Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/5738/22

Головуючий І інстанції: О.О. Осіпова ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 травня 2023 р. Справа № 480/5738/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.11.2022, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, по справі № 480/5738/22 за позовом ОСОБА_1 до Глухівського міського голови Вайло Надії Олексіївни , Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Глухівського міського голови Вайло Надії Олексіївни, Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради, в якій просив суд: 1) визнати протиправним та скасувати розпорядження Глухіївського міського голови Вайло Надії Олексіївни від 19.07.2022 № 167-К «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 »; 2) допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , управлінням соціального захисту населення Глухівської міської ради (код ЄДРПОУ 22592610, адреса: 41400, вулиця Курлука 1/3, місто Глухів, Сумська область) за липець 2022 року з приведеної дати 19.07.2022 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на час його призову за мобілізацією до лав ЗСУ станом на 28.02.2022р. частиною третьою статті 119 КЗпП України, йому, серед інших, була визначена гарантія отримання середньої заробітної плати в Управлінні соціального захисту населення Глухівської міської ради до моменту закінчення проходження військової служби. 01.07.2022р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», згідно з яким було внесено зміни до КЗпП України, а саме: 17) у частині третій статті 119 слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада. Вказані зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України набрали чинності 19.07.2022 року. При цьому, законодавець приймаючи закон № 2352-ІХ, яким було внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, в «Прикінцевих та перехідних положеннях» не вніс застережень, що такі зміни мають зворотну дію у часі та застосовуються до правовідносин, які виникли до набрання чинності законом № 2352-ІХ. Отже, на думку позивача, вказані зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України мають бути застосовані виключно до правовідносин, які виникли (виникнуть), починаючи з та після 19.07.2022 року, оскільки Закон № 2352-ІХ може застосовуватися лише на перспективу (тобто до працівників, які будуть мобілізовані на військову службу після набрання ним чинності), тоді як на позивача, який був мобілізований у момент, коли діяла попередня редакція частини третьої ст. 119 КЗпП України, він не поширюється. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.11.2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі вказує, що рішення судом першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким були внесені зміни у частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України не може бути застосований до правовідносин, які виникли у позивача раніше, оскільки це суперечить ст. 58 Конституції України. Відповідачем, Глухівським міським головою Вайло Надією Олексіївною, подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі положень ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 згідно з розпорядженням Глухівського міського голови Мішеля Терещенка від 20.03.2019 року № 37-К «Про призначення ОСОБА_1 » був призначений на посаду начальника Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради (надалі - відповідач-2). 25.02.2022р. позивач звернувся до І відділу Шосткинського районного територіального центру комплектації та соціальної підтримки і як доброволець ІНФОРМАЦІЯ_1 був мобілізований до лав Збройних Сил України, у зв`язку з військовою агресією Російської федерації проти України, що підтверджується витягом з наказу від 28.02.2022р. №32 начальника Шосткинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині). Про факт призову позивача на військову службу, начальником 1 відділу Шосткинського районного територіального центру комплектував соціальної підтримки було повідомлено Глухівського міського голову листом від 28.02.2022р. №1/264. 09.03.2022 року Глухівським міським головою ОСОБА_2 (надалі - відповідач -1) було видано розпорядження № 74-К «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи на час проходження військової служби», згідно з яким позивача було увільнено від роботи на посаді начальника управління соціального захисту населення Глухівської міської ради зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на період проходження військової служби, як то передбачено частиною третьою статті 119 КЗпП України. Згідно з довідкою відповідача-2 №01-40/2028 від 25.08.2022р. середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 887 грн.50коп., середньомісячна - 19 526 грн. 71 коп. Вказану середньомісячну заробітну плату у наведеному вище розмірі позивач своєчасно отримував, з моменту мобілізації до лав ЗСУ з 28.02.2022р. до 18.07.2022р. включно. 19.07.2022р. Глухівським міським головою ОСОБА_2 було видано розпорядження № 167-К «Про припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 », згідно з яким Управління соціального захисту населення Глухівської міської ради було зобов`язано припинити позивачу середнього заробітку з 19.07.2022р. та внесено зміни до розпорядження Глухівського міського голови від 09.03.2022р. №74 «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи на час проходження військової служби», змінивши у цьому розпорядженні слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку», словами «із збереженням місця роботи і посади». Як підставу для винесення розпорядження від 19.07.2022 №167-К в ньому зазначено: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», частина третя статті 119 КЗпП України. Не погоджуючись із вказаним розпорядженням, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що із набранням чинності Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесені зміни у частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України та слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада" передбачено зупинення нарахування та виплати середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП (в редакції станом до 19.07.2022 року) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". 19 липня 2022 року набрав чинності Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким були внесені зміни у частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України та слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 включно, тобто до набрання чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 р. Водночас, з 19.07.2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником призваним на військову службу відсутні. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції з 19.07.2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Конституційний Суд України у п. 2.

3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. У п. 3 вказаного рішення зазначене, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації. Як правильно зазначив суд першої інстанції, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни або скасування рішення суду відсутні. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.11.2022 по справі № 480/5738/22 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов