Постанова 4823 № 740/7179/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 11 травня 2023 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/7179/21 Головуючий у першій інстанції Пантелієнко В. Г. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/586/23 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В., сторони: позивач заступник керівника Ніжинської прокуратури в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 січня 2023 року (місце ухвалення м. Ніжин) у справі за позовом заступника керівника Ніжинської прокуратури в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, В С Т А Н О В И В: У грудні 2021 року заступник керівника Ніжинської прокуратури в інтересах держави в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. В обґрунтування позову посилався на те, що за відповідачами зареєстровано право приватної власності по 1/2 частці нежитлової будівлі «картонажний цех» за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана нежитлова будівля розміщена на земельній ділянці площею 0,5707 га, кадастровий номер 7410400000:04:007:0031, цільове призначення землі промисловості, вид використання для розміщення нежитлових будівель, форма власності комунальна, власник Ніжинська міська рада, що підтверджується договором оренди, укладеним між Ніжинською міською радою та громадянами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який зареєстровано 06.11.2007. Строк дії договору оренди 5 років, тобто до 05.11.2012, на новий строк щодо поновлення договору оренди ніхто не звертався, станом на 20.10.2021 договори оренди між сторонами не укладено та протягом періоду 2018-2021 орендну плату за вказану земельну ділянку не нараховано та не сплачено. Позивач посилається, що відповідачі у спірний період часу користувалися земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому відповідно до положень ст. 1212, 1214 ЦК України повинні відшкодувати позивачу всі доходи, які вони одержали або могли одержати від цього майна. З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог позивач просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Ніжинської міської ради Чернігівської області безпідставно збережені кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,5707 га, кадастровий номер якої 7410400000:04:007:0031 без належних на те правових підстав за період з 20.10.2018 до 31.12.2020 у сумі по 76 053, 13 грн з кожного. Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23.01.2023 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Ніжинської міської ради Чернігівської області по 76 053, 13 грн з кожного безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати та по 1 140, 80 грн в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору з кожного. В обґрунтування рішення суд прийшов до висновку про наявність факту використання відповідачами спірної земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності без достатніх правових підстав, а також безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати за їх використання, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. 1212 ЦК України, судом встановлено, що відповідачі, як фактичні користувачі земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберегли у себе кошти, які мали заплатити за користування ними, зобов`язані повернути ці кошти позивачу, як власнику земельних ділянок, а тому позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Луєнко Ю.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 23.01.2023, та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування незаконності та необґрунтованості судового рішення заявники посилаються на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі звертали увагу суду на те, що коли вони набули у власність нежитлову будівлю «картонажний цех», то з`ясували, що земельна ділянки має суттєві обмеження у її використанні за цільовим призначенням та функціональним використанням, а саме те, що межі земельної ділянки на проміжку від т. В до т. Б чотирма відрізками 75,7 м + 24,0 м. + 24, 8 м. + 28, 9 м. безпосередньо прилягають до водойми - ставка площею менш як 3 га, таким чином майже на всю площу земельної ділянки № 7410400000:04:007:0031 по АДРЕСА_2 поширюється прибережна захисна смуга навколо ставка шириною 25 м. Посилаються, що земельна ділянка відповідачів відноситься до зони Р-6 «Зона земель водного фонду (в т. ч. прибережні захисні смуги)» та до зони Р-3 «Рекреаційна зона озеленених територій загального користування (міські парки сквери, бульвари, міські ліси лісопарки, гідропарки, меморіальні парки)», а отже, у період, зокрема, з 20.10.2018 по 31.12.2020 відповідачі не використовували, не мали можливості використовувати спірну земельну ділянку та не могли укласти договір оренди цієї земельної ділянки з цільовим використанням землі промисловості, оскільки він суперечив би вимогам чинного законодавства. Таким чином, спірна земельна ділянка відповідачами фактично не використовується на всій її площі з поважних і не залежних від них причин. Суд першої інстанції такі доводи відповідачів належним чином не перевірив, не дав їм належної правової оцінки та дійшов до передчасного і необґрунтованого висновку про те, що відповідачі у період з 20.10.2018 по 31.12.2020 користувалися спірною земельною ділянкою як ділянкою земель промисловості та безпідставно зберегли у себе грошові кошти за користування нею у розмірі орендної плати за ставкою 3 відсотки від її нормативної грошової оцінки. За доводами апеляційної скарги позивачем неправильно визначено розмір коштів до стягнення оскільки розрахунки розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки були зроблені самостійно посадовою особою Міськрайонного управління у Ніжинському районі та м. Ніжині Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, всупереч приписам ст. ст. 18, 20 ЗУ «Про оцінку земель», як документи, які фактично не є витягами із технічної документації про нормативну грошову оцінку цієї земельної ділянки, оскільки така документація щодо спірної земельної ділянки ніколи не складалася, а коли б складалася, то в процесі її складання було б встановлено, що вона такою площею та конфігурацією не може відноситися до земель промисловості, а розташована на землях іншого цільового призначення. Апелянти вважають, що «Витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по м. Ніжину» станом на 2018 рік № 18-25-0,172-351/179-21 від 18.06.2021 та станом на 2019; 2020; 2021 рік № 18-25-0,172-351/179-21 від 18.06.2021 не містять достовірної інформації про дійсну нормативну грошову оцінку земельної ділянки, є неналежними та недопустимими доказами, а тому розмір позовних вимог позивачем не доведений. У відзивах на апеляційну скаргу заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури І. Марушко та представник Ніжинської міської ради Рашко А.М. просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ніжинського міськрайонного суду від 23.01.2023 залишити без змін. В обґрунтування посилаються на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що згідно копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку підтверджується проведення 06.11.2007 державної реєстрації земельної ділянки, площею 0,5707 га, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7410400000:04:007:0031, власником якої є територіальна громада в особі Ніжинської міської ради; форма власності комунальна, цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (а.с. 28-39). З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право спільної часткової власності на нежитлову будівлю «картонажний цех», загальною площею 206,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці площею 5707 кв.м., вбачається, що 1/2 частина вказаної нежитлової будівлі належить ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 30 від 09.01.2009, та 1/2 частина належить ОСОБА_2 на підставі договору міни № 1959 від 16.11.2010 (а.с.22). Матеріали справи містять копію договору оренди землі укладеного у червні 2007 року між Ніжинською міською радою та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 строком до 05.11.2012, згідно якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,5707 га, у тому числі 0,0369 га під будівлею, 0,5338 га під проїздами та площадками (а.с. 23-25). З копії листа Головного управління ДПС у Чернігівській області від 01.03.2021 вбачається, що за період з 2018-2021 роки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 орендну плату за земельну ділянку кадастровий номер 7410400000:04:007:0031 не декларували та не сплачували (а.с. 27). Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність факту використання відповідачами спірної земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності без достатніх правових підстав, а також безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати за їх використання, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ст. 1212 ЦК України, судом встановлено, що відповідачі, як фактичні користувачі земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберегли у себе кошти, які мали сплатити за користування ними, зобов`язані повернути ці кошти позивачу, як власнику земельних ділянок, а тому позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. З такими висновками суду першої інстанції погоджується суд апеляційної інстанції враховуючи наступне. Відповідно до статті 125 ЗК України право власності, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Статтею 182 ЦК України встановлені такі ж вимоги щодо здійснення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку. Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України). Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19). Згідно з положеннями частини першої статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень». Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України). Твердження апелянтів, що ними не використовується земельна ділянка площею 0,5707 га з кадастровим номером 7410400000:04:007:0031 в цілому, оскільки на земельну ділянку поширюється режим прибережної захисної смуги ставка, що унеможливлює використання земельної ділянки за її цільовим призначенням є безпідставними, оскільки як вбачається з копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.06.2021 року № НВ-7421040302021, копії договору оренди землі, укладеного між Ніжинською міською радою та попередніми власниками нежитлової будівлі «картонажний цех» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що зареєстрований 06.11.2007 року №040785100090, відомості про обмеженні у використанні земельної ділянки площею 0,5707 га з кадастровим номером 7410400000:04:007:0031 не зареєстровані, недоліків, які б могли перешкоджати ефективному використанню земельної ділянки за цільовим призначенням не доведено належними та допустимими доказами. Матеріалами справи встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7410400000:04:007:0031 розміщено один об`єкт нерухомого майна, який належить у рівних частках по 1/2 відповідачам. З Інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вбачається, що відповідачі користуються земельною ділянкою з кадастровим номером 7410400000:04:007:0031 спільно для обслуговування належного їм на праві власності об`єкта нерухомого майна, таким чином спростованими є твердження апелянтів про те, що вони не користуються земельною ділянкою, що також не підтверджено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76-80 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2023 року через систему «Електронний суд» до апеляційного суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 адвоката Луєнка Ю.В. про призначення судової земельно-технічної експертизи з метою вирішення питання до зони яких земель та в якій частині площі відносилася у період з 20.10.2018 по 31.12.2020 земельна ділянка з кадастровим номером 7410400000:04:007:0031 за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,5707 га відповідно до «Плану зонування території (зонінгу) міста Ніжина Чернігівської області» затвердженого рішенням 29 сесії VII скликання Ніжинської міської ради Чернігівської області від 04.10.2017 № 12-29/2017, дане клопотання було вирішено ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10.05.2023. Судом апеляційної інстанції враховано, що таке клопотання не було подано до суду першої інстанції, крім того відповідачі не скористались своїм правом подання до суду висновку експерта складеного на його замовлення, як це визначено ч. 1 ст. 106 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не є власниками чи постійними землекористувачами земельної ділянки, а тому не є суб`єктами плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для них, як землекористувачів, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з 20.10.2018 по 31.12.2020 не сплачували за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, таким чином, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшили свої доходи, а позивач втратив належне йому майно - кошти від орендної плати. Належних та допустимих доказів того, що відповідачі не користуються або користуються за іншим цільовим призначенням, земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7410400000:04:007:0031, на якій знаходиться їх нерухоме майно, відповідачами не надано, як не надано суду апеляційної інстанції посилання на наявність таких доказів. Не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду посилання апелянтів щодо розміру та розрахунку суми позовних вимог та витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по м. Ніжину у 2018 році №18-25-0.172-351/179-21 та у 2019-2021 pp. №18-25-0.172-351/179-21, не відповідають вимогам ЗУ «Про оцінку земель» та є неналежними доказами нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 7410400000:04:007:0031. Згідно до ст. 12 ЗУ «Про оцінку земель» нормативне-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно - правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання земле оціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 року № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» затверджено Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (далі-Порядок НГО), який був чинний на момент спірних правовідносин. Рішенням від 09.07.2018 року № 3-40/2018 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Ніжина» Ніжинська міська рада затвердила технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Ніжина за станом на 01.01.2017 року. Відповідно до підпункту 48 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань веде поземельні книги та видає витяги із Державного земельного кадастру про земельні ділянки. Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 7410400000:04:007:0031 видано посадовими особами Міськрайонного управління у Ніжинському районі та м. Ніжині ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у межах повноважень, а їх форма та змістовне наповнення відповідає вимогам наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489, а тому є належними та допустимими доказами, які підтверджують розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2018 році та 2019-2021 році. Згідно ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка як об`єкт цивільних прав вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. З врахуванням викладеного вище, для стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати позивач надав (постанова ВС від 16.09.2020 року у справі №922/3361/19): докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства; обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів). Відповідно до проведеного розрахунку Ніжинської міської ради від 04.02.2022 загальна сума безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,5707 га, кадастровий номер 7410400000:04:007:0031 за період з 20.10.2018 по 31.12.2020 склала 152 106, 26 грн, тобто по 76 053, 13 грн з кожного, які судом стягнуто правильно. Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та спростувавши заперечення відповідачів щодо розміру фактичного землекористування спірною ділянкою, місцевий суд дійшов правильного висновку про можливість прийняття як належних доказів у справі наданого позивачем уточнюючого розрахунку розміру безпідставно набутих коштів з урахуванням витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 7410400000:04:007:0031, які підтверджують дані про нормативну грошову оцінку вказаної земельної ділянки за 2018-2020 роки. Аналогічні висновки зроблені у постанові ВС від 09.11.2021 у справі №905/1680/20. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23 січня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст рішення складено 11.05.2023. Головуючий Судді :