Ухвала КАС ВС № 580/2313/20

УХВАЛА 10 травня 2023 року м. Київ справа №580/2313/20 провадження № Зв/990/56/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Смоковича М. І., суддів: Калашнікової О. В., Шевцової Н. В., розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 580/2313/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та Черкаської обласної прокуратури про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення та наказу, поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в с т а н о в и в:

1. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Черкаської обласної прокуратури, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: - визнати протиправними дії Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора щодо проведення першого етапу атестації - складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора з використанням програмного забезпечення та комп`ютерної техніки, які не забезпечують, об`єктивність, достовірність та конфіденційність оцінювання результатів іспиту; - визнати протиправним і скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 10 квітня 2020 року № 224 про неуспішне проходження заступником прокурора Черкаської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; - визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 29 квітня 2020 року № 106 к про звільнення з посади заступника прокурора Черкаської області та органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року на підставі рішення Першої кадрової комісії; - поновити в Черкаській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Черкаської області з 30 квітня 2020 року; - стягнути з Черкаської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2020 року до винесення рішення у цій справі. Звернення до суду з цим позовом було спричинене головним чином незгодою позивача з підставами його звільнення. З його погляду, реорганізації чи ліквідації органу прокуратури, в якому він як прокурор обіймав посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, як то передбачає пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», не було, тож не могло бути і підстав для звільнення з вказаної підстави. Зупинився також на обставинах проходження ним анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки, зокрема на технічних збоях, які, на його думку, не могли не позначитися на результаті тестування.

2. Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 24 лютого 2021 року позов задовольнив частково: - визнав протиправним і скасував рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10 квітня 2020 року № 224 про неуспішне проходження заступником прокурора Черкаської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; - визнав протиправним і скасував наказ Офісу Генерального прокурора від 29 квітня 2020 року № 106-к про звільнення позивача з посади заступника прокурора Черкаської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року. - поновив ОСОБА_1 в Черкаській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Черкаської області з 30 квітня 2020 року; - стягнув з Черкаської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2020 року до 24 лютого 2021 року в сумі 402009,00 грн з відрахуванням обов`язкових податків і зборів. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29 липня 2021 року змінив рішення суду першої інстанції, виклавши абзац четвертий та п`ятий пункту першого резолютивної частини в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Черкаської області та в органах прокуратури з 01 травня 2020 року». Стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2020 року по 24 лютого 2021 року в розмірі 400057,50 грн». В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року залишене без змін.

4. Суди першої і апеляційної інстанцій вважали, що результати атестування не давали підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» й погодилися з тим, що рішення кадрової комісії за наслідками атестування позивача необґрунтоване, тому це рішення, а також виданий на його підставі спірний наказ про звільнення мають бути скасовані як протиправні. Суд апеляційної інстанції не погодився з судом першої інстанції тільки щодо обраного способу захисту порушеного права, адже вважав, що позивач має бути поновлений на тій самій посаді в тому органі, звідки його звільнили. Зупинився також на кількості днів вимушеного прогулу, виявивши, що їх було 205, а не 206, як зазначив суд першої інстанції.

5. Верховний Суд (у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду) постановою від 31 травня 2022 року скасував рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року та ухвалив у справі нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Підхід суду касаційної інстанції до вирішення справи побудований головно на інтерпретації положень пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX в зіставленні з положеннями пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» в аспекті правомірності звільнення прокурора за відсутності факту ліквідації чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. За допомогою синтаксичного та почасти телеологічного аналізу припису пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX суд касаційної інстанції зазначив, що (1) підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації; (2) закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури; (3) Закон № 113-IX визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою. Тобто фактологічною основою для застосування пункту 9 частин першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у випадку з позивачем, за змістом постанови касаційного суду, є неуспішне проходження атестації, яке засвідчене рішенням кадрової комісії (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX) й цього достатньо для звільнення з посади прокурора з покликанням на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість рішення кадрової комісії щодо позивача, відтак і про неправомірність наказу про його звільнення, тож відмовив у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

6. ОСОБА_1 звернувся (засобами поштового зв`язку) із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 580/2313/20 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Приводом для звернення до суду з цією заявою її автор зазначив Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (щодо гарантій незалежності прокурора). У цьому Рішенні Конституційний Суд України, відповідаючи на питання, порушені у конституційній скарзі її автора (щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, згідно з яким: «з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), дійшов таких висновків: (1) оспорюваний припис Закону № 113-IX є таким, що суперечить статті 6, частині другій статті 19, частині другій статті 85, частині другій статті 1311 Конституції України; (2) оспорюваний припис Закону № 113-IX не відповідає конституційному принципові верховенства права в аспекті вимоги юридичної визначеності, унаслідок чого цей припис не можна вважати «правом» у державі, керованій верховенством права (правовладдям). Зважаючи на це Рішення просить скасувати постанову Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 580/2313/20 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи заяву зазначив про те, що при вирішенні справи був застосований пункт 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX й оскільки цей пункт - відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 - визнаний неконституційним, виходить, що його (позивача) не попередили про майбутнє звільнення, що є грубим порушенням трудового законодавства, відтак і підставою для визнання незаконним звільнення з прокуратури.

7. Ухвалою від 19 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 580/2313/20 та ухвалою від 8 травня 2023 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження на 10 травня 2023 року.

8. Черкаська обласна прокуратура надіслала відзив на заяву позивача, у якому просить відмовити у задоволенні заяви про перегляд постанови Верховного Суду у цій справі за виключними обставинами. Відповідач, з-поміж іншого, зазначив про те, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивної дії і змінює законодавче регулювання лише для тих правовідносин, які виникнуть після ухвалення цього рішення, та не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до його прийняття.

9. Офіс Генерального прокурора теж надіслав заперечення щодо заяви про перегляд постанови Верховного Суду в цій справі за виключними обставинами. Обґрунтовуючи свою позицію цей відповідач також звернув увагу на те, що Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 не може впливати на нормативне регулювання правовідносин, спір у яких виник до ухвалення цього Рішення. У цьому контексті Офіс Генерального прокурора покликається у своїх запереченнях на практику Верховного Суду й таким чином доводить, що підстав для втручання в остаточне судове рішення, яке просить переглянути заявник, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 немає. Відповідач зазначив також, що доводи про застосування до спірних правовідносин положень трудового законодавства є безпідставні, адже пріоритет в цьому випадку мають спеціальні норми Закону № 113-ІХ, відповідно до яких і був виданий спірний наказ про звільнення позивача. Суд касаційної інстанції в цьому зв`язку висловив правову позицію щодо застосування цих норм і Рішення Конституційного Суду України від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023, на думку відповідача, не дає обґрунтованих підстав для того, щоб її змінювати.

10. Колегія суддів при постановленні цієї ухвали керувалася таким. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. За частиною шостою статті 361 КАС України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. Відповідно до частини першої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених пунктом 1 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення (частина друга статті 365 КАС України).

11. Колегія суддів зважила на те, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, уже було предметом розгляду Верховного Суду. Зокрема об`єднана палата Касаційного адміністративного суду розглядала це питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами з вказаної нормативної підстави. У постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цьому зв`язку висловила позицію, за якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави. У тій самій постанові значиться також, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення суду першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню. Аналогічну позицію щодо застосування приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підтримала в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі № 140/2217/19 та в ухвалі від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а. Такий самий підхід Верховний Суд застосував і під час розгляду заяви про перегляд за виключними обставинами судового рішення у справі № 600/1450/20-а (ухвала від 13 квітня 2023 року). Крім того, дещо схожий підхід до перегляду судових рішень за виключними обставинами з мотивів встановленої Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи раніше висловила також Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19. З уваги на текстуальний виклад пункту 1 частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (в якому немає застереження «якщо рішення суду ще не виконане») - на підставі якого у справі № 4819/49/19 і розглядалося питання про можливість перегляду остаточного судового рішення за виключними обставинами - цій постанові акцентується на тому, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

12. Тож дотримуючись окресленої правової позиції щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, колегія суддів у цій справі виходить з того, що постанова Верховного Суду (ухвалена у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду) від 31 травня 2022 року у справі № 580/2313/20, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно це судове рішення не підлягає примусову виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами. З наведених мотивів варто додати також, що пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 1 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 і має значення для вирішення наступних справ та не може бути підставою для перегляду (зміни) правової позиції суду у спорі, щодо якого постановлене остаточне судове рішення. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі. За частиною першою статті 369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. Керуючись статтями 359, 361, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд у х в а л и в: Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 580/2313/20. Постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 580/2313/20 - залишити в силі. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, остаточна і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя М. І. Смокович Судді О. В. Калашнікова Н. В. Шевцова