Постанова 4813 № 522/4473/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.05.2023 року м. Одеса справа № 522/4473/21 провадження № 22-ц/813/5100/23 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: Бездрабко В.О. (суддя-доповідач), судді: Кутурланова О.В., Приходько Л.А., секретар судового засідання: Виходець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2021 року, прийняте під головуванням судді Кріль Х.С., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити дії, встановив: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про зобов`язання вчинити дії, у якому просив зобов`язати відповідача надати: завірену копію кредитного договору № ODT0GK0140536 від 19 жовтня 2007 року укладеного між позивачем та банком; завірену копію договору іпотеки до кредитного договору № ODT0GK0140536 від 19 жовтня 2007 року; інформацію про поточний розмір його заборгованості; інформацію про розмір суми кредиту, повернутої банку; виписку з рахунку щодо погашення заборгованості; інформацію про здійсненні ним платежі за кредитним договором, у тому числі сплачені та які підлягають сплаті, дати сплати або періоди у часі та умови сплати (а.с. 1). Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2007 року між ним та АТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №ODT0GK0140536 з кінцевим терміном повернення кредиту до 19 жовтня 2022 року. В забезпечення виконання умов кредитного договору 19 жовтня 2007 року між сторонами укладений договір іпотеки, за яким позивач передав у іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок. Внаслідок неналежного невиконання кредитного договору у позивача виникла заборгованість за договором. Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 11 лютого 2010 року в рахунок погашення заборгованості, звернено стягнення на предмет іпотеки. Рішення суду виконано. Протягом 2019 - 2021років ОСОБА_1 неодноразово звертався до банку за отриманням інформації по кредитному договору, про розмір заборгованості та розмір сплачених ним коштів в рахунок погашення заборгованості, так як оригінали кредитного та іпотечного договорів позивач втратив, то просив надати їх копії, але відповідач АТ КБ «Приватбанк» документи не надав та зазначав про можливість отримання запитуваних документів у філії банку. Позивач стверджує, що протягом тривалого часу не може отримати від відповідача запитувану інформацію щодо кредитного та іпотечного договорів від 19 жовтня 2007року, розміру заборгованості за кредитом, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» належним чином не реагує на його письмові звернення та особисті звернення у відділення банку. Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2021 року позов задоволений. Зобов`язано АТ КБ «Приватбанк» надати ОСОБА_1 : завірену копію кредитного договору №ODT0GK0140536 від 19 жовтня 2007року; завірену копію договору іпотеки до кредитного договору №ODT0GK0140536 від 19 жовтня 2007року; інформацію про поточний розмір заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором; інформацію про розмір суми кредиту, повернутої банку; виписку з рахунку щодо погашення заборгованості; інформацію про платежі за кредитним договором, які сплачені боржником, належать до сплати, дати сплати або періоди у часі та умови сплати. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на отримання інформації за кредитним договором, стороною якого він є. Запитувана ОСОБА_1 інформація не може вважатися банківською таємницею, а тому у банку були відсутні підстави для відмови у видачі позичальнику документів за кредитним договором. У відповідях банку не зазначено правових підстав неможливості надання інформації боржнику за договором, який особисто звертався до відділення АТ КБ «ПриватБанк». Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 січня 2023 року залишено без задоволення заяву АТ КБ «Приватбанк» про перегляд заочного рішення суду. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2021 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. АТ КБ «Приватбанк» зазначив, що товариство не було належним чином повідомлено про розгляд справи; рішення суду ухвалено без належного з`ясування усіх обставин; банк не порушував прав та інтересів позивача, та не надавав запитувану ОСОБА_1 інформацію з метою уникнення розголошення інформації щодо клієнта, яка є банківською таємницею; банк рекомендував позивачу особисто звернутися до відділення та отримати документи щодо кредитного договору особисто. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У судове засідання суду апеляційної інстанції представник АТ КБ «ПриватБанк» не з`явився, причини неявки не повідомив. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений згідно вимог ст.128 ч.6 ЦПК України, про що свідчить довідка про доставку судової повістки на електрону пошту представника банку, зазначену в апеляційній скарзі. ОСОБА_1 та його адвокат Тітов В.Г. доводи апеляційної скарги не визнали, просили у задоволенні скарги відмовити, вказавши про законність та обґрунтованість заочного рішення суду від 16 серпня 2021року. Заслухавши доповідача, пояснення позивача та його адвоката, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо висновку суду першої інстанції про ухвалення у цій справі заочного рішення колегія суддів констатує таке. З матеріалів справи вбачається, що судові засідання у справі призначались на: 15 квітня 2021 року, 26 травня 2021 року, 24 червня 2021 року та 16 серпня 2021 року, про що відповідача було належним чином повідомлено, що вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень та довідки про доставку електронного листа (а.с. 10, 16, 23, 29), але у судові засідання представник відповідача не з`являвся, що вбачається з журналів судових засідань (а.с. 12, 19-21, 25-26, 39). Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у судове засідання повторно не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у порядку, передбаченому ст. 128 ЦПК України, відзиву на позовну заяву не подавав, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Відтак, на підставі ч. 4 ст. 223 ЦПК України, за сукупністю підстав, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вирішив розглядати справу заочно на підставі наявних у справі доказів, оскільки проти цього не заперечував позивач. При ухвалені заочного рішення судом першої інстанції існували одночасно всі умови, визначені ч.1 ст. 280 ЦПК України. Якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Отже, за наведених обставин суд першої інстанції відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України, враховуючи повторну неявку поспіль відповідача у судове засідання, розглянув справу у відсутність відповідача за наявними у справі доказами, що не є порушенням норм процесуального права, а напроти є підставою ухвалити заочне рішення. Виходячи з вищевказаного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність постановлення у справі заочного рішення та відсутність правових підстав для його скасування в порядку п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, а тому посилання апелянта про зворотне та розгляд справи у відсутність представника відповідача, який не був належним чином повідомлений про призначенні у справі судові засідання, не заслуговують на увагу та є неприйнятними. Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду ухвалено без належного з`ясування усіх обставин, оскільки відповідач не порушував прав та інтересів позивача, а з метою уникнення розголошення інформації щодо клієнта, яка є банківською таємницею, банк рекомендував позивачу особисто звернутись до відділення банку та отримати інформацію особисто, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. З матеріалів справи встановлено, що 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір №ODT0GK0140536 з кінцевим терміном повернення кредиту до 19 жовтня 2022 року. В забезпечення виконання кредитного договору, 19 жовтня 2007 року між сторонами укладений договір іпотеки, предметом якого був належний позичальнику житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 1272 кв. м, розташована за тією ж адресою. Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 11 лютого 2010 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, звернуто стягнення на предмет іпотеки (а.с. 37-38). Також встановлено, що 14 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з заявою про надання копій документів за кредитним договором №ODT0GK0140536 від 19 жовтня 2007 року, укладеним між ним та банком, на яку 20 серпня 2019 року відповідач надав відповідь про те, що для отримання належних до видачі клієнту копій документів позивачу необхідно звернутись до відділення банку, а також повідомлено, що інші запитувані документи можуть бути надані тільки за запитом суду і безпосередньо співробітниками банку співробітникам суду (а.с. 7). 22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Татарбунарського відділення АТ КБ «Приватбанк» з заявою про надання копій документів за кредитним договором № ODT0GK0140536 від 19 жовтня 2007 року, укладеним між ним та банком (а.с. 3, 24, 30-33), яка банком залишено без відповіді, копії запитуваних документів не надано. Аналогічне звернення зі сторони позивача мало місце 21 липня 2021року (а.с.30-33). Листами від 29 липня 2021 року та 04 серпня 2021 року АТ КБ «Приватбанк», посилавшись на безпеку заявника та збереження конфіденційної інформації, повідомило про неможливість надати відповідні копії кредитного договору, договору іпотеки, виписку за кредитом та довідку про стан заборгованості, а також повідомило, що для отримання належних до видачі клієнту копій документів позивачу необхідно звернутись до відділення банку та, що розрахунок заборгованості надається тільки за запитом суду і безпосередньо співробітниками банку співробітникам суду (а.с. 34, 35). Тобто, тричі звернувши із письмовими заявами до АТ КБ «ПриватБанк», позивач, як клієнт банку, не отримав запитувану стосовно себе інформацію щодо укладеного між сторонами кредитного договору, у тому числі, не отримав копію договору від 19 жовтня 2007року; копію договору іпотеки; розрахунок заборгованості за кредитом, тощо. В ході розгляду справи позивач стверджує, що запитувана ним інформація не була надана банком й при його особистому зверненні до працівників відділення АТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до ч.1 статті 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність. Стаття 1 Закону України «Про звернення громадян» визначає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно із статтею 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію» кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Відповідно до частини шостої статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю, та надає роз`яснення щодо застосування таких актів. На виконання зазначеної норми постановою від 14 липня 2006 року № 267 Національним банком України затверджені Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, пункт 3.1 яких установлює, що письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою. Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи вповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально. Письмовий запит (дозвіл) юридичної особи - клієнта банку має бути підписаний керівником або вповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи. Запит та/або дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта. На письмовий запит власника інформації, що становить банківську таємницю або з його письмового дозволу, банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в письмовому запиті або дозволі. Системний аналіз зазначених правових актів дає підстави для висновку, що клієнт банку, будучи власником інформації стосовно себе, у будь-якому випадку має право на отримання повної інформації відносно укладених ним договорів та отримання копій документів за цими договорами. Встановивши, що клієнт банку ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з письмовим запитом про надання йому копій документів та інформації за договорами, стороною яких він є особисто, а відповідач фактично безпідставно утримався від надання запитуваної інформації та документів, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що банк не може надати копію кредитного договору, копію договору іпотеки, виписку за кредитом, довідку про стан заборгованості з посиланням на збереження конфіденційності цієї інформації, щоб сторонні особи не могли скористатися нею, позбавленні правового обґрунтування з огляду на те, що інформація запитувалася саме клієнтом, а відмова у надані цих документів позивачу свідчить про порушенням його прав та інтересів. Посилання апелянта на можливість позивача отримати виписку та довідку у системі Приват24, висновки суду про необхідність зобов`язання відповідача надати запитувані документа та інформацію не спростовують. Інших доводів по суті справи апеляційна скарга не містить. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 16 серпня 2021року ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а тому підлягають залишенню без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд постановив : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2021року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 10 травня 2023 року. Головуючий: В.О. Бездрабко Судді: О.В. Кутурланова Л.А. Приходько