Постанова 4811 № 451/928/21

Справа № 451/928/21 Головуючий у 1 інстанції: Семенишин О.З. Провадження № 22-ц/811/782/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання - Зеліско-Чемерис К.Р., з участю апелянта ОСОБА_1 , представника апелянта адвокат Германа М.Б., представника позивача адвоката Палащука В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 лютого 2023 року (повний текст рішення складено 22 лютого 2023 року), у справі за позовом ОСОБА_3 до Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання права власності на частку у розмірі 5/8 у житловому будинку в порядку спадкування, В С Т А Н О В И В: в червні 2021 року ОСОБА_3 звернулася в суд із вказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на частку у розмірі 5/8 у житловому будинку з будівлями і господарськими спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 , котра належала - спадкодавцю ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування згідно із заповітом з часу відкриття спадщини. Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_5 , яка 23 квітня 2013 року склала заповіт, яким все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося заповіла своїй дочці ОСОБА_3 18 серпня 2015 року Радехівський районний суд Львівської області ухвалив рішення у справі № 451/514/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи: Нивицька сільська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на частку у розмірі 1/2 у житловому будинку з будівлями і господарськими спорудами АДРЕСА_1 , яким визнав за ОСОБА_1 право власності на частку у розмірі 3/8 у житловому будинку з будівлями і господарськими спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 . В описовій частині рішення у справі № 451/514/14-ц судом встановлено, що у зв`язку з тим, що станом на 15 квітня 1991 року у відповідача ОСОБА_5 була 1/4 частки у колгоспному двору, успадкувавши 3/8 частки після смерті чоловіка її частка відповідно збільшилася до 5/8 (1/4 + (3/4 х 2)) частки. Тобто, вказаним рішенням встановлено, що померлій ОСОБА_5 належала частка у розмірі 5/8 у житловому будинку з будівлями і господарськими спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 . Інших документів, які б посвідчили, право власності ОСОБА_5 на частку у розмірі 5/8 у житловому будинку з будівлями і господарськими спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 немає. Після смерті матері позивач прийняла спадщину за заповітом, звернувшись в шестимісячний строк з відповідною заявою до приватного нотаріуса Юрченко О.В. Однак, через відсутність документів, що посвідчує право власності ОСОБА_5 на частку у розмірі 5/8 у житловому будинку з будівлями і господарськими спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 , приватний нотаріус Юрченко О.В. відмовила в оформлені свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері на дану частину нерухомого майна. 17 лютого 2020 року позивач зверталася до Радехівського районного суду Львівської області в окремому проваджені із заявою про встановлення факту володіння ОСОБА_5 на праві власності часткою у розмірі 5/8 у житловому будинку з будівлями і господарськими спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 , однак, Радехівський районний суд Львівської області відмовив заявнику у відкритті провадження, оскільки, суд із матеріалів справи вбачав спір про право. Інші спадкоємці на зазначене майно за заповітом відсутні, а також немає інших спадкоємців, які за законом мають обов`язкову частку у спадковому майні. Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 20 лютого 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на частку у розмірі 5/8 у житловому будинку з будівлями і господарськими спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 , котра належала - спадкодавцю ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування згідно із заповітом з часу відкриття спадщини. В березні 2023 року ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 лютого 2023 року в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що судовим рішенням у справі № 1317/124/12 заповіт ОСОБА_6 (батька позивачки) в користь своєї дружини ОСОБА_5 (мати позивачки) щодо частки в розмірі 3/8 у спірному майні визнано недійсним, та скасовано свідоцтво про право на спадщину на таке майно, видане ОСОБА_5 , а також видане останній реєстраційне посвідчення Червоноградським МБТІ Відтак, ОСОБА_5 не набула спадщину від свого чоловіка, відповідно частка у розмірі 3/8 не ввійшла в майно її заповіту, складеного на користь позивачки. Подружжя Кріса мало трьох дітей: ОСОБА_7 (позивачка), ОСОБА_8 (відповідач) та ОСОБА_9 (відповідачка). У зв`язку із визнанням заповіту ОСОБА_6 недійсним, спадкоємцями першої черги за законом були його дружина та діти. Відтак, його частка не могла бути успадкованою одноосібно лише дружиною ( ОСОБА_5 ). Судом першої інстанції не досліджено майнових часток членів сім`ї ОСОБА_10 . Оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях та законодавстві ще УРСР. Не встановлено факт володіння ОСОБА_5 спірною часткою у розмірі 5/8, наявний спір про право, що впливає на спадкові права інших осіб. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . З копії заповіту, посвідченого 23 квітня 2013 року Луців І.П., державним нотаріусом Радехівської державної нотаріальної контори, та зареєстрованого в реєстрі за № 534, видно, що ОСОБА_5 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Нивиці Радехівського району Львівської області), на випадок своєї смерті все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день смерті їй буде належати і на що вона за законом матиме право, заповіла своїй дочці ОСОБА_3 , 1972 року народження. Згідно з копією Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 58671129 від 10 грудня 2019 року, після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10 грудня 2019 року приватним нотаріусом Радехівського районного нотаріального округу Юрченко О.В. відкрито спадкову справу № 65202992, номер у нотаріуса 235/2019. З копії спадкової справи № 235/2019 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , розпочатої 10 грудня 2019 року, вбачається що спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняла її дочка - ОСОБА_3 . Окрім того, в матеріалах спадкової справи є заява ОСОБА_1 про прийняття спадщина від 23 січня 2020 року, подана приватному нотаріусу Радехівського районного нотаріального округу Юрченко О.В. 24 січня 2020 року. З копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого КП ЛОР «Червоноградське бюро технічної інвентаризації» на замовлення ОСОБА_1 станом на 24 грудня 2015 року, вбачається, що спірний житловий будинок має загальну площу 74,2 м.кв., житлову площу 53,0 м.кв., допоміжну площу 21,2 м.кв., та складається з коридора площею 7,0 м.кв., житлової 27,7 м.кв., коридора 5,5 м.кв., житлової 15,9 м.кв., житлової 9,4 м.кв., веранди 5,3 м.кв. та веранди 3,4 м.кв. Предметом позову в даній справі є визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за заповітом на майно, яке входило до складу колгоспного двору, оскільки нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, з підстав відсутності правовстановлюючого документа на нерухоме майно, належне спадкодавцю. У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі №227/3750/19 (провадження № 61-16069св20) викладено такий висновок: «Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку». Згідно із частиною четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України). Рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин (частина перша статті 265 ЦПК України). У мотивувальній частині рішення, зокрема зазначаються: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду (пункти 1, 2 та 4 частини четвертої статті 265 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі №520/11429/17(провадження № 61-19719св19) зроблено висновок про те, що преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), відповідно до яких преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі - для суду під час розгляду інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає потреби встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть судової преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено судом ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що піддано аналізові в мотивувальній частині судового акта. Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 18 серпня 2015 року по справі № 451/514/14-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку у розмірі 3/8 у житловому будинку з будівлями і господарськими спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 . Рішення суду набрало законної сили 18 серпня 2015 року, в апеляційному порядку не оскаржувалось. У мотивувальній частині цього зазначено таке: «…Як вбачається із свідоцтва про право власності на будівлю від 21 лютого 1990 року, виданого виконавчим комітетом Радехівської районної ради народних депутатів, будинковолодіння АДРЕСА_1 належало колгоспному двору, головою якого був ОСОБА_11 . Вказане також підтверджується довідкою виконкому Нивицької сільської ради Радехівського району № 975 від 1999 року, з якої вбачається, що згідно з записами з погосподарської книги №1, господарство ОСОБА_11 відносилося до колгоспного двору. Суд встановив, що станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору були ОСОБА_11 ( голова двору), ОСОБА_12 (дружина голови двору), ОСОБА_6 (син голови двору) та ОСОБА_5 (невістка голови двору), які були прийняті головою колгоспного двору ОСОБА_11 у колгоспний двір у 1978 році і проживали у ньому ОСОБА_6 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 по сьогоднішній день. Їх частки у колгоспному дворі були рівними, тобто кожному із них належало по 1/4 частині, як членам колишнього колгоспного двору. ОСОБА_11 голова колгоспного двору помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_11 , його 1/4 частки успадкували дружина ОСОБА_12 та син ОСОБА_6 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, а відповідно їх частки збільшилися та стали по 3/8 частки кожного ( 1/4 + (1/4 : 2)). ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_12 , про що книзі реєстрації актів про смерть зроблено актовий запис за №

20. Після її смерті, 3/8 її частки успадкував син ОСОБА_6 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, у зв`язку з чим його частка збільшилася до 3/4 частки (3/8 частки ОСОБА_12 + 3/8 частки його). 10 червня 1999 року помирає ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Після його смерті залишилося 3/4 його частки у колгоспному дворі, та крім цього, 1/4 частка належала відповідачу по справі ОСОБА_5 … Враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 529 ЦК УРСР ОСОБА_5 - дружина та ОСОБА_1 - син, як спадкоємці першої черги за законом, успадкували 3/4 частки ОСОБА_6 в рівних частках, то право власності у кожного з них виникло та повинно бути в рівних частках по 3/8 (3/4:2) частки за кожним. У зв`язку з тим, що станом на 15 квітня 1991 року у відповідача ОСОБА_5 була 1/4 частка у майні колгоспного двору, успадкувавши 3/8 частки після смерті чоловіка, її частка відповідно збільшилася до 5/8 (1/4 + (3/4: 2)) частки члена колишнього колгоспного двору». Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У справі, що переглядається: - преюдиційним рішенням суду встановлено як склад спадкового майна і його характеристику (віднесення до майна колишнього колгоспного двору), так і розмір часток в такому спадкоємців (сторін справі); - позивач, як спадкоємець за заповітом (чинність та дійсність якого відповідачами не заперечується), в строки, встановлені статтею 1270 ЦК України, подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини, відтак прийняла спадщину у встановленому законом порядку за заповітом, що виключає можливість спадкування за законом, незважаючи на подання відповідачем у справі ОСОБА_1 , заяви про прийняття спадщини; - нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину, з підстав відсутності правовстановлюючих документів, оскільки до складу спадщину входить нерухоме майно; - учасниками справи не подано суду доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають спадкування за заповітом та дають право на одержання права на спадкування за законом особам, визначеним у статтях 1261 - 1265 ЦК України (спадкоємці за законом), або дають право на обов`язкову частку у спадщині. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку із визнанням в судовому порядку недійсним заповіту ОСОБА_6 змінилося коло спадкоємців та розмір спадкової маси, колегія суддів відхиляє, адже, як убачається з матеріалів справи, враховуючи цей факт відбулося спадкування за законом, після смерті ОСОБА_6 , зокрема одним із спадкоємців якого був саме відповідач ОСОБА_1 , і таке спадкування не змінило розмір належної матері позивачки частки у спадковому майні, яким вона розпорядилася, склавши заповіт на останню. Також під час розгляду справи встановлено, а відповідачем ОСОБА_1 не спростовано, що спадкоємцями які прийняли спадщину після смерті батьків сторін у справі, є лише позивачка та відповідач ОСОБА_1 . Їхня сестра ОСОБА_9 не є спадкоємцем, який прийняв спадщину. Такі обставини спростовують доводи апеляційної скарги у цій частині (щодо невірного визначення кола спадкоємців). З огляду на це, колегія суддів відхиляє також доводи апеляційної скарги про те, що наявний спір про право, що впливає на спадкові права інших осіб, оскільки таких осіб, у спірних правовідносинах сторін, не існує. Оскільки до складу спадщини входить майно колишнього колгоспного двору, місцевий суд вірно керувався під час вирішення спору нормами діючого на той час законодавства. Відтак, доводи скарги з цього питання є юридично неспроможними. Оскаржуване рішення є обґрунтованим, адже ґрунтується на вірно та повно встановлених обставинах справи, а доводи апеляційної скарги є припущеннями, та намаганням особи, яка її подала, переоцінити обставини (факти), встановлені преюдиційним судовим рішенням, що суперечить принципу правової визначеності. Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Щодо позовних вимог пред`явлених до Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області та ОСОБА_4 . Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта статті 367 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». Позов спадкоємця про визнання за ним права власності в порядку спадкування за заповітом порушує права іншим спадкоємців, які прийняли спадщину, а тому належними відповідачами у таких спорах є саме останні. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Оскільки ОСОБА_4 не прийняла спадщини, тобто не є спадкоємцем, а на спадщину претендують тільки сторони у справі, за обставин цієї справи ні Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області, ні ОСОБА_4 не є належними відповідачами за пред`явленими позовними вимогами. Тому у задоволенні позову до цих відповідачів слід було відмовити з цих підстав. Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, або змінює рішення. Згідно із частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У цьому зв`язку, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області та до ОСОБА_4 про визнання права власності на частку у розмірі 5/8 у житловому будинку в порядку спадкування слід скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні. Вирішуючи спір, який виник між належними сторонами у справі ( ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ),суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення, в не скасованій апеляційним судом частині, відсутні, тобто у цій частині таке слід залишити без змін. Тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, підстави для здійснення розподілу судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області, ОСОБА_4 про визнання права власності на частку у розмірі 5/8 у житловому будинку в порядку спадкування скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 20 лютого 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у розмірі 5/8 у житловому будинку в порядку спадкування залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 09 травня 2023 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич