Постанова 4820 № 686/12176/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 травня 2023 року м. Хмельницький Справа № 686/12176/22 Провадження № 22-ц/4820/923/23 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. секретар судового засідання Дубова М.В. з участю: представника позивача, відповідача, його представника розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 689/12176/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2023 року у цивільній справі за позовом Акціонерна товариство «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та справу за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору орган опіки та піклування Хмельницької міської ради про визнання іпотеки за іпотечним договором припиненою, вилучення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку та заборон відчуження об`єкту нерухомого майна. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд в с т а н о в и в : В червні 2022 року АТ «Альфа-банк» звернулося до суду з позовом та просило ухвалити рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох житлових кімнат площею 25,6 кв.м., кухні, площею 5,7 кв.м., ванної кімнати площею 2, 1 кв.м., туалету площею 0,9 кв.м., коридору площею 9,2 кв.м., кладової площею 0,5 кв.м., балкону площею 1,0 кв.м., загальною площею 45,0 кв.м., житловою площею 25,6 кв.м. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 07/962/26-632-16 від 26.09.2007 року в сумі 97648,02 доларів США, а саме заборгованість за кредитом 37834,18 доларів США, заборгованість за відсотками 59813,83 доларів США. Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що 26 вересня 2007 року АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-банк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 07-962/26-632-16, за яким йому надано кредит в сумі 43 500 доларів США. З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором від 26.09.2007 року між кредитором та іпотекодавцем ОСОБА_1 укладено іпотечний договір з майновим поручителем, відповідно до якого останній передав в іпотеку нерухоме майно, зокрема двокімнатну квартиру під номером АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 неналежно виконував взяті на себе зобов`язання, порушував істотні умови кредитного договору щодо повернення кредиту, в результаті чого станом на 27.05.2022 року сума заборгованості за кредитом складає 37 834,19 доларів США. Тому АТ «Альфа-банк» просило ухвалити рішення, в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1 в зустрічному позові просив суд ухвалити рішення, яким визнати іпотеку за іпотечним договором від 26 вересня 2007 року припиненою у зв`язку із припиненням основного зобов`язання за кредитним договором №07-962/26-632-16, вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження двокімнатної квартири. Так, вказував, що квартира, яка була передана в іпотеку це єдине житло, яке є у його сім`ї, право користування яким має його малолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто, в квартирі зареєстрована і проживає з народження малолітня дитина. Звернення стягнення на вказану квартиру унеможливить користування житлом малолітньою дитиною, що є підставою визнання іпотеки припиненою. Також вказував, що його зобов`язання виникло не з договору чи іншого правочину, як передбачено п. 1 ч.2 ст.11 ЦК України, а саме з ч.5 ст.11 ЦК України, тобто з Рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських банків від 29 листопада 2010 року, винесеним по справі № 1297/10, яким достроково було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 07-962/26-632-16 станом на 26.07.2020 року на загальну суму 40039,05 доларів США, що за курсом, станом на момент проведення розрахунку, склало 316 188.37 грн. Крім того, 15 квітня 2009 року банком була пред`явлена вимога позичальнику про те, що кредитний договір припинив свою дію, і позичальник зобов`язаний до 10 травня 2009 року повернути банку кредит достроково в повному обсязі, в зв`язку з чим банком пропущено строк позовної давності звернення з позовом до суду. Невчинення банком упродовж 10 років будь-яких дій щодо стягнення заборгованості з недобросовісного боржника, а лише тепер звернення з позовом про погашення заборгованості за рахунок отримання іпотеки порушує принцип рівності прав та обов`язків сторін договорів та штучно призводить до збільшення заборгованості. Таким чином, на думку відповідача-позивача іпотека є припиненою. З вказаних підстав просив відмовити в задоволенні первісного позову та задоволити зустрічний позов. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2023 року первісний позов було задоволено частково. Звернено стягнення на предмет іпотеки: двокімнатну квартиру під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 45,0 кв.м., житловою площею 25,6 кв.м. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 07-962/26-632-16 від 26.09.2007 року в розмірі 291 516,97 грн. на користь АТ «Альфа Банк» шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження»за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфабанк» судові витрати в сумі 4 372,75 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-банк» про визнання іпотеки за іпотечним договором припиненою, вилучення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку та вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження нерухомого майна відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апелянт вказує, що висновки суду є невірними та не узгоджуються із матеріалами справи. Так, поза увагою суду залишилися обставини, щодо порушень, допущених банком ще при укладенні кредитного договору із ОСОБА_2 , зокрема, банк не перевіряв наявність майна та цільове призначення кредиту на ремонт квартири, хоча в той час в ОСОБА_2 не було квартири. Суд не взяв до уваги ту обставину, що вже більше 12 років, банк веде судові «тяжби» лише з ним, поручителем, і за цей час не пред`явив жодних вимог до позичальника, хоча ОСОБА_2 має нерухоме майно, здійснює підприємницьку діяльність. Апелянт вказує, що суд безпідставно не врахував, що його зобов`язання виникло не з договору, а з рішення третейського суду, тобто згідно ч. 5 ст.11 ЦК України. Отже, з набуттям законної сили рішенням третейського суду та відкриттям виконавчого провадження, він набув статус боржника і припинив статус іпотекодавця за кредитним договором. Виконавче провадження було закінчено, все майно звільнено з під-арешту. Вважає дії кредитора недобросовісними, оскільки банк протягом 12 років банк не вчиняв жодних дій щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , тому подання позову про звернення стягнення за предмет іпотеки на даний час порушує принцип рівності прав та обов`язків. Також суд не звернув увагу на порушення, які були допущені при збільшенні відсоткової ставки за кредитним договором. Так, в оспорюваному іпотечному договорі є розбіжності в зазначенні суми зобов`язання та порядку нарахування відсотків за користування кредитом. Збільшення банком процентної ставки призвело збільшення розміру щомісячних платежів і загальної суми боргу. Судом не досліджено належним чином умови кредитного договору, додаткових угод та іпотечного договору саме в частині припинення договору кредиту. Апелянт вважає, що пред`явленням у 2009 році вимоги до ОСОБА_2 банк фактично припинив дію договору кредиту. Отже, саме з цього часу у кредитора було 3 роки на пред`явлення вимоги до іпотеко держателя, чого банк не зробив, тому пропустив строк пред`явлення вимоги. А умова договору про дію іпотечного договору до повного виконання суперечить ст. 252 ЦК України. З 15.04.2009 року банк жодних переговорів щодо погашення заборгованості не проводив, з дня настання строку виконання не направив жодної вимоги. Тому вважає іпотеку припиненою. Крім того, суд безпідставно не застосував до первісного позову строк позовної давності, так як, на думку апелянта, банком пропущено строк позовної давності звернення з позовом до суду, однак суд, вирішуючи спір, не надав в рішенні переконливої відповіді щодо відмови в застосуванні строку позовної давності, а тому підлягає застосуванню ч. 4 ст. 267 ЦК України. В серпні 2022 року Акціонерне товариство «Альфа-банк» змінило назву на Акціонерне товариство «СЕНС БАНК». Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Так судом встановлено, що 26 вересня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерне товариство «СЕНС БАНК») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 07-962/26-632-16, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 43500 доларів США, зі сплатою 11,5% річних з кінцевим терміном повернення заборгованості до 20.09.2022. За п. 3.3.8 договору позичальник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його користуванням. П. 4.5 договору передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання позичальником обов`язків, визначених п. 3.3.8 договору протягом більше 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі та сплатити проценти за фактичний час користування кредитом. Згідно п. п. 6.1., 6.2. Договору сторони погодили, що усі спори та розбіжності, що виникають між сторонами вирішуються шляхом консультацій та переговорів, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. У випадку неможливості розгляду спору вказаним суддею, спір розглядається третейським суддею Мороз О.А. або Білоконем Ю.М. у порядку черговості. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерне товариство «СЕНС БАНК») та ОСОБА_1 26 вересня 2007 року був укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передано в іпотеку банку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . З пункту 4.1 іпотечного договору суди встановили, що банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором. 26 листопада 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступник Акціонерне товариство «СЕНС БАНК») та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору № 07-962/26-632-16, згідно якої сторони погодили встановлення нової процентної ставки за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних. Врешті умови договору залишилися без змін. Позичальник ОСОБА_2 належним чином умови договору щодо повернення кредиту не виконував, в зв`язку з чим банком 15 квітня 2009 року на його адресу направлено претензію про погашення заборгованості за кредитним договором, за змістом якої в зв`язку з невиконанням позичальником умов договору договір кредиту вважається таким, що закінчився і кредитні кошти підлягають достроковому поверненню в строк до 10 травня 2009 року. Тобто банком було змінено строк дії кредитного договору до 10.05.2009 року. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29.11.2010 року по справі №1297/10 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позов банку задоволено, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість в сумі 316188,37 грн. та 3592,46 грн. витрат пов`язаних з вирішенням спору Третейським судом. Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 11 вересня 2013 року визнано припиненою поруку ОСОБА_1 перед Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» за виконання ОСОБА_2 зобов`язання по кредитному договору № 07-962/26-632-16 від 26.09.2007 року, в зв`язку з чим ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року визнано виконавчі листи №6-4975/11 від 08.12.2011р. та №6-4975/11 від 08.12.2011р. такими, що не підлягають виконанню, - в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 316188,37 грн. заборгованості та витрат, пов`язаних з вирішенням спору третейським судом в сумі 3592, 46 грн. Задовольняючи первісний позов суд виходив з факту невиконання зобов`язань за договорами, що призвело до виникнення заборгованості за договором кредиту та подання банком позову в межах строку позовної давності. Проте з таким висновком суду в повній мірі погодитись не можна. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). За змістом статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом. На підставі частини 1 і 4 статті 33 цього Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до пункту 4.1. іпотечного договору, укладеного між сторонами, у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Як встановлено судом, ОСОБА_2 кредитні зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим за кредитним договором виникла заборгованість, яка була стягнута з нього за рішенням третейського суду, яке на даний час перебуває на примусовому виконанні і повністю не виконано, розмір боргу на час подання цього позову складає 291516,97 грн. Отже висновку суду першої інстанції про підставність позовних вимог про стягнення звернення на предмет іпотеки є обґрунтованими. В той же час у відзиві на позовну заяву банку та в зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просив застосувати наслідки спливу позовної давності при вирішенні спору. Згідно зі статтею 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК Українисплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За змістом статей 256, 267 ЦК Українисуд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду, в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог. У постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо). Позичальник ОСОБА_2 прострочив виконання зобов`язання за кредитним договором від 26 вересня 2007 року більш ніж на 60 календарних днів, в зв`язку з чим на підставі умов договору банк відповідно надісланої боржнику претензії змінив строк дії договору до 10 травня 2009 року, а тому на підставі пункту 4.5 кредитного договору строк користування ОСОБА_2 кредитом припинився достроково 10 травня 2009 року і він на наступний день був зобов`язаний повністю в повному обсязі та сплатити проценти за фактичний час користування кредитом. Крім того, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 29.11.2010 року по справі №1297/10 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» в зв`язку з порушенням умов кредитного договору стягнуто достроково з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» всю заборгованість за договором в сумі 316188,37 грн. Отже право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з припиненням строку кредитування і, як наслідок, виникнення у позичальника обов`язку повернути кредит та нараховані проценти у повному обсязі. Після зміни строку виконання основного зобов`язання банк був зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років від дати, коли банк дізнався про порушення свого права, тобто з 10 травня 2009 року - дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання. З огляду на зазначені обставини у справі, яка переглядається, суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про те, що банк не пропустив строк позовної давності, оскільки строк виконання основного зобов`язання було змінено, а у позивача виникло право на звернення до суду із позовом щодо захисту своїх порушених прав з 10 травня 2009 року, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 16 червня 2022 року, тобто зі спливом строку позовної давності. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постановах від 11 жовтня 2017 року у справі № 585/1512/15-ц від 5 липня 2017 року у справі № 6-3116цс16, Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року в справі № 373/2053/17, від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16 Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог банку підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову банку у зв`язку зі спливом строку позовної давності. Що стосується доводів апеляційної скарги щодо неправомірності рішення суду про відмову в зустрічному позові про визнання договору іпотеки припиненим, оскільки припинені зобов`язання за кредитним договором, то вказані доводи слід відхилити. Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви не може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв`язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, слід дійти висновку. що якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України у справі за № 6-786цс17. Як встановлено судом основне зобов`язання позичальника за кредитним договором в даній цивільній справі не припинилось, а тому відсутні підстави і для визнання припиненою іпотеку, укладеною на забезпечення зобов`язань за даним кредитним договором. В зв`язку з викладеним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову є правомірним. Керуючись ст.ст.374, 375, 376, 382, 384, 389, 390374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2023 року у частині задоволення первісного позову Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки і судових витрат скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення. В позові Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцятиднів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 травня 2023 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова