Постанова 4811 № 462/3111/19

Справа № 462/3111/19 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О. Провадження № 22-ц/811/121/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія:66 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 листопада 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П. при секретарі Фейір К.О. з участю представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_5 , третя особа: Орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням В С Т А Н О В И В : В травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також малолітнього ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування жилою площею у будинок АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивує тим, що він є власником зазначеного будинку. У будинку зареєстрований він, його колишня дружина ОСОБА_3 , донька ОСОБА_4 та внук, які не проживають у будинку тривалий час та не несуть витрати на утримання будинку. Їх місце проживання йому не відомо. В зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити. Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2019 року позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування жилим приміщення у будинку АДРЕСА_1 . У задоволені вимоги позову про визнання малолітнього ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 768 гривень 40 коп. судового збору та з ОСОБА_4 384 гривні 20 коп. судового збору. Заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2019 року в частині відмовлених позовних вимог оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Вважає, що суд безпідставно не визнав ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, яке належить ОСОБА_1 , з покликанням на Постанови Верховного суду, оскільки правова позиція висвітлена в таких постановах не стосується даного спору. Звертає увагу, що ОСОБА_5 не проживає в його будинку і місцепроживання його та інших відповідачів йому невідоме. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо ОСОБА_5 та в цій частині постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. З апеляційної скарги вбачається, що рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2019 рокуоскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 , а відтак законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в частині інших вимог, судом апеляційної інстанції не перевіряється. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача в підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення суду в оскаржуваній частині про відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право на користування жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Також, суд прийшов до висновку, що позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів того, що батьки малолітнього ОСОБА_5 мають у власності або в користуванні інше житло, а відтак, визнання дитини такою, що втратила право на користування єдиним її житлом може призвести до грубого порушення її прав та інтересів на житло. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Відповідно до частини 4 та 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження. Підстава, на якій місце проживання малолітнього ОСОБА_5 реєструвалося в спірному будинку, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що він за фактом народження набув права користування цим житлом на законних підставах. Суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, навіть і разом із батьками, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Позивач ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надав суду доказів того, що батьки малолітнього ОСОБА_5 мають у власності або в користуванні інше житло, а відтак, визнання дитини такою, що втратила право на користування єдиним її житлом може призвести до грубого порушення її прав та інтересів на житло. Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник третьої особи, орган опіки і піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради категорично заперечив проти задоволення позовної вимоги про визнання дитини такою, що втратила права користування житлом у спірному будинку, оскільки відсутні будь-які докази того, що дитина на час розгляду справи у суді забезпечена іншим житлом. Відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Згідно із статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (надалі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції). З урахуванням наведеного, факт не проживання малолітнього ОСОБА_5 у спірному будинку зумовлений поважними причинами, оскільки він у силу свого віку та обставин, які склалися у родині не може сама проживати у цій квартирі, а тому відсутні передбачені, як статтями 71,72 ЖК України, так і статтею 405 ЦК України передумови для позбавлення його права на житло шляхом визнання його таким, що втратив право користування цим житлом, в якому він був зареєстрований його матір`ю за згодою його діда - власника будинку та який був членом сім`ї власника. Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у Постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 22 листопада 2018 року № 591/4595/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року № 368/750/16-ц, що ухвалені у подібних правовідносинах. Позивачем не доведено, що малолітній ОСОБА_5 порушує його право власності щодо користування жилим приміщення у будинку АДРЕСА_1 . Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 жодним чином висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2019 рокузалишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2019 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 10 листопада 2020 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник