Окрема думка КЦС ВС № 752/20152/16-ц

Окрема думка судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І., 10 квітня 2023 року місто Київ справа № 752/20152/16-ц провадження № 61-19405сво21 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Погрібного С. О. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є., касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2021 року залишив без змін. При цьому Об`єднана палата зазначила, що: «обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, що завершення повнолітньою дочкою/сином, до досягнення ними 23 років, навчання на певному освітньому рівні та: 1) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу на наступний рівень освіти; або 2) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу для здобуття освіти на наступному рівні чи за іншою спеціальністю, незалежно від того, чи відбувається це в тому самому або у різних начальних закладах освіти, не свідчить про припинення навчання та, відповідно, саме по собі не є підставою для припинення права на утримання (аліменти). При цьому, як вступ (перехід) на наступний освітній рівень навчання, так і вступ (перехід) до іншого навчального закладу після завершення навчання та здобуття певного рівня освіти, пов`язані із певними часовими періодами, протягом яких не відбувається безпосередньо освітній процес, однак триває освітня діяльність, зокрема вступна кампанія (подача документів, здача іспитів, проходження співбесід, видання наказу про зарахування до навчального закладу тощо). Такі процедури, що тривають певні періоди часу, є об`єктивними, нормативно врегульованими та їх тривалість не залежить від волі особи, яка здобуває освіту. Виключення цих періодів із часу, протягом якого повнолітні дочка, син мають право на утримання, не узгоджується із вимогами статті 53 Конституції України, статей 1, 3, 10 Закону України «Про освіту», частини другої статті 199 СК України та є несправедливим. Аналіз положень частини другої статті 199 СК України свідчить, що законодавець не передбачив такої можливості, як зупинення нарахування аліментів, переривання сплати аліментів у певні періоди, зокрема коли повнолітня дитина безпосередньо не бере участі в освітньому процесі, або звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури. Правило частини другої статті 199 СК України виключно охоплює випадки припинення права повнолітньої дитини на утримання у разі припинення навчання, тобто закінчення або відрахування з навчання. Законодавець не передбачив винятку з правила частини першої статті 199 СК України, зокрема застереження про те, що канікулярний період, період вступу до вищого навчального закладу для здобуття вищого рівня освіти не входять до складу періоду нарахування та сплати аліментів одним із батьків на користь повнолітньої дитини. Також потрібно враховувати, що стаття 199 СК України не враховує зміни в системі освіти в Україні, які відбулися після прийняття цього Кодексу. Станом на момент виникнення спірних правовідносин в Україні діє новий Закон України «Про вищу освіту», прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2014 року за № 1556-VII у редакції Закону України від 17 червня 2020 року № 720-IX. СК України, який встановив обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, був прийнятий 10 січня 2002 року і набрав чинності 01 січня 2004 року. На момент прийняття СК України був чинним Закон Української РСР від 23 травня 1991 року «Про освіту», системне та логічне тлумачення правових норм якого дає підстави для висновку, що законодавець станом на 10 січня 2002 року розглядав навчання на магістерському рівні як продовження освіти за спеціальністю з метою здобуття повної вищої освіти на основі бакалаврського рівня (який на той час не вважався повною вищою освітою і надавався тільки закладам І-ІІІ рівня акредитації). За умови, якщо особа після здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра реалізувала своє право на продовження освіти, передбачене пунктом 4 частини першої статті 51 Закону Української РСР «Про освіту», для продовження навчання на магістерському рівні, не перериваючи його іншими видами постійної зайнятості, то таке навчання вважалося безперервним процесом здобуття вищої освіти (наскрізним). Водночас, після набрання чинності 01 січня 2004 року СК України, освітнє законодавство зазнало суттєвих змін, зокрема після офіційного приєднання України 19 травня 2005 року до Болонського процесу, що мало на меті створення єдиного європейського простору вищої освіти. Результатом цієї реформи стало те, що вища освіта в Україні складається із двох незалежних етапів: навчання в бакалавраті, а згодом, за бажанням студента, - навчання в магістратурі за умови успішного складання іспитів. Такого розділення на момент ухвалення СК України не існувало. Тож зміни в освітньому законодавстві не були узгоджені з сімейним законодавством, яке не враховує можливість існування паузи/перерви між закінченням бакалаврату і вступом до магістратури. У ситуації, яка виникла, не має жодного підтвердження того, що законодавець свідомо мав на меті закріпити таке тлумачення положень СК України, коли б аліменти не підлягали сплаті у період від закінчення бакалаврату та до вступу до магістратури, а отже, у законодавстві існує правова неузгодженість (невідповідність), яка повинна бути виправлена не шляхом формального підходу, а подолання шляхом застосування правових принципів, які відповідатимуть духу інституту аліментів у чинному законодавстві. […] Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Кузьмишина Е. М. щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за період з 01 липня 2020 року до 11 вересня 2020 року за виданим 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва виконавчим листом № 752/20152/16-ц, апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин правила частини другої статті 199 СК України, з урахуванням фактичних обставин справи, а саме продовження повнолітньою дитиною навчання до досягнення 23-річного віку, змісту рішення суду, що виконується, та врахував, що чинне законодавство не передбачає зупинення нарахування аліментів або звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання або вступу до магістратури. Продовжуючи нарахування та стягнення аліментів із боржника на користь повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, до досягнення нею 23 років, державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, врахувавши зміст виконуваного ним судового рішення та визначений судом період стягнення аліментних платежів. Звертаючись до суду зі скаргою на дії державного виконавця щодо нарахування боржникові заборгованості зі сплати аліментних платежів, він не довів, що державний виконавець неправильно обрахував період нарахування та сплати боржником аліментних платежів на корись стягувача, доводи скарги зводяться до помилкового тлумачення правил частини другої статті 199 СК України, яке не відповідає суті та змісту цього правила. Боржник не довів, що настали обставини, з якими суд пов`язував припинення стягнення з боржника на користь стягувача аліментних платежів, зокрема припинення (завершення) навчання повнолітньою дочкою, що свідчило б про втрату права дочки на утримання батьком та відповідало б змісту частини другої статті 199 СК України. Доводи скарги зводяться до помилкового визначення й обрахування заявником періоду, протягом якого він має сплачувати аліментні платежі на користь повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, що визначений у рішенні суду».

1. У справі, що переглядалася: рішенням Голосіївського районного суду м. Києві від 03 ливня 2018 року в справі № 752/20152/16-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/5 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення нею навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, тобто до 30 червня 2020 року, а у разі продовження навчання - не більше, ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 року; ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся зі скаргою на дії головного державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (далі - Печерський РВ ДВС, відділ) Кузьмишина Е. М.; ОСОБА_1 просив суд: визнати неправомірними дії головного державного виконавця Кузьмишина Е. М. щодо складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 14 грудня 2020 року за виконавчим листом № 752/20152/16-ц, виданим 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва, із липня 2020 року і внесення відомостей про нього до Єдиного реєстру боржників та зобов`язати головного державного виконавця усунути ці порушення; вимоги скарги заявник обґрунтовував тим, що 08 жовтня 2018 року Голосіївський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 752/20152/16-ц про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 в розмірі 1/5 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення нею навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, тобто до 30 червня 2020 року, а у разі продовження навчання - не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого документа завершено у зв`язку із закінченням ОСОБА_3 навчання та за браком заборгованості; 09 листопада 2020 року головний державний виконавець Кузьмишин Е. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 752/20152/16-ц, виданого 08 жовтня 2018 року Голосіївським районним судом міста Києва, та 14 грудня 2020 року здійснив розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з липня до жовтня 2020 року, хоча із 01 липня до 11 вересня 2020 року ОСОБА_3 не навчалася, а отже, не мала права на утримання з боку батька; оскільки державний виконавець невмотивовано нарахував йому заборгованість зі сплати аліментів за період з липня 2020 року, а не з дати винесення наказу про зарахування ОСОБА_3 на навчання у магістратурі (вересень 2020 року), то у нього утворилася заборгованість, що склала більше трьох місяців, і відомості про нього як боржника протиправно були внесені до Єдиного реєстру боржників.

2. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України). 2.1. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). 2.2. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»). 2.3. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження»). 2.4. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). 2.5. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина третя статті 451 ЦПК України). 2.6. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України). 2.7. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання (частина друга статті 199 СК України). 2.8. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (частина друга статті 432 ЦПК України). 2.9. Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під час розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність суд вирішує виключно питання правомірності рішень, дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання виконавчого документа; судове рішення про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, що набрало законної сили, є обов`язковим до виконання; при розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність суд не може вирішувати питання чи припинилося право на утримання, що має наслідком припинення обов`язку боржника; у випадку, якщо боржник вважає, що право на утримання припинилося (зокрема, внаслідок припинення навчання), і це має наслідком припинення його обов`язку надавати утримання, то він може звернутися із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

3. У справі, що переглядалася: 08 жовтня 2018 року Голосіївський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 752/20152/16-ц про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітньої дочки ОСОБА_3 в розмірі 1/5 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24 вересня 2017 року і до закінчення нею навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, тобто до 30 червня 2020 року, а у разі продовження навчання - не більше ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 року; боржник із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково не звертався; аналіз оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні скарги, виходив з двох підстав: (1) суд першої інстанції фактично змінив рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 липня 2018 року; (2) чинне законодавство не передбачає зупинення нарахування аліментів або звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання або вступу до магістратури; Об`єднана палата погодилася із висновками апеляційного суду, залишивши оскаржену постанову без змін. При цьому Об`єднана палата: (1) погодилася із правомірністю рішень виконавця; (2) зробила висновки про застосування статті 199 СК України; предметом розгляду у справі, що переглядалася, є питання правомірності рішень виконавця щодо виконання виконавчого документа - виконавчого листа № 752/20152/16-ц від 08 жовтня 2018 року. Встановлення правомірності рішень виконавця є достатньою підставою для відмови у задоволенні відповідної скарги. Тому в Об`єднаної палати були відсутні підстави робити висновки щодо застосування статті 199 СК України.

4. Тому Об`єднаній палаті необхідно було змінити оскаржену постанову апеляційного суду, виклавши її мотивувальну частину у редакції постанови Об`єднаної палати Суддя В. І. Крат