Ухвала ККС ВС № 754/9894/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 травня 2023 року м. Київ справа № 754/9894/22 провадження № 51-2744ск23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року в кримінальному провадженні № 62021100130000747 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за ч. 5 ст. 407 КК до покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді арешту на гаупвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 на строк 2 місяці. Згідно з вироком суду ОСОБА_4 засуджено за те, що він, будучи військовослужбовцем військової служби військової частини НОМЕР_1 на посаді водія другого стрілецького відділення другого стрілецького взводу стрілецької роти, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби в умовах воєнного стану та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, в порушення вимог статей 65, 68 Конституції України, статей 1-3, 23, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 20 вересня 2022 року самовільно залишив місце служби військової частини НОМЕР_1 , розташованої на АДРЕСА_2 , та проводив час у вказаному місті на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для повернення у військову частину НОМЕР_1 або звернення до правоохоронних органів, інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості до цього, до 02 жовтня 2022 року, коли з власної ініціативи прибув до розташування підрозділу вищевказаної військової частини, чим припинив вчинення кримінального правопорушення. Київський апеляційний суд ухвалою від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року щодо нього - без змін. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала Засуджений ОСОБА_4 у касаційній скарзі, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати оскаржену ухвалу та змінити вирок суду щодо нього в частині призначеного покарання, а саме застосувати до нього покарання у виді штрафу. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суди під час призначення йому покарання не врахували того, що причиною вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення став його пригнічений психоемоційний стан, який був наслідком отриманої ним травми під час виконання ним обов`язків військової служби в зоні бойових дій. Крім того, вказує на наявність у нього ряду пом`якшуючих покарання обставин, а також те, що свою вину у вчиненому він визнав повністю, обставини скоєного та докази щодо фактичних обставин кримінального провадження не заперечував та не оспорював. Мотиви суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК, і правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі засудженого не оспорюються. Доводи ОСОБА_4 щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів вважає необґрунтованими. Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Статтею 69 КК регламентовано, що за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (наприклад, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винній особі призначено з порушенням указаних норм права. Як убачається зі змісту оскаржених судових рішень, суд першої інстанції під час призначення покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем проходження військової служби характеризується позитивно, має нормальний стан здоров`я, а також взяв до уваги обставини, що пом`якшують покарання, якими визнав з`явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, та відсутність обтяжуючих покарання обставин. Врахувавши наведене, а також наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують покарання, характер і тяжкість обвинувачення, суд дійшов до висновку про можливість призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст.69 КК, а саме більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 5 ст. 407 КПК України, у виді арешту на гаупвахті, який цілком відповідає не лише тяжкості та обставинам вчиненого кримінального правопорушення, але і особі засудженого, є обґрунтованим, буде необхідним й достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження нових злочинів, буде відповідати цілям покарання. Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 за апеляційною скаргою обвинуваченого, доводи якої є аналогічними доводам його касаційної скарги, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Таким чином, Суд не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень внаслідок невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, та не вважає призначене покарання явно несправедливим через його суворість. В касаційній скарзі засудженого не наведено переконливих доводів на обґрунтування невиправданої суворості призначеного йому покарання та необхідності його зміни на штраф. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, у касаційній скарзі засудженого не наведено. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд, постановив: Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року щодо нього. Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3