Постанова 4855 № 754/518/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 754/518/23 Суддя (судді) першої інстанції: Таран Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 травня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 02 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до Департаменту транспортної інфраструктури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії 1КІ № 0000341419 від 23.08.2022 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП України, згідно якої на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є недоведеним і необґрунтованим, оскільки він дотримав умови паркування свого автомобіля. Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 02 березня 2023 року позовні вимоги залишено без задоволення. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). 28 квітня 2023 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 23.08.2022 інспектором з паркування Управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської державної адміністрації Крицьким С.В. прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване у режимі фотозйомки, в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії 1КІ № 0000341419 про накладення адміністративного стягнення на позивача у виді штрафу в розмірі 340, 00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а саме за те, що ОСОБА_1 23.08.2022 по вул. Закревського, 13 в м. Києві здійснив стоянку транспортного засобу на тротуарі, де нема місць, позначених відповідним дорожнім знаком, встановленими з табличками, чим порушено вимоги пп. «б» п. 15.10 ПДР України. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів за допомогою належних та допустимих доказів скоєння позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності винесення оскаржуваної постанови в цілому, а тому постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу, у з`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. В свою чергу, відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством. Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП порушення правил зупинки тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII встановлюють Правила дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України). Згідно з пп. «б» п.15.10 ПДР України стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками). Відповідно до пп. «в» п. 15.10 ПДР України стоянка забороняється на тротуарах за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м. Ознаками застосування пп. «в» п. 15.10 ПДР України є стоянка легкових автомобілів та мотоциклів на краю тротуарів, та відстань щонайменше 2 м для руху пішоходів. Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за здійснення стоянки на тротуарі (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками), тобто порушення вимог п.п. «б» п. 15.10 Правил дорожнього руху. Водночас, стоянка легкового автомобіля на тротуарі можлива у декількох випадках: а) у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими з табличками 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 тільки у спосіб, позначений на табличці; б) на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 метри. Отже, пп. «в» є виключенням із загальної заборони, передбаченої підпунктом «б» п.15.10 ПДР, як і при застосуванні табличок 7.6.2, 7.6.3., 7.6.5 у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Зазначена норма має певний перелік доказів, які підтверджують відсутність або наявність адміністративного правопорушення, винність цієї особи в його вчиненні та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Такими доказами у розумінні ст. 251 КУпАП є, зокрема, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також інші документи. Стаття 279-1 КУпАП містить процедуру розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису). У разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановлює відповідальну особу, зазначену у ч. 1 ст. 142 цього Кодексу. Якщо адміністративне правопорушення, передбачене ч.ч 1, 3 та 7 ст. 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), ч.ч. 1, 2 та 8 ст. 1521 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у ч. 1 ст. 142 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у ч. 1 ст. 142 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення). З огляду на викладене, постанова щодо порушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення, а тому права позивача в даному випадку не порушені. Частиною 1 статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Так, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем до суду надано фотознімки, відповідно до яких належний позивачу транспортний засіб Nissan Qashqai, номерний знак НОМЕР_1 , залишено для стоянки на тротуарі у місці, де немає місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками. Колегія суддів звертає увагу, що оскаржувана постанова містить посилання, що фотофіксація, що здійснена за допомогою терміналу ParkUp, який є сертифікованим приладом та має відповідний сертифікат, виданий ДП «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ». Щодо посилання позивача на п.п. «в» п. 15.10 ПДР України, який визначає, що стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м, відтак, відсутній факт порушення Правил дорожнього руху, так само як і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП України, то колегія суддів зазначає наступне. З наявних у справі матеріалів фотофіксації чітко вбачається, що належний позивачу транспортний засіб Nissan Qashqai, номерний знак НОМЕР_1 , був припаркований не на краю тротуару, як передбачено п.п. «в» п. 15.10 ПДР України. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що за правилами ПДР краєм тротуару є зовнішній бік тротуару, що знаходиться біля дорожньої полоси для руху транспортних засобів. Також колегія суддів зазначає, що зі змісту норми п.п. «в» п. 15.10 ПДР України вбачається, що водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме: стоянка здійсюється легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуара; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м. Враховуючи, що матеріалами фотофіксації підтверджується здійснення позивачем стоянки безпосередньо на тротуарі, а не на краю тротуару, посилання позивача щодо дотримання останнім п.п. «в» п. 15.10 ПДР України є необґрунтованим. Відповідно до п.1.10 ПДР терміни, що наведені в цих правилах, мають таке значення: - автомобільна дорога, вулиця (дорога) - частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу; - край проїзної частини (для нерейкових транспортних засобів) - видима умовна чи позначена дорожньою розміткою лінія на проїзній частині в місці її прилягання до узбіччя, тротуару, газону, розділювальної смуги, смуги для руху трамваїв, велосипедної або пішохідної доріжки; - проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів. Дорога може мати декілька проїзних частин, межами яких є розділювальні смуги; - тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном. Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 750/3679/17 транспортний засіб має бути припаркований на краю тротуару, що примикає до проїзної частини та розташований таким чином, щоб він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху. Отже, однією з умов для застосування винятку щодо заборони стоянки на тротуарі для легкових автомобілів (якщо такі поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2м), є припаркування автомобілю на краю тротуару, який примикає до проїзної частини. Тобто, край тротуару, визначений однією з умов пп. «в» п. 15.10 ПДР України для стоянки легкових автомобілів та мотоциклів, це зовнішній край тротуару, який примикає до проїзної частини. Натомість, відповідно до фотознімків, належний позивачу транспортний засіб був припаркований не на краю тротуару, що знаходиться біля полоси руху для транспортних засобів, оскільки він прилягає до зеленого насадження, розташованого на тротуарі. За таких обставин, доводи апелянта про дотримання ним пп. «в» п.15.10 ПДР є необґрунтованими та безпідставними, а тому позивача правомірно притягнуто до відповідальності за порушення п.п. «б» 15.10 ПДР. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи та надано належну оцінку дослідженим доказам. Аргументи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 02 березня 2023 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Мєзєнцев Є.І. Суддя Файдюк В.В.