Постанова 4818 № 638/9358/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2023 року м. Харків справа № 638/9358/21 провадження № 22-ц/818/499/23 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря судового засідання Тітченко О.В. сторони справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 треті особи - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Департамент реєстрації Харківської міської ради розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року ухвалене у складі судді Штих Т.В.,- ВСТАНОВИВ: У червні 2021 року до Дзержинського районного суду міста Харкова звернулась ОСОБА_1 з позовом в якому просила надати дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 без письмової згоди на це батька дитини - ОСОБА_2 . В обґрунтування позову зазначала, що 03.08.2012 між сторонами у справі було зареєстровано шлюб, від якого вони мають спільну малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.06.2017 зазначений шлюб було розірвано і у серпні 2017 року позивачка разом зі своїми дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_6 переїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю. Позивачці на підставі договору купівлі-продажу на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 у якій зареєстрована малолітня ОСОБА_4 , але фактично дитина постійно проживає разом з позивачкою у Ізраїлі та перебуває на її повному утриманні. Позивачка звернулась до реєстраційної служби з метою зняття дитини з реєстраційного обліку за адресою вищезазначеної квартири, проте отримала відмову у зв`язку із не наданням на це згоди батька дитини. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.12.2022 у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що до повноважень суду не відноситься ухвалення рішення про надання дозволу на зняття з реєстрації та реєстрацію місця проживання малолітньої дитини замість її батьків. Також, суд першої інстанції погодився з твердженнями, викладеними у висновку департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 484 від 07.09.2021 наданим, що зняття дитини з реєстраційного обліку за зареєстрованим місцем проживання порушує охоронювані законом права та інтереси дитини, суперечить її інтересам та може призвести до звуження обсягу існуючих майнових прав. У висновку зазначено між іншим, що матір малолітньої ОСОБА_4 не надала до позовної заяви доказів про те, що в Ізраїлі нею створені умови для належного проживання дитини. Тому суд зробив висновок про недоведеність позовних вимог. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам. Позивачка надала численні докази на підтвердження того, що зняття дитини з реєстрації, за даних обставин, спрямоване на забезпечення найкращих інтересів дитини. Висновок № 484 від 07.09.2021, наданий Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради не може вважатися допустим та належним доказом. А саме, висновок: - є поверхневим, оскільки містить загальні формулювання, комісією не досліджено всіх обставин сімейної ситуації та найкращих інтересів дитини; - складений із порушенням визначеної процедури тому що питання на засідання Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради не виносилось, позивачка не повідомлялася та не викликалася на засідання Комісії, що підтверджується копією відповіді виконавчого комітету Харківської міської ради №10330/9-21 від 23.11.2021 року; - є необ`єктивним (всі обставини, які викладені в ньому, ґрунтуються лише на поясненнях батька дитини), - є необґрунтованим (не зазначено, які саме права дитини порушуються у зв`язку зі зняттям з реєстрації і в чому саме полягає їх порушення в конкретній ситуації за даних обставин), думка дитини у даній справі не з`ясовувалася, найкращі інтереси дитини не враховані. Також судом першої інстанції не було досліджено і враховано істинно найкращих інтересів дитини. За змістом ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. В той же час, малолітня ОСОБА_2 продовжує залишатися зареєстрованою в житловому приміщенні, яке фактично не є місцем її проживання вже понад 5 років, оскільки вона там не проживає. Крім того, на момент апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції у справі, ОСОБА_4 виповнилося 10 років, тобто вона, є дитиною, яка за віком та світоглядом може самостійно висловити свою думку. Зняття з реєстрації місця проживання не призводить до порушення прав дитини, в тому числі майнових. Така реєстрація носить повідомний характер та лише підтверджує місцезнаходження особи і жодним чином не може вплинути на перехід прав власності на нерухомість дитині. Законодавство не передбачає можливості набуття будь-якою особою права власності на житло лише на підставі реєстрації місця проживання в ньому. Дитина вже тривалий час проживає в Ізраїлі разом зі своєю матір`ю та братом, соціалізувалась, сприймає місце проживання в Ізраїлі постійним і комфортним для себе та має сталі зв`язки з цією країною. Зняття з реєстрації місця проживання в Україні є в її найкращих інтересах. В серпні 2021 року позивачці органами Держави Ізраїль було надано житло для проживання всієї її сім`ї. Це соціальне житло, надане на безстрокових умовах з правом його викупу (копія ордеру на поселення міститься в матеріалах справи). Позивачка має намір придбати житло та забезпечити проживання дітей у власній оселі. Таким чином, права малолітньої, ОСОБА_4 , на житло жодним чином не порушуються, усі дії, які вчиняє позивачка, направлені лише на користь та в інтересах дитини та здійснюються з метою забезпечення доньки власним житлом в країні постійного проживання - Ізраїлі . Відмова відповідача від надання згоди на зняття з реєстрації місця проживання дитини та усі його доводи є безпідставними. Дитина залишається громадянином України. ОСОБА_4 в подальшому не позбавлена права приїхати, повернутися в Україну і оформити паспорт громадянина України. Зняття з реєстрації місця проживання не є самостійною підставою для відмови в оформленні та видачі паспорта. Жодні права малолітньої ОСОБА_4 не порушуються, а зняття з реєстрації місця проживання спрямоване на забезпечення найкращих інтересів дитини. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими що висновків суду не спростовують. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 4). Згідно нотаріально посвідченої заяви від 27.07.2017 року ОСОБА_2 надав дозвіл на отримання ОСОБА_4 паспорта громадянина Держави Ізраїль. Також ОСОБА_2 не заперечував виїзд ОСОБА_4 в супроводі матері ОСОБА_1 на постійне місце проживання за кордон до Держави Ізраїль (т.1 а.с. 10-11). Зазначене свідчить про те, що між батьками досягнуто згоди щодо місця проживання дитини разом із матір`ю. За інформацією з Витягу з реєстру населення Міністерства внутрішніх справ Держави Ізраїль ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) зареєстрована в якості репатріанта 24.08.2017 року разом із дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (т.1. а.с.34-36). Відповідно до відомостей Міністерства алії та іннтерграції Відомства з питань будування та житла Амідар Хамарше від 08.08.2021 р. ОСОБА_1 підписала договір на квартиру (т. 1 а.с. 121 зворот -122). Також матеріали справи містять висновок департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 484 від 07.09.2021 про недоцільність зняття малолітньої ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 . У документі зазначається, що зняття дитини з реєстраційного обліку за зареєстрованим місцем проживання порушує охоронювані законом права та інтереси дитини, суперечить її інтересам та може призвести до звуження обсягу існуючих майнових прав. Крім того зазначено, що матір малолітньої ОСОБА_4 не надала до позовної заяви доказів про те, що в Ізраїлі нею створені умови для належного проживання дитини. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства». За змістом статей 11, 18 вказаного Закону кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до вимог ст.ст.150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватись батьківські права. З аналізу вище зазначених норм та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09). Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. За приписами частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання і зняття з місця реєстрації особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. У відповідності до положень пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року N 207у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Чинним законодавством передбачено право одного з батьків у разі відсутності згоди іншого вирішити це питання в судовому порядку. При вирішенні судом даного роду справ підлягає з`ясуванню питання, чи була вказана відмова одного з батьків безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами. Такі висновки відображені у постанові від 20.10.2021 року Верховного Суду у справі № 752/2951/20. В даному випадку, місце проживання дитини разом з матір`ю фактично визначено шляхом домовленості між сторонами та не оспорювалося відповідачем. Відповідно до п.

65. Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 р. № 265 (чинного на теперішній час та подібного за змістом) зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання дитини віком до 14 років підтверджується електронними підписами батьків, що базуються на кваліфікованих сертифікатах електронних підписів, у разі подання заяви в електронній формі або за письмовою згодою другого з батьків, що надається у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Зважаючи на те, що вказаними вище нормативно-правовими актами не врегульовано питання знаття з реєстрації осіб, які не досягли 14 років, без згоди іншого законного представника дитини (батька/матері) за подібних обставин, в даному випадку є можливим застосування у аналогії Закону. Так, до правовідносин сторін, які виникли з приводу оформлення зняття з реєстрації місця проживання дитини, можливим є застосування вимог Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 року»), Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року, якими встановлено, що в виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків за відсутності згоди одного з батьків, виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно із частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надаючи оцінку висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 484 від 07.09.2021 про недоцільність зняття малолітньої ОСОБА_4 з реєстраційного обліку, судова колегія виходить з наступного. Частинами четвертою-шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи . Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру. Подібний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справа № 742/710/19. Таким чином, висновок органу опіки та піклування не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Крім того, твердження ОСОБА_2 про те, що зняття з реєстрації ОСОБА_4 позбавить її громадянства України та можливості отримати паспорт не ґрунтуються на вимогах закону. Наявність реєстрації не породжує у зареєстрованої особи виникнення права власності. ОСОБА_4 зареєстрована у квартирі, як член сім`ї власника, а саме ОСОБА_1 . Разом з тим, матеріали справи містять інформацію про наявність у відповідача, батька ОСОБА_4 у власності нерухомого майна, в якому він не позбавлений можливості зареєструвати доньку у разі її повернення в Україну. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенні в повному обсязі судовий збір підлягає стягненню з ОСОБА_2 у сумі 908,00 грн. за подання позовної заяви та за розгляд справи судом апеляційної інстанції в розмірі 1362,00 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374,376, 382 - 384 ЦПК України, суд - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2022 року- скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Надати дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 без письмової згоди батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати понесені в суді першої та апеляційної інстанції у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят ) 00 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 11.05.2023 р. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук