Постанова 4813 № 509/1480/21

Номер провадження: 22-ц/813/4524/23 Справа № 509/1480/21 Головуючий у першій інстанції Панасенко Є. М. Доповідач Приходько Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.05.2023 м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Приходько Л. А., суддів: Бездрабко В. О., Кутурланової О.В., секретар Виходець А. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 квітня 2021 року у складі головуючого судді Панасенко Є.М., встановив: 31 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви в порядку статей 151, 152 ЦПК України, в якій просив суд: - заборонити ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та реалізації незаконно побудованого (без дозвільних документів) чотирьохповерхового багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 5123755800:01:002:2348 до ухвалення рішення по справі та набрання ним законної сили, - заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрація прав та їх обтяжень) щодо чотирьохповерхового багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , незаконно побудованого (без дозвільних документів) на земельній ділянці з кадастровим номером 5123755800:01:002:2348. Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову ОСОБА_1 вказав на те, що він є власником земельної ділянки кадастровий номер 5123755800:01:002:3609, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та граничить із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2 , кадастровий номер 5123755800:01:002:2348. Відповідач незаконно, без дозвільних документів, здійснив на належній йому земельній ділянці будівництво чотирьохповерхового багатоквартирного будинку, допустивши нецільове використання земельної ділянки, порушення державних будівельних норм та правил, а також норм добросусідства у зв`язку із чим він має намір звернутися до суду з позовом про знесення самочинного будівництва та приведення об`єкту до попереднього стану. Посилаючись на те, що відповідач продовжує незаконно здійснювати будівництво та має намір вжити заходи для незаконного оформлення документів на самочинне будівництво, що в подальшому може призвести до відчуження іншим особам самочинно збудованого майна, вважає за необхідне вжити заходи забезпечення позову, вказуючи на те, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково: - заборонено ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії щодо реєстрації та відчуження будь-яким особам чотирьохповерхового багатоквартирного будинку, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5123755800:01:002:2348, площею 0,12 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . - заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно, а також іншим суб`єктам, на яких покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрація прав та їх обтяжень) щодо чотирьохповерхового багатоквартирного будинку, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5123755800:01:002:2348, площею 0,12 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні заяви в іншій частині відмовлено. Мотивуючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи майновий характер майбутніх позовних вимог, вірогідності самовільної зміни цільового призначення земельної ділянки та порушення норм добросусідства існує небезпека невиконання або утруднення виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням ризику подальшого відчуження можливо незаконно побудованого об`єкту нерухомості - спірного майна. 12 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області до ОСОБА_2 про знесення самочинного будівництва та приведення об`єкту до попереднього стану. В якому просив зобов`язати ОСОБА_2 привести земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123755800:01:002:2348 у попередній стан шляхом знесення самочинно збудованого чотирьохповерхового багатоквартирного будинку. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржником зазначено, що в оскаржуваній ухвалі відсутні посилання та підтверджені належними доказами обставини, на підставі яких суд прийшов до висновку про наявність реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, зазначивши, що в заяві про забезпечення позову відсутні докази які б підтверджували наявність ризиків невиконання або ускладнення виконання рішення суду. Твердження позивача про можливу ймовірність утруднення виконання рішення суду не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Окрім того, вказано, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, дійшов висновку про необхідність забезпечення позову без відповідних доказів та обґрунтувань. Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Шляпіна Л.М. апеляційну скаргу підтримала за обставинами викладеними у скарзі, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення яким відмовити ОСОБА_1 у задоволені заяви про забезпечення позову. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Гаврющенко О.В. заперечуючи проти апеляційної скарги, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Відповідно до частини першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову та позовної заяви ОСОБА_1 предметом спору між сторонами є правомірність будівництва відповідачем без дозвільних документів на земельній ділянці з кадастровим номером 5123755800:01:002:2348, площею 0,12 га, і з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , чотирьохповерхового багатоквартирного будинку, яке створює негативний вплив на будівлю, що належить позивачу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Таким чином, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини першої статті 150 ЦПК України. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає, що суд оцінює співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Враховуючи зазначене, суд вирішуючи питання про забезпечення позову, має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення. Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику. Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Перевіривши обставини, якими заявник обґрунтовував наявність підстав для забезпечення позову, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо реєстрації та відчуження будь-яким особам та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, а також іншим суб`єктам, на яких покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрація прав та їх обтяжень) щодо чотирьохповерхового багатоквартирного будинку, який є об`єктом спору, оскільки вказані дії стосовно спірного майна можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. Обраний судом спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, оскільки спір щодо самочинно збудованого чотирьохповерхового багатоквартирного будинку є реальним, носить матеріальний характер. Оформлення (реєстрація) права власності на спірне майно за відповідачем ОСОБА_2 , а також відсутність обтяжень щодо спірного майна не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на неї, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору. Необхідність збереження правового статусу та стану спірного нерухомого майна відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини другої статті 149 ЦПК України. Такі умови можуть бути забезпечені як накладенням арешту на нерухоме майно, що є предметом спору, так і забороною вчинення реєстраційних дій, оскільки метою вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у відповідача в незмінному вигляді. Відповідність цієї мети умовам застосування правил статті 149 ЦПК України слідує з положень пункту 20 постанови N 5 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", в якому зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову, наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр). Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі. Сфера зобов`язань Договірних держав за цією статтею коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України", заява N 11901/02 Страсбург). При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби статті 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Приймаючи до уваги наведені вище норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності її вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову. Доводи апеляційної скарги, що посилання заявника про можливу ймовірність утруднення виконання рішення не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову висновків суду не спростовують. Отже, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання. Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, та, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, залишенню без змін судового рішення. Керуючись статтями 365, 367, 369, 375, 381-384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено 09 травня 2023 року Головуючий Л.А. Приходько Судді: В.О. Бездрабко О.В. Кутурланова