовідносини не поширюється, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, так як відповідач зобов`язаний був на час прийняття спірного рішення керуватися чинним законодавством, а на момент прийняття такого пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII визнаний неконституційним та з 6 квітня 2022 року втратив чинність. У контексті виниклих правовідносин та обставин цієї справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення відповідача, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 12.05.2022 №62, є протиправним та підлягає скасуванню. Вирішуючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції, з урахуванням наданих частиною 2 статті 9, частини 2 статті 245 КАС України повноважень вважав за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути документи позивача стосовно призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правового висновку суду. Колегія суддів погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права позивача з огляду на те, що в силу вимог п.6 ст.16-3 Закону №2011-XII та п.12 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у спірних правовідносинах Міністерством оборони України. Отже, при розгляді заяви позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності необхідно керуватись приписами ст.16-3 Закону №2011-XII та Порядку №975, де передбачено, що відповідний орган вирішує питання щодо призначення і виплати вказаної допомоги, з`ясовуючи при цьому, чи подано заявником уповноваженому органу пакет необхідних документів. Як визначено пунктом 10 Порядку №975, у разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується допомога, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - шістнадцятому цього пункту, та копію відповідного рішення суду. Суд першої інстанції ухвалив рішення у цій справі зобов`язального характеру з врахуванням правового висновку суду. Отож, в даному випадку зобов`язання відповідача повторно розглянути документи позивача щодо призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, та прийняти відповідне рішення, з врахуванням висновку суду, узгоджується із завданням адміністративного судочинства та є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у розглядуваних правовідносинах. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, доводи апеляційних скарг позивача та відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 січня 2023 року в адміністративній справі №140/4552/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль