Постанова Київський апеляційний суд № 756/14984/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 756/14984/20-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/3550/2023 Головуючий у суді першої інстанції: Жук М.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючий - Немировська О.В., судді - Махлай Л.Д., Ящук Т.І. секретар - Ольшевський П.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року, встановив: у листопаді 2020 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , та вселити її до вказаної квартири, посилаючись на те, що вона є співвласником вказаної квартири, однак відповідач перешкоджає їй проживати в квартирі. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року позов було задоволено частково - вселено позивача в кв. АДРЕСА_1 , відмовлено у встановленні порядку користування квартирою, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору 840 грн. 80 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні вимоги про встановлення порядку користування жилим приміщенням, позивач звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким визначити порядок користування квартирою, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновку суду обставинам справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_1 , її представника Соляника Д.П. , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що вона є власником 3/8 частин кв. АДРЕСА_1 , а відповідач - 5/8 частин квартири, жилою площею 30,5 кв. м, загальною площею - 49,1 кв.м. Відповідач перешкоджає їй користуватись квартирою, в зв`язку з чим вона просила встановити порядок користування квартирою та виділити їй кімнату площею 11,6 кв.м., а відповідачу - кімнату площею 18,9 кв.м., та залишити у спільному користуванні коридор, кухню, ванну кімнату та вбиральню. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2022 року позов було задоволено частково - вселено позивача в кв. АДРЕСА_1 , відмовлено у встановленні порядку користування квартирою, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору 840 грн. 80 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про вселення сторонами по справі не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається. Задовольняючи позовну вимогу про вселення до квартири та відмовляючи в задоволенні вимоги про встановлення порядку користування квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 як співвласник спірної квартири має право користуватись квартирою, однак встановлення запропонованого позивачем порядку користування квартирою призведе до погіршення житлових умов іншого співвласника, що не допускається, такий порядок не відповідає часткам сторін у праві власності на квартиру, виходячи з розміру належних їм часток у спірному майні. З вказаним висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визначення порядку користування жилим приміщенням погодитись неможливо, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права та не відповідає встановленим по справі обставинам. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 49,1 кв.м., жилою площею 30,5 кв.м., складається з двох жилих кімнат площею 18,9 кв.м. та 11,6 кв.м., коридору площею 7,2 кв.м., кухні площею 7,9 кв.м., ванної кімнати площею 2,5 кв.м., вбиральні площею 1,0 кв.м. ОСОБА_1 належить 3/8 часток в квартирі на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом та в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 від 08.02.2018. ОСОБА_2 є власником 5/8 частин в квартирі на підставі Договору дарування від 04.10.2007 та на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 21.10.2021. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (чч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України). В ст. 317 ЦК України закріплено, що власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності на впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. За положеннями ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або спільної сумісної власності. Власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою васністю. Відповідно до чч. 1-3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з положень ст. 358 ЦК України, однак дійшов помилкового висновку, що виділення в користування відповідачу кімнати площею 18,9 кв.м. з урахуванням розміру часток сторін в спільній частковій власності може порушувати її майнові права, оскільки її частка в спірній власності становить 19,06 кв.м. Виділення в користування відповідачу кімнати, площа якої на 0,44 кв.м. менша за площу належної їй частки в жилій площі квартири, не свідчить про суттєве обмеження її права як співвласника квартири. При цьому судом не врахована й та обставина, що між співвласниками не склався певний порядок користування спірною квартирою. Як позивач, так і відповідач не зареєстровані в спірному жилому приміщенні, відповідач в квартирі постійно не проживала, а лише здійснювала догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_5 , яка була власницею 1/8 частини квартири. Суд першої інстанції помилково посилався на положення ст. 156 ЖК України (назва Кодексу в редакції Закону № 2215-IX від 21.04.2022), оскільки позивач і відповідач не є членами сім`ї. Також суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст. 47, 48 ЖК України, в яких встановлено норму жилої площі в Україні в розмірі 13,65 кв.м, оскільки зазначена норма застосується при наданні у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання, в порядку передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю (ст. 31 ЖК України). Таким чином, рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про задоволення вказаної вимоги. При розгляді справи в суді апеляційної інстанції представником позивача - адвокатом Соляником Д.П. було подано заяву від ОСОБА_1 , в якій вона просила розподілити судові витрати та стягнути на її користь 4 761 грн. 20 коп., які складаються з судового збору та витрат на правничу допомогу. В ч. 1 ст. 133 ЦПК України закріплено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. В ч. 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Визначаючи суму відшкодування витрат на правову допомогу, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує такі критерії. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовій збір та витрати на правничу допомогу. Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року скасувати в частині вирішення вимоги про визначення порядку користування жилим приміщення та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визначити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 . Виділити у користування ОСОБА_1 кімнату площею 11,6 кв.м. Виділити у користування ОСОБА_2 кімнату площею 18,9 кв.м. Залишити у спільному користуванні кухню площею 7,9 кв.м., коридор площею 7,2 кв.м., вбиральню площею 1,0 кв.м., ванну кімнату площею 2,5 кв.м. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 291 грн. 20 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді