Постанова 4824 № 372/4862/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Потабенко Л.В. Єдиний унікальний номер справи № 372/4862/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/ 2976/2023 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Ігнатченко Н.В., Савченка С.І., секретар -Олешко Л.Ю. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області 05 вересня 2022 рок у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення спільної сумісної власності та стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні. Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : В грудні 2021 року позивачка звернулась до суду з вказаною позовною заявою. В обґрунтування позову вказала, що вони із відповідачем ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. За період шлюбного життя подружжям було набуто у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49 кв.м. Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло вказана квартира перебуває у спільній власності ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 . Тобто частка кожного із співвласників становить 1\4. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 червня 2019 року було розірвано шлюб між позивачкою та ОСОБА_2 . Позивачка у вказаній квартирі не проживає, спільне життя співвласників у спірній квартирі є неможливим, виділити у володіння та користування жилі приміщення для проживання відповідно до часток співвласників у спільній частковій власності неможливо, тому ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом свого права. Відповідно до висновку про вартість майна, вартість спірної квартири складає 815 199 грн, а вартість 1\4 частини квартири складає - 67933,25 грн. У прохальній частині позову просила: - припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на 1\4 частину квартири за адресою : АДРЕСА_1 , загальною площею 49 кв.м, - стягнути з відповідачів на її користь компенсацію вартості належної їй 1\4 частини квартири, а саме по 67 933.25 грн. з кожного, а загалом 203 799,75 грн., - стягнути з відповідачів понесені судові витрати. Відповідачка ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву посилається на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є вигідними тільки для неї, матеріальної можливості для виплати позивачці грошової компенсації у неї немає, оскільки на даний час доходу вона не отримує, тому просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач ОСОБА_2 зазначив, що у нього відсутня матеріальна можливість виплатити позивачці компенсацію, а тому просив відмовити в задоволенні позову. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 05 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення суду, посилаючись на порушення норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В апеляційній скарзі зазначає, що суд при винесенні рішення не з`ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, безпідставно не взяв до уваги всі докази надані позивачкою на підтвердження своїх доводів, а відтак висновок суду є помилковим. Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони повідомлені про день та час розгляду справи на 23 лютого 2023 року, 14 березня 2023 року, 27 квітня 2023 року за адресами, наявними в матеріалах справи. Сторони та їх представники приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Суд першої інстанції, правильно відмовляючи у задоволенні позову виходив із того, що позивачка може в іншій спосіб, передбачений нормами ЦК України здійснити поділ спільного майна, на покладаючи на відповідачів надмірний тягар. Такі висновки суду не в повній мірі відповідають вимогам закону та сталій судовій практиці з цього питання, а тому апеляційний суд вважає ,що мотивувальну частину рішення слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови. Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 28 квітня 1994 року власниками квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є сторони по справі: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ), ОСОБА_9 , ( ОСОБА_10 ), ОСОБА_11 ( ОСОБА_12 ). Загальна площа квартири становить 49, кв.м, яка складається з коридору - 7,7 кв.м., санвузла - 4,4 кв.м., кухні - 8.2 кв.м., житлової кімнати - 11,4 кв.м., житлової кімнати - 15,9 кв.м., балкона - 1,4 кв.м. Позивачка ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 , без реєстрації, що підтверджується копією довідки Буртівської сільської ради Кагарлицького району Київської області №550. Депутатом Обухівської міської ради 05 лютого 2020 року, 27 жовтня 2020 року було проведено обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на предмет реєстрації та проживання гр. ОСОБА_1 . В акті зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною адресою, але фактично не проживає. З відповіді Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області № 2752 від 25 листопада 2020 року щодо надання висновку щодо можливого або неможливого поділу та виділення в натурі квартири, яка складається з двох кімнат загальною площею 49,00 м.кв., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що відділ розвитку інфраструктури, містобудівництва та архітектури виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області не може надати висновок щодо можливого або неможливого варіанту поділу та виділення в натурі квартири, оскільки не є компетентним у цьому питанні.( а.с. 18) Предметом позову ОСОБА_1 є вимоги про припинення права власності та стягнення грошової компенсації частки житла. Звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_1 зазначила, що вона з відповідачами не може дійти згоди щодо користування квартирою, поділ квартири є неможливим, а тому просить стягнути на її користь грошову компенсацію за належну йому частку відповідно до частини другої статті 364 ЦПК України. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина четверта статті 41 Конституції України, частина перша статті 321 ЦК України). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина друга статті 356 ЦК України). Співвласникам належать право володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної часткової власності. Зазначені правомочності співвласники об`єкта права спільної часткової власності відповідно до частини першої статті 358 ЦК України повинні здійснювати за взаємною згодою. Співвласнику надається право самостійно розпоряджатися своєю часткою у спільній частковій власності. Однією з правових форм такого розпорядження є право співвласника на виділ у натурі частки із спільного майна. Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності. Випадки, коли співвласник майна у порядку поділу спільного, часткового майна бажає отримати за належну йому частку в спільному майні, шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно, врегульовані статтею 364 ЦК України. Висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 та від 13 січня 2016 року та у справі № 6-2925цс15. Так, у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року в справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що при вирішенні справи слід було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні, та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки. Суду слід перевірити можливості сплати відповідачами такої компенсації і враховувати, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі№ 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. Такі правові висновки Верховного Суду України щодо застосування інституту виділу частки із майна, що є у спільній частковій власності, підтримано Касаційним Цивільним Судом у складі Верховного Суду - зокрема, у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 752/10312/14-ц (провадження № 61-19505св18), від 03 березня 2020 року у справі № 748/2803/16-ц (провадження № 61-41895св18), від 29 березня 2021 року у справі № 759/2791/17 (провадження № 61-15848св20), і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від них. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року ( справа № 686/29779/19) . У цій справі встановлено і не спростовано матеріалами справи, що позивачка є власником 1\4 частини спірної квартири, і відповідачам належить також по 1\4 частині кожному . Позивачка не надала суду належних і допустимих доказів відповідно до ст. ст. 76-81 ЦПК України щодо вартості спірної квартири , що є необхідним для встановлення вартості частки майна, яку просить стягнути позивачка на свою користь, і зробити висновок чи не буде таке стягнення надмірним тягарем для відповідачів, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу про матеріальний стан кожного із відповідачів. Не надано таких доказів і до апеляційної інстанції. Посилання позивачки на звіт від 11 листопада 2020 року про оцінку вартості спірно двохкімнатної квартири, загальною площею 49,00 кв.м., апеляційний суд не приймає до уваги, з огляду на те, що замовником оцінки зазначений ОСОБА_2 , відповідач у справі, який заперечує сам факт звернення до ТОВ «Карбілон» для отримання такого звіту. Відповідно до вимог процесуального закону, жодна із сторін не скористалася своїм правом на подання заяви про призначення експертизи з метою визначення вартості спірної квартири. Без вирішення цього питання, неможливо перевірити вимоги позивачки та вирішити спір по суті. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У статті 129 Конституції України, закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України). Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При вирішенні справ про стягнення грошової компенсації вартості частки майна, що знаходиться у спільній частковій власності, крім вказаних спеціальних норм Цивільного кодексу суду слід врахувати і загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників, принципу пропорційності цивільного судочинства та дотримання розумного балансу між приватними інтересами фізичних осіб. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи. Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо. Згідно з вимогами ЦПК України судом було роз`яснено особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, та попереджено про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. В тому числі роз`яснено, що згідно із ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу. Позивачкою ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вартості спірної майна - квартири, матеріального стану кожного із відповідачів , а тому суд позбавлений перевірити доводи позивачки . Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. Тобто, відповідно до ЦПК України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України ,колегія суддів вважає, що рішення суду слід змінити в мотивувальній частині , в іншій частині залишити без змін. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, суд, - П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області 05 вересня 2022 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття . Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді: