Постанова 4821 № 703/3981/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2023 року м. Черкаси справа № 705/2860/22 провадження № 22-ц/821/594/23 категорія: 304000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Бородійчука В.Г., суддів: Новікова О.М., Нерушак Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 представник позивача адвокат Каракай Олексій Володимирович відповідач: ОСОБА_2 представник відповідача адвокат Ігнатенко Володимир Миколайович розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Каракай Олексія Володимировича на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 01 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона 13 грудня 2019 року здійснила переказ особистих коштів одержувачу ОСОБА_2 у розмірі 30 150 грн. 75 коп. на картковий рахунок № НОМЕР_1 в АТ КБ «Приват Банк». При цьому, ніяких договорів між сторонами не укладалось, товари не поставлялись, послуги не надавались. Оскільки будь-які правові підстави для перерахування коштів відсутні, тому отримані відповідачкою грошові кошти є безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України. Просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 30 150 грн. 75 коп. та судові витрати в сумі 840 грн. 80 коп. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду мотивоване тим, що під час розгляду справи було встановлено необґрунтованість та недоведеність вимог позивачки. Зазначено, що п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Якщо помилку виявили і кошти ще не списали з рахунку платника, для цього потрібно подати до банку платника документ про відкликання платіжного доручення. Платник має право це зробити у будь-який час до списання платежу з його рахунку (п. 23.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 2.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті). Документ про відкликання платник складає у довільній формі на папері або в електронному вигляді. Якщо кошти вже списали, але ще не зарахували на рахунок отримувача, то для цього платник подає своєму банку документ про відкликання коштів. Банк платника того самого дня дає банку отримувача вказівку повернути кошти, і банк отримувача в день одержання вказівки повертає кошти за реквізитами, що в ній зазначили. Потім банк отримувача повідомляє свого клієнта, що кошти відкликав платник (п. 23.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 2.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті). Виявивши помилку, платник негайно надсилає неналежному отримувачеві вимогу повернути суму переказу. У вимозі зазначає дату перерахування коштів, точну суму помилкового переказу, повні й точні банківські реквізити платника для повернення коштів, а також строк для виконання вимоги та відповідальність за його порушення. Судом першої інстанції було встановлено, що позивачка у період часу з 13 грудня 2019 року (день переказу коштів) до 01 грудня 2020 року (день звернення до суду з даним позовом), тобто майже рік, ні до Банку, який здійснив переказ, ні до відповідача ОСОБА_2 , який отримав кошти, не зверталася. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 оскаржила його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Каракай О.В. просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2023 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи, суд не врахував, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів того, що платіж на загальну суму 30 150 грн. 75 коп. здійснено ОСОБА_1 помилково. Отже, набувач коштів ( ОСОБА_2 ) збагатився за рахунок потерпілої поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Суд не врахував, що відповідач набув майно без достатніх правових підстав, тому має зобов`язання перед позивачем повернути таке майно. При врахуванні доводів сторін, суд не в повній мірі з`ясував всі обставини справи, допустив невірне застосування принципу змагальності сторін та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_4 адвоката Ігнатенка В.М. зазначено, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення. Зазначено, що позивач ОСОБА_1 майже рік ні до Банку ні до відповідача не зверталася з вимогою про повернення коштів. Помилковість здійснення позивачкою платежу, в якому чітко зазначено реквізити відповідача за одночасної наявності доводів відповідача про отримання коштів, яка має правову підставу, оскільки кошти були внесені відповідачем за майно (вікна) та отримані колишнім зятем позивачки не є достатнім для підтвердження обставин безспірного отримання спірних коштів ОСОБА_2 . Звернення до суду з позовом це намагання сім`ї позивачки отримати грошові кошти, які перераховувалися ОСОБА_5 в час його шлюбу з ОСОБА_6 . Підтвердженням цьому є цивільна справа № 712/12032/20, де позивачкою виступала дочка ОСОБА_7 за аналогічних обставин і аналогічного правового обґрунтування. Тому, враховуючи вищевикладене, представник відповідача адвокат Ігнатенко В.М. вважає, що позивачкою не доведено обгрунтованість своїх позовних вимог належними та допустимими доказами та порушено порядок звернення з вимогою до Банку та відповідача щодо повернення помилкового переказу, а відтак, суд першої інстанції правильно встановив всі обставини справи та дійшов вмотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ч. 6 ст. 19 ЦПК України визначено категорії справ, що відносяться до малозначних. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Підстав для застосування положень ч.3 ст.369 ЦПК України встановлено не було. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Апеляційний суд створив учасникам процесу у даній справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18 травня 2018 року). Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19). За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Необхідно виходити з того, що правова підстава отримання (набуття) майна відсутня у тому разі, коли відбувся перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується безпосередньо на вимозі закону, або суперечить меті існування правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. Для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте. Вирішуючи питання про застосування/незастосування статей 1212, 1213 ЦК України, суд має встановити, зокрема, наявність/відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за результатами дослідження на підставі належних та допустимих доказів у справі, та встановити безпосередньо сам факт набуття або збереження майна відповідачем за рахунок позивача. Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого. Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норма глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. У своїй позовній заяві та апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 наголошує, що дані кошти були перераховані ним помилково, без будь-якої правової підстави для цього. Відповідач ОСОБА_2 не заперечив факту надходження коштів на його картковий рахунок. Однак, ним зазначено, що вказані кошти ним було отримано для передачі свідку у справі ОСОБА_5 для виконання умов договору купівлі-продажу. Тобто такий перерахунок має правову підставу. Допитаний в суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_5 підтвердив факт отримання від ОСОБА_2 коштів для виконання умов договору купівлі-продажу пластикових вікон. Також підтвердив, що кошти перерахувала його знайома, дочка позивачки ОСОБА_8 . Жодних претензій до виконання умов договору купівлі-продажу вікон у сторін не має. Колегія суддів, виходячи із засад справедливості, розумності, добросовісності, а також ставлячи метою встановлення дійсного характеру правовідносин між сторонами та істинну суть спору між учасниками справи, доходить висновку про наступне. Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах». У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України). Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №185/446/18. Колегія суддів вважає, що у даній справі безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, оскільки, як вірно зазначено в мотивувальній частині судового рішення суду першої інстанції відповідно до п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. У даній справі безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, оскільки для здійснення перерахунку коштів через послугу Приват24 був введений номер карти отримувача, після чого здійснено ідентифікація особи, якій здійснюється перерахунок коштів, а тільки потім платник підтверджує необхідність здійснення трансакції. Позивач протягом розгляду справи наполягав на помилковості переказу коштів. Враховуючи доводи позивача, суд першої інстанції правильно зазначив, що помилковий переказ це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. П. 33.2 ст. 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Якщо помилку виявили і кошти ще не списали з рахунку платника, для цього потрібно подати до банку платника документ про відкликання платіжного доручення. Платник має право це зробити у будь-який час до списання платежу з його рахунку (п. 23.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 2.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті). Документ про відкликання платник складає у довільній формі на папері або в електронному вигляді. Якщо кошти вже списали, але ще не зарахували на рахунок отримувача, то для цього платник подає своєму банку документ про відкликання коштів. Банк платника того самого дня дає банку отримувача вказівку повернути кошти, і банк отримувача в день одержання вказівки повертає кошти за реквізитами, що в ній зазначили. Потім банк отримувача повідомляє свого клієнта, що кошти відкликав платник (п. 23.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», п. 2.29 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті). Виявивши помилку, платник негайно надсилає неналежному отримувачеві вимогу повернути суму переказу. У вимозі зазначає дату перерахування коштів, точну суму помилкового переказу, повні й точні банківські реквізити платника для повернення коштів, а також строк для виконання вимоги та відповідальність за його порушення. Під час розгляду справи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не надано доказів та не доведено, що у період часу з 13 грудня 2019 року (день переказу коштів) до 01 грудня 2020 року (день звернення до суду з позовною заявою), тобто майже рік, ОСОБА_1 зверталася до Банку, який здійснив переказ коштів чи до відповідача ОСОБА_2 , який отримав кошти. Посилання ОСОБА_1 про помилковість переказу на рахунок відповідача, з якого чітко вбачається зазначення реквізитів відповідача, за наявності доводів та позиції відповідача суперечить принципам безпідставного набуття коштів. Крім того, апеляційний суд під час перевірки правильності мотивів районного суду враховує висновки Верховного Суду, приведені ним у постанові від 23 жовтня 2019 року під час розгляду справи № 917/1307/18, де зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. З урахуванням встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками районного суду про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язати суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, параграф 23, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Каракай Олексія Володимировича залишити без задоволення. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 14 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови виготовлено 10 травня 2023 року. Головуючий В.Г. Бородійчук Судді О.М. Новіков Л.В. Нерушак