Постанова 4814 № 953/10408/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 953/10408/21 Номер провадження 22-ц/814/1395/23Головуючий у 1-й інстанції Бородіна Н.М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді-доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І.В. учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 представник відповідачів адвокат Скребець О.М. переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада2021 року, ухвалене суддею Бородіною Н.М., повний текст рішення складено - 29 листопада 2021 року у справі за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно збережених коштів,- В С Т А Н О В И В: 02 червня 2021 року Харківська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, в якій просила суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 313 931,85 грн. та з ОСОБА_3 у розмірі 627 863,70 грн. на свою користь. Позовна заява мотивована тим, що Харківською міською радою здійснені заходи самоврядного контролю з питань законності використання та охорони земель комунальної власності територіальної громади м. Харкова та додержання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок комунальної власності. Право власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1», загальною площею 89,7 кв.м., зареєстровано за ОСОБА_2 - 1/3 частка, за ОСОБА_3 - 2/3 частки; на нежитлову будівлю літ. «А-2», загальною площею 677,4 кв.м., зареєстрована за ОСОБА_2 - 1/3 частка, за ОСОБА_3 - 2/3 частки. Речові права відповідачів на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровано, а тому земельна ділянка площею 0,1699 га по АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади міста Харкова. Відповідачі не сплачували за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегли у себе майно - грошові кошти. Внаслідок використання відповідачами вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2021 року позовні вимоги Харківської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно збережених коштів - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати в сумі 313 931,85 грн., а також судовий збір в сумі 4 803,16 гр. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати в сумі 627 863,70 грн., а також судовий збір в сумі 9 323,77 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що як вбачається з матеріалів справи та не спростовано учасниками справи, що відповідачі використовують земельну ділянку №6310136600:05:043:0007, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав, а саме, укладеного між ними та власником Харківською міською радою, договору оренди, внаслідок чого саме позивачу як потерпілій особі належить право вимагати сплату коштів за використання відповідачами земельної ділянки, без достатньої правової підстави, тому суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що Харківська міська рада є неналежним позивачем, яка не має право стягувати вказані суми орендної плати за земельну ділянку з відповідачів. Вказують, що контролюючі органи ДПС України (її структурні підрозділи) є суб`єктами владним повноважень відповідно до ст. 41 ПК України, тому стягнення сум здійснюється в порядку адміністративного судочинства при розгляді справ за нормами КАС України. До повноважень структурних підрозділів Харківської міської ради не входить здійснення будь-яких дій на отримання та стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки. Щодо повноважень органів Харківської міської ради у розумінні виконання місцевих бюджетів на 2020 та 2021 роки, то визначення доходної частини такого бюджету не містить даних про надходження коштів за безпідставно збереженими грошовими коштами у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки. Щодо використання земельної ділянки без документів, то був відсутній факт передачі прав на використання земельної ділянки в Харківської міської ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вказані обставини свідчать, що вказану земельну ділянку могли використати будь-які інші особи. Харківська міська рада не є орендодавцем у розумінні Закону, так як договір оренди не було укладено. Обов`язки по сплаті орендної плати перед орендодавцем виникають виключно з моменту укладення договору оренди. При цьому, посилається на відповідні постанови Верховного Суду, що стосуються договорів оренди земельних ділянок. Також вказує, що відсутні документи, які підтверджують факт використання земельної ділянки саме відповідачами. На час укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 13.06.2017 року договорів оренди земельної ділянки укладено не було, такі документи до суду позивач не надавав. До позову не надано будь-який документ про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою Харківської міської ради або знаходження її у комунальній власності. Щодо застосування вимог ст.ст. 1212,1214 ЦК України для задоволення позову, то позивач помилково вважає, що земельна ділянка перебувала у користуванні відповідачів за його рахунок, позивач не надав доказів того, що він мав будь-які витрати по зберіганню земельної ділянки, будь-яких доходів від земельної ділянки відповідачами отримано не було, позивачем не надано розрахунків отриманих доходів. При цьому, посилаються на відповідні правові позиції Верховного Суду щодо застосування вимог ст. 1212 ЦК України. Вказують, що без фактичного укладення договору оренди є неможливим застосування вимог Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затверджене рішенням 19 сесії 5 скликання Харківської міської ради №41/08 від 27.02.2008 року (зі змінами та доповненнями). Вказують, що при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки були застосовані неправильні дані, які значно впливають на таку оцінку, а саме визначений код 03.10. не має бути застосований, оскільки цей код потребує обов`язкової умови, пов`язаної з отриманням прибутку, а відповідачі не зареєстровані в якості ФОП, вони не є підприємцями, не отримують прибуток від здійснення підприємницької діяльності. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Ухвалами Харківського апеляційного суду від 08.02.2022 року у даній справі відкрито апеляційне провадження та справа призначена до апеляційного розгляду на 11-45 год. 18.04.2022 року (а.с. 191, 193). Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. З 05.08.2022 року дана справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (а.с. 194). Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10.10.2022 року дана справа призначена до апеляційного розгляду на 08.05.2023 року о 10-20 год.,з повідомлення учасників справи (а.с. 195). Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно договорів купівлі-продажу та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.02.2021 року №244584692 право власності на об`єкти нерухомого майна по АДРЕСА_1 зареєстроване наступним чином: - нежитлова будівля літ. «Б-1», загальною площею 89,7 кв.м., з 14.06.2017 року 1/3 частина за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14.06.2017 року №1748 та з 14.06.2017 року 2/3 частини за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14.06.2017 року №1746; - нежитлова будівля літ. «А-2», загальною площею 677,4 кв.м., з 14.06.2017 року 1/3 частина за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 13.06.2017 року №1718 та з 13.06.2017 року 2/3 частини за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 13.06.2017 року № 1717 (т.1 а.с. 33-36). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 26.10.2020 року № НВ-0005885352020 земельна ділянка по АДРЕСА_1 (з кадастровим номером 6310136600:05:043:0007) сформована як об`єкт цивільних прав 02.07.2019р.; площа земельної ділянки 0,1699 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку (код ЦВПЗ 03.10); вид використання - для експлуатації та обслуговування нежитловій будівель літ. «А-2» (лазня) і літ. «Б- 1» (гараж) (а.с. 37-38). Відповідно до вказаного витягу з Державного земельного кадастру речові права на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не зареєстровані. Відповідно до акту обстеження від 16.02.2021року, здійсненого головним спеціалістом Департаменту територіального контролю Харківської міської ради встановлено, що земельна ділянка площею 0,1699 га по АДРЕСА_1 (з кадастровим номером 6310136600:05:043:0007) використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (а.с. 46-47). Відповідно до інформації ГУ ДПС у Харківській області від 23.12.2020 року №26316/9/20-40-04-3 8-17 щодо грошових зобов`язань у вигляді земельного податку або орендної плати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:05:043:0007, площею 0,1699 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , згідно ITC «Податковий блок» інформація відсутня. На обліку ГУ ДПС у Харківській області відповідачі, як платники земельного податку з фізичних осіб та орендної плати з фізичних осіб за вищезазначеною адресою не зареєстровані, податок не сплачують. Таким чином, у період з 01.01.2020 року по 30.04.2021 року земельна ділянка площею 0,1699 га по АДРЕСА_1 (з кадастровим номером 6310136600:05:043:0007) використовується ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без документів, що посвідчують право власності або право користування вказаною земельною ділянкою. Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.10.2020 року №6032 нормативна грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 6310136600:05:043:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , становить 9 417 956 грн. З урахуванням витягу з технічної документації про грошову оцінку земель та часток у власності відповідачів безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за період з 01.01.2020 року по 30.04.2021 року складають: ОСОБА_3 627 863,70 грн.; ОСОБА_2 313 931,85 грн. Суд першої інстанції вказав, що визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель вимогами чинного законодавства не передбачено, а отже позивач при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки правомірно використав інформацію саме з вищевказаного витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Отже, з урахуванням положень статті 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» суд першої інстанції погодився із розрахунком позивача на підставі належних і допустимих доказів: витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.10.2020 № 6032, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області; рішення Харківської міської ради від 27.02.2008 року №41/08, інформації про сплату земельного податку та погоджується із методом визначення позивачем розміру позовних вимог, оскільки він ґрунтується на приписах чинного законодавства. При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з наступного. Згідно положення статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Тобто ЗК України передбачена презумпція належності землі в межах населених пунктів територіальній громаді, яку представляє Харківська міська рада. Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Правовідносин щодо користування спірною земельною ділянкою відповідачі належним чином не оформлювали, проте використовували земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статті 125 ЗК України. З моменту виникнення права власності на нерухоме майно у відповідачів виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під будівлями. Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Згідно ст. 120 ЗК України виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки. Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17. З урахуванням положень статей 120, 125 ЗК України та статті 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 у справі №922/4073/19. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Згідно ч. 7 статті 21 Закону України «Про оцінку земель» відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки. Щодо посилання відповідачів на неналежного позивача Харківську міську раду, то суд першої інстанції виходив з наступного. Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Згідно з ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад, справляння плати за землю, тощо. Згідно з ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. За змістом статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом спору є вимога позивача про стягнення з відповідачів як власників об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати згідно зі статтями 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій ці об`єкти розташовані. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними, тому висновки суду першої інстанції в цій частині є правильними. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 з огляду на положення законодавства та численні правові висновки Верховного Суду дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Згідно матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками нежитлових будівель літ. «Б-1», загальною площею 89,7 кв.м., яка зареєстрована за ОСОБА_2 - 1/3 частка, за ОСОБА_3 - 2/3 частки, та нежитлової будівлі літ. «А-2», загальною площею 677,4 кв.м., яка зареєстрована за ОСОБА_2 - 1/3 частка, за ОСОБА_3 - 2/3 частки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно, на підставі договору купівлі-продажу від 14.06.2017 року №1748 та договору купівлі-продажу від 13.06.2017 року № 1717. При цьому, відповідачі не заперечують, що у період з 01.02.2020 року по 30.04.2021 року користувалися вказаними нежитловими приміщеннями, тому суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про те, що відповідачі повинні сплатити кошти за користування відповідною земельною ділянкою, на якій це майно розташоване. Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України). За змістом глави 15 ЗК України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди земельної ділянки. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України). Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України). За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Аналогічні за змістом позиції викладені у постановах Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 646/4738/19 (провадження № 61-17197сво20), від 20 квітня 2022 року в справі № 642/5275/18 (провадження № 61-3450св21), від 06 червня 2022 року в справі № 725/2114/20-ц( провадження № 61-2494св21), від 05 липня 2022 року в справі № 641/8483/19 (провадження № 61-2720св21). Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення безпідставно набутого майна і причини неоформлення відповідачами права користування ділянкою не мають значення для вирішення даного спору. До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах Великої Палати від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц. Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Згідно акту обстеження від 16.02.2021року, здійсненого головним спеціалістом Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, з урахуванням витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.10.2020 року №НВ-0005885352020, встановлено, що земельна ділянка площею 0,1699 га по АДРЕСА_1 (з кадастровим номером 6310136600:05:043:0007) використовується без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125,126 ЗК України, на сформованій земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі літ. «Б-1» та літ. «А-2», право власності на які зареєстровані за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вказана земельна ділянка використовується для експлуатації, обслуговування нежитлових будівель (а.с. 46-47). При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку право комунальної власності підтверджено розташуванням спірних земельних ділянок у межах Харківської міської ради, що не спростовано стороною відповідачів, отже, Харківська міська рада, яка є власником спірної земельної ділянки, має повноваження на захист свого права на землю (спірної земельної ділянки), тобто цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 6310136600:05:043:0007, значиться: цільове призначення - 03.10. для будівництва та обслуговування ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель, громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку; категорія земель - землі житлової та громадської забудови. Крім цього, у витягу містяться відомості про обмеження у використанні земельної ділянки за видом обмеження охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта транспорту, площа 0,0146 га, на підставі Закону «Про трубопровідний транспорт», безстроково. Згідно ст. 73 Земельного кодексу України до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, надані під наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також під наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони. Згідно ч. 1, п. а) ч. 2, п.б) 4 ст. 83 цього Кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під залізницями, автомобільними дорогами, об`єктами повітряного і трубопровідного транспорту. Таким чином, спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади в особі Харківської міської ради (а.с. 37). Також, згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №6032 від 27.10.2020 року у розділі категорія земель вказано: землі житлової та громадської забудови; у розділі цільове призначення земельної ділянки 03.10. для будівництва та обслуговування ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель, громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) (а.с. 42). Наявний витяг №6032 від 27.10.2020 року із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативно-грошову оцінку спірної земельної ділянки та є основою для розрахунку орендної плати (а.с. 43,44). При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2022 року у справі №646/4738/19 зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачі, не оформив у передбаченому законом порядку право користування земельною ділянкою, на якій розташовано належні їм об`єкти нерухомості, користувалися земельною ділянкою за відсутності правових підстав, не сплачуючи позивачу належні кошти. Доводи апеляційної скарги про те, що Харківська міська рада є неналежним позивачем, яка не має право стягувати вказані суми орендної плати за земельну ділянку з відповідачів, що контролюючі органи ДПС України (її структурні підрозділи) є суб`єктами владним повноважень відповідно до ст. 41 ПК України, тому стягнення сум здійснюється в порядку адміністративного судочинства при розгляді справ за нормами КАС України, то ці доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду, ці доводи не узгоджуються з вимогами ЦПК України та судовою практикою. Доводи апеляційної скарги про те, що до повноважень структурних підрозділів Харківської міської ради не входить здійснення будь-яких дій на отримання та стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки, що доходна частина бюджету міської ради не містить даних про надходження коштів за безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати за використанні земельної ділянки, то ці доводи також не є підставою для скасування рішення суду, оскільки є власним тлумаченням відповідачів норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги щодо використання земельної ділянки без документів, що відсутній факт передачі прав на використання земельної ділянки в Харківської міської ради до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що вказану земельну ділянку могли використати будь-які інші особи, що Харківська міська рада не є орендодавцем у розумінні Закону, так як договір оренди не було укладено, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки частина спірної земельної ділянки перебуває під обмеженням як охоронна зона навколо (вздовж) об`єкту транспорту на підставі Закону України «Про трубопровідний транспорт», тому не може бути передана у приватну власність, спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади, оскільки розташована на території Харківської міської ради. По справі достовірно встановлено, що спірна земельна ділянка фактично використовується відповідачами, на ній розташовані два об`єкти нерухомого майна: літ. «А-2» (лазня) і літ. «Б- 1» (гараж), які належать їм на праві спільної часткової власності, з наданих до справи фото вбачається, що спірна земельна ділянка огороджена, по справі відсутні дані про її використання іншими особами. Доводи апеляційної скарги про те, що Харківська міська рада не є орендодавцем у розумінні Закону, так як договір оренди не було укладено, що обов`язки по сплаті орендної плати перед орендодавцем виникають виключно з моменту укладення договору оренди, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідачі фактично користуються земельною ділянкою. Як пояснив апеляційному суду представник позивача, за рішенням міської ради відповідачам було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою відносно спірної земельної ділянки з метою передачі її в оренду, їй був присвоєний кадастровий номер, тобто вона є сформованою, проте, відповідачами не були подані заяви про укладення договору її оренди. Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні документи, які підтверджують факт використання земельної ділянки саме відповідачами, що на час укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 13.06.2017 року договорів оренди земельної ділянки укладено не було, такі документи до суду позивач не надавав, що до позову не надано будь-який документ про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за територіальною громадою Харківської міської ради або знаходження її у комунальній власності, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки спірна земельна ділянка є об`єктом цивільних прав з обмеженням у її використанні, її реєстрація здійснена на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, виготовленої 28.05.2019 року ФОП ОСОБА_4 (а.с. 37). Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, виготовлено 28.05.2019 року ФОП ОСОБА_4 , тобто після укладення договорів купівлі-продажу від 14.06.2017 року №1748 та від 13.06.2017 року № 1717. Отже, відповідачі повинні знати про наявні обмеження у використанні спірної земельної ділянки, проте, наявність обмежень не перешкоджає укладенню договору оренди земельної ділянки. Доводи апеляційної скарги щодо застосування вимог ст.ст. 1212,1214 ЦК України для задоволення позову, що позивач помилково вважає, що земельна ділянка перебувала у користуванні відповідачів за його рахунок, позивач не надав доказів того, що він мав будь-які витрати по зберіганню земельної ділянки, будь-яких доходів від земельної ділянки відповідачами отримано не було, позивачем не надано розрахунків отриманих доходів, то ці доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду, з огляду на мотиви, викладені вище. Доводи апеляційної скарги про те, що при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки були застосовані неправильні дані, які значно впливають на таку оцінку, а саме визначений код 03.10. немає бути застосований, оскільки цей код потребує обов`язкової умови, пов`язаною з отриманням прибутку, а відповідачі не зареєстровані в якості ФОП, вони не є підприємцями, не отримують прибуток від здійснення підприємницької діяльності, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначається відповідними органами на підставі діючого законодавства, до повноважень позивача не входить її визначення. Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду першої інстанції. З врахування викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 08 травня 2023 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов