Постанова 4855 № 320/4661/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4661/20 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 травня 2023 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИЛА: У червні 2020 року позивач - ФОП ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, яким просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 29 січня 2020 року № 0012221-5005-1027 та № 0012219-5005-1027. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погодившись з таким рішенням, Головне управління ДПС у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом не правильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Додатково зазначив, що платник у своїй діяльності отримує дохід, в тому числі від надання в оренду власного чи орендованого майна, а тому положення пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не підлягають застосуванню. Позивач подав до суду відзив, відповідно до якого просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскільки доводи апелянта про те, що останній отримує дохід від надання в оренду власного майна є необґрунтованими, не підтверджуються жодними доказами та спростовані судом першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 13 січня 1998 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 23530170000007475, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно з витягом з Реєстру платників єдиного податку видами діяльності позивача є: виробництво інших меблів (31.09); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20); інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (47.99). Відповідно до наданого позивачем витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01 листопада 2007 року № 16505733, останній є співвласником (1/2 частки) нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , під літерами: "А" (нежитлова будівля) загальною площею 722,2 кв. м; "В" (адмінбудівля) загальною площею 515,0 кв. м; "Г" (пилорама) загальною площею 243,2 кв. м; "Д" (нежитлова будівля) загальною площею 2435,1 кв. м. Згідно з наданою відповідачем Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 жовтня 2019 року №184693182 позивач є співвласником (1/2 частки) нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , під літерами: "А" загальною площею 722,2 кв. м, "В" загальною площею 515,0 кв. м, "Г" загальною площею 243,2 кв. м, "Д" загальною площею 2435,1 кв. м, "З" загальною площею 100,2 кв. м, "М-2" (нежитлова будівля) загальною площею 161,0 кв. м, "О-2" загальною площею 1429,4 кв. м, "П-1" загальною площею 756,0 кв. м, "Н" загальною площею 26,7 кв. м. Згідно з актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженим 11 вересня 2007 року та зареєстрованим в Інспекції ДАБК м. Біла Церква 19 вересня 2007 року, прийнято до експлуатації після реконструкції виробничу базу по виготовленню меблів по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , орендується позивачем та ФОП ОСОБА_2 на підставі рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 21 червня 2018 року № 2455-53-VII для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (вид використання - для експлуатації та обслуговування виробничої бази). 29 січня 2020 року Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення форми "Ф", якими позивачу визначено суму податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік, а саме № 0012221-5005-1027 на суму 81696,91 грн. та № 0012219-5005-1027 на суму 6007,03 грн. Вважаючи протиправними оскаржувані податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що об`єкт нежитлової нерухомості, співвласником яких є позивач, є промисловими будівлями, де здійснюється господарська діяльність останнього, як фізичної особи-підприємця, видом діяльності якого є виробництво інших меблів (31.09) Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України). Згідно з пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, яким викладена в новій редакції ст.266 ПК України. Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Пунктом 266.3 ст. 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно з пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт. Пунктом 266.5 ст. 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Відповідно до пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Підпунктом 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Згідно з пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Як вірно зазначено судом першої інстанції застосування пп."є" п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Вищенаведений правовий висновок викладено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі №820/3556/17, відповідно до якої Судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 806/2676/17, а саме в частині, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та перебування у власності промислових підприємств, та сформувала новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Аналогічна права позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 300/261/19, від 07 квітня 2020 року у справі № 200/8228/19, від 05 червня 2020 року у справі № 300/352/19, від 24 липня 2020 року у справі № 00/90/19. Як встановлено судом згідно з витягом з Реєстру платників єдиного податку видами діяльності позивача є: виробництво інших меблів (31.09); надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20); інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (47.99). Відповідно до наданого позивачем витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01 листопада 2007 року № 16505733, останній є співвласником (1/2 частки) нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , під літерами: "А" (нежитлова будівля) загальною площею 722,2 кв. м; "В" (адмінбудівля) загальною площею 515,0 кв. м; "Г" (пилорама) загальною площею 243,2 кв. м; "Д" (нежитлова будівля) загальною площею 2435,1 кв. м. Згідно з наданою відповідачем Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 жовтня 2019 року №184693182 позивач є співвласником (1/2 частки) нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , під літерами: "А" загальною площею 722,2 кв. м, "В" загальною площею 515,0 кв. м, "Г" загальною площею 243,2 кв. м, "Д" загальною площею 2435,1 кв. м, "З" загальною площею 100,2 кв. м, "М-2" (нежитлова будівля) загальною площею 161,0 кв. м, "О-2" загальною площею 1429,4 кв. м, "П-1" загальною площею 756,0 кв. м, "Н" загальною площею 26,7 кв. м. Згідно з актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженим 11 вересня 2007 року та зареєстрованим в Інспекції ДАБК м. Біла Церква 19 вересня 2007 року, прийнято до експлуатації після реконструкції виробничу базу по виготовленню меблів по вул. Мельника, 18а, в м. Біла Церква. Земельна ділянка за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Мельника, 18а, орендується позивачем та ФОП ОСОБА_2 на підставі рішення Білоцерківської міської ради Київської області від 21 червня 2018 року № 2455-53-VII для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (вид використання - для експлуатації та обслуговування виробничої бази). Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості). До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові, який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. Як встановлено судом першої інстанції складові нежитлових приміщень, співвласником яких є позивач, мають ознаки будівель промисловості та які використовуються для виробництва меблів, що не заперечується відповідачем. На підтвердження факту ведення господарської діяльності за вказаною адресою позивачем надано накладні та видаткові накладні на постачання сировини та матеріалів для виготовлення меблів за 2019 рік із зазначенням адреси одержувача м. Біла Церква. вул. Мельника, 18а (а.с. 113-122). Отже, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що об`єкти нежитлової нерухомості, співвласником яких є позивач, є промисловими будівлями, де здійснюється господарська діяльність останнього, як фізичної особи-підприємця, видом діяльності якого є виробництво інших меблів (31.09), доказів протилежного відповідачем не надано. Доводи апелянта про те, що позивач отримує дохід, зокрема від надання в оренду власного чи орендованого майна, а тому відсутня можливість визначити за функціональним призначенням об`єкти нежитлової нерухомості, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ГУ ДПС у Київській області не надано жодних доказів на підтвердження обставин надання позивачем в оренду зазначених промислових будівель чи їх частини. Водночас наявність у особи права на здійснення певного виду діяльності за КВЕД не свідчить про його реалізацію. Щодо посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 15 липня 2022 року по справі №816/910/18, колегія суддів вважає їх нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки у вказаній постанові судом встановлено, що позивач жодної виробничої (промислової) діяльності не здійснює, єдиною господарською діяльністю останнього є надання в оренду належних йому складських приміщень. Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді І.В. Федотов Є.В. Чаку