Ухвала КЦС ВС № 523/11932/22

Ухвала 08 травня 2023 року м. Київ справа № 523/11932/22 провадження № 61-5663ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В., (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянувши касаційні скарги Державного підприємства «Український державний центр «Молода гвардія» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 26 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, позов задовольнив. Визнав неправомірним звільнення ОСОБА_1 з посади сестри-господині в школі, таборі «Прибережний» ДП «УДЦ «Молода гвардія» на підставі наказу № 115/к/тр від 16 серпня 2022 року «Про звільнення працівників господарської служби школи, табору «Прибережний» ДП «УДЦ «Молода гвардія», поновив ОСОБА_1 на посаді сестри-господині в школі, таборі «Прибережний» ДП «УДЦ «Молода гвардія». Зобов`язав ДП «УДЦ «Молода гвардія» внести запис в трудову книжку ОСОБА_1 про поновлення на посаді сестри-господині в школі, таборі «Прибережний» ДП «УДЦ «Молода гвардія» із скасуванням попереднього запису про звільнення на підставі наказу № 115/к/тр від 16 серпня 2022 року. Стягнув з ДП «УДЦ «Молода гвардія» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 25 075,96 грн з утриманням необхідних платежів. Вирішив питання про розподіл судових витрат. 11 квітня 2023 року ДП «УДЦ «Молода гвардія» засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. Предметом спору в даній справі є вимоги про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Ціна позову у цій справі за вимогою майнового характеру про стягнення вартості придбаного товару у розмірі 25 075,96 грн станом на 01 січня 2023 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 250 = 671 000,00 грн). Справа є незначної складності, ціна позову не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та, виходячи із приписів частини четвертої статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов`язковому розгляду в порядку загального позовного провадження. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, способи нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи. Заявлені позивачем позовні вимоги немайнового характеру на складність справи не впливають, її малозначність не спростовують. В обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявником вказано, що на його переконання ця справа не належить до малозначних, оскільки стосується права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки проблема, що є в ній, є новітньою, раніше судами не досліджувалася, відповідь касаційного суду на таке питання мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола осіб. Проте такі доводи суд не бере до уваги, оскільки вони зводяться до узагальнених посилань, не містять конкретних доводів з приводу потреби у касаційному перегляду судових рішень, ухвалених у малозначній справі, та зводяться до суб`єктивного бажання за будь-яких підстав добитися повторного розгляду справи, що не є безумовною підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено. Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Вказівка в резолютивній частині оскаржуваної постанови про можливість її оскарження до Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржене рішення ухвалено у малозначній справі. Сама по собі незгода заявника із судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для відкриття касаційного провадження у малозначній справі. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)). Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені у малозначній справі, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства «Український державний центр «Молода гвардія» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Український дитячий центр «Молода гвардія» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко