Постанова 4813 № 947/24989/20

Номер провадження: 22-ц/813/1953/21 Номер справи місцевого суду: 947/24989/20 Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.06.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А., переглянув у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: 03 вересня 2020 року Акціонерний товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 24.03.2008р. підписав заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 5 000 грн., який згодом було збільшено до 9 000 грн.. У зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 не виконує зобов`язання щодо повернення коштів належним чином, у нього утворилася заборгованість станом на 02.07.2020 року в розмірі 105 240,50 грн., з яких 13 217,11 грн. - за тілом кредиту, 13 217,11 грн. за простроченим тілом кредиту, 4 618,44 грн. за відсотками на рахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, за пенею 87 404, 95 грн.. Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позов не надав, копії ухвали, позов та додатки були надіслані йому за зареєстрованим місцем проживання, які відповідачем отримані 10 жовтня 2020 року (а.с. 53). Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, АТ КБ «Приватбанк», просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив. Згідно із ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 09 червня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача, АТ КБ «Приватбанк», підлягає задоволенню частково за таких підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частини 2 статті 16 ЦК України. Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частинами 1 та 2 статті 207 ЦК Українипередбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частини 1 статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 628 ЦК Українивизначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За вимогами статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частинами 1 та 2 статті 639 ЦК Українивизначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно із частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки (пункти 1 та 3 частини 1 статті 611 ЦК України) Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України). Згідно із частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюєтьсядоговором або актом цивільного законодавства. З матеріалів справи вбачається, що Банк стверджує, що відповідач ОСОБА_2 24.03.2008р. підписав заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 5 000 грн., який згодом було збільшено до 9 000 грн. У зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_1 не виконує зобов`язання щодо повернення коштів належним чином, у нього утворилася заборгованість станом на 02.07.2020 року в розмірі 105 240,50 грн., з яких 13 217,11 грн. - за тілом кредиту, 13 217,11 грн. за простроченим тілом кредиту, 4 618,44 грн. за відсотками на рахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, за пенею 87 404, 95 грн.. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Умови та правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача (а.с. 19-28). Не доведено, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, чи в межах позовної давності позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг не може вважатися договором приєднання, а тому відсутні підстави для стягнення відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій. Суд критично ставиться до розрахунків заборгованості (а.с. 6-15) та довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки відповідача (а.с. 17), як до доказів отримання грошових коштів відповідачем і вважає їх недопустимими доказами, оскільки вони не містять прізвища особи яка їх склала, та самі по собі, без встановлення факту укладання договору, не є належними та допустимими доказами факту надання відповідачу кредиту та існування у нього заборгованості. Отже, стороною позивача не надано жодного належного та допустимого доказу того, що відповідачу видавалися, і коли саме, банківські кредитні картки позивача і відкривався картковий рахунок. Таким доказом, наприклад, могла слугувати розписка відповідача про отримання певної кредитної картки. Проте, з таким висновком суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту погодитись неможливо, виходячи з наступного. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Аналогічні положення містяться у статті 57 ЦПК України (2004р.). Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Однак в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам. Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача». Проте, в порушення вказаних принципів цивільного процесу Банк не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження підстав позову в частині вимог про стягнення відсотків на прострочений кредит в розмірі 13 217,11 грн., відсотків на прострочений кредит згідно ст. 625 в розмірі 4 618,44 грн. та пені 87 404,95 грн.. Так, суд першої інстанції правильно виходив з того, що враховуючи, що за умовами заяви позичальника, останній разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між позичальником та Банком договір про надання банківських послуг, а долучений Банком до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, колегія суддів дійшла до висновку про те, що Банком не доведено, що під час підписання Анкети-заяви позичальника відповідача був ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), розглядаючи аналогічну справу, дійшла висновку про те, що «в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань». Таким чином, Банком не доведено факту укладення кредитного договору в належній формі та узгодження його істотних умов, як то: відсотки за користування кредитом, комісія та її розмір; неустойка та її розмір, відсутні підстави для стягнення з позичальника на користь банку нарахованих ним за простроченим тілом кредиту, комісії та неустойки. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій Банку з приводу нарахування відповідачу відсотків на прострочений кредит в розмірі 13 217,11 грн., відсотків на прострочений кредит згідно ст. 625 в розмірі 4 618,44 грн. й ці вимоги Банку є необґрунтованими. А посилання Банку в розрахунку заборгованості на ст. 625 ЦК України без повного зазначення закону та надання достовірного розрахунку цих нарахувань є нечесною підприємницького практикою, що згідно статті 19 Закону №1023-XII забороняється. Крім того, Банк одночасно нарахував та просив стягнути з відповідача суму нарахованої пені в розмірі 87 404,95 грн.. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону №1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), розглядаючи аналогічну справу, дійшла висновку про те, що «з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору». Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, вимоги Банка про стягнення з відповідача суму нарахованої пені в розмірі 87 404,95 грн. також є необґрунтованими. У зв`язку з тим, що відповідачем не спростовано існування заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 217,11 грн., колегія суддів вважає за можливе задовольнити вимоги Банку в цій частині. За таких обставин, виконуючи повноваження апеляційного суду, колегія суддів дійшла до висновку про те, що позичальник, відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором. Тому права Банку були порушені і підлягають судовому захисту шляхом стягнення відповідача на користь Банку заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту в розмірі 13 217,11 грн.. Аналогічну позицію вислови Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі №509/4632/16 (провадження № 61-2522 св 18). Тому, вимоги Банку підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь Банку заборгованість за тілом кредиту в розмірі 13 217,11 грн.. Порушення судом норм процесуального права, а саме, статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 549, 638, 639 ЦК України, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволення позову частково в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 13 217,11 грн.. На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судовій збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Банк поніс і документально підтвердив витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви в сумі 2 102,00 грн. (а.с. 37), при подачі апеляційної скарги в сумі 3 153,00 грн. (а.с. 67), а всього 5 255,00 грн., тому у зв`язку з задоволенням позову та апеляційної скарги частково присудженню з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «Приватбанк» підлягає й судовий збір в сумі 1 313,75 грн. (5 255,00 грн. : 4). В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4. ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ: 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299, зареєстроване місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, заборгованість за тілом кредиту в розмірі 13 217,11 грн.. Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ: 14360570, рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299, зареєстроване місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 1 313,75 грн.. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 09 червня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький Р.Д.Громік А.І.Дришлюк