Постанова 4812 № 490/9593/19

08.05.23 22-ц/812/441/23 Єдиний унікальний номер судової справи: 490/9593/19 Провадження № 22-ц/812/441/23 Постанова іменем України 08 травня 2023 року м. Миколаїв Справа № 490/9593/19 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Горенко Ю.В., без участі учасників справи, належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання, переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від17 лютого 2023 року, ухвалене а складі головуючої судді Гуденко О.А., у приміщенні цього суду, повний текст якого складено в той же день, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Енерго» Марянчук Наталі Володимирівни, Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нерухоме майно, встановив: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Комунального підприємства «Енерго» Марянчук Н.В. (далі - державний реєстратор), Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк» або Банк) та просила визнати дії державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації права власності на квартиру за Банком незаконними та скасувати рішення (індексний номер: 46558383 від 19 квітня 2019 року) державного реєстратора Марянчук Н.В. про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за АТ «Укрсоцбанк». Позовні вимоги мотивувала тим, що 02 серпня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №640/418-К418, за умовами якого він отримав кредит в іноземній валюті в розмірі 84 000 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 02 серпня 2007 року між позивачем і Банком укладено договір поруки та іпотечний договір. За умовами іпотечного договору ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належну їй на праві приватної власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . 19 квітня 2019 року державним реєстратором Марянчук Н.В. здійснено перереєстрацію права власності на квартиру в порядку позасудового врегулювання на АТ «Укрсоцбанк». Позивач вважала, що відчуження належної їй квартири відбулося із порушенням вимог законодавства, а саме іпотекодержателем її не було повідомлено про намір звернути стягнення на іпотечне майно, не було встановлено вартість предмета іпотеки, не враховано те, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за кредитом в іноземній валюті, що був наданий позичальнику на споживчі цілі та використовується нею як місце її постійного проживання та невраховане проживання в ній її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Посилаючись на те, що в державного реєстратора не було підстав для проведення державної реєстрації права власності на цю квартиру за АТ «Укрсоцбанк», позивачка просила про задоволення позову. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 березня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника АТ «Укрсоцбанк» - АТ «Альфа Банк». 01 грудня 2022 року змінено назву АТ «Альфа Банк» на АТ «СЕНС БАНК». Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2023 року позов задоволено частково. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна), індексний номер: 46558383, від 19 квітня 2019 року державного реєстратора прав на нерухоме майно комунального підприємства «ЕНЕРГО» Марянчук Н.В. про проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 за АТ «Укрсоцбанк». У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «СЕНС БАНК» на користь ОСОБА_1 1261 грн 20 коп. судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що перереєстрація права власності на спірну квартиру за Банком відбулася в порушення умов іпотечного договору, вимог Закону України «Про іпотеку». Банк не вжив додаткових розумних заходів для належного повідомлення іпотекодателя про рішення Банку про намір звернути в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки. Сума заборгованості за кредитним договором була стягнута рішенням суду в повному обсязі ще в 2015 року з позичальника, порука ОСОБА_1 була припинена ще з 2012 року та протягом 4 років Банк не вживав дій щодо звернення стягнення на іпотечне майно. Також, суд зазначив, що визначена у повідомленні сума заборгованості не відповідає сумі заборгованості, яка була визначена самим банком на час дострокового стягнення заборгованості в повному обсязі станом на 2015 рік отже сума заборгованості не була безспірною. Крім того, суд дійшов висновку про те, що квартира, яка використовується позивачкою та її неповнолітнім сином як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за Банком як забезпечення виконання умов кредитного договору від 02 серпня 2007 року, укладеного в іноземній валюті. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, АТ «СЕНС БАНК» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду в частині задоволених вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не вірно трактовано погоджену сторонами в іпотечному договорі умову направлення та отримання вимоги, оскільки, як погоджено сторонами, датою отримання повідомлень є дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача, тому банком дотримано процедуру надіслання вимоги. Крім того, Банк зазначав, що посилання судом першої інстанції на спірність суми боргу та ненадання реєстратору оцінки майна не може бути підставою скасування рішення державного реєстратора, оскільки жодною нормою закону не передбачено такої підстави. Суд не врахував, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та у відповідності до умов іпотечного застереження, добровільного погодження сторонами при укладенні договору іпотеки, внаслідок чого помилково застосував до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», дія якого розповсюджується на примусову реалізацію майна. Також Банк вказував, що судом не враховано, що позивачем обрано невірний спосіб захисту. Разом із пред`явленням позову про визнання протиправним та скасування рішень державного реєстратора, позивач зобов`язаний заявити вимоги про припинення за відповідачем та поновлення за позивачем права власності на іпотечне майно, а непред`явлення такої вимоги слід вважати неналежним способом захисту, що є підставою для відмови в позові. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Державний реєстратор Марянчук Н.В. правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 02 серпня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №640/418-К418, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит в іноземній валюті в загальному розмірі 84000 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 02 серпня 2007 року між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки №640/418-П418. Того ж дня, між Банком та позивачем укладено іпотечний договір за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належала іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою 15 червня 2004 року за №1-973. (т. 1 а.с. 21-25). Підпунктом 4.5 статті 4 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предметі іпотеки, в тому числі і у спосіб шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». За змістом п. 6.2 статті 6 договору іпотеки усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача. 28 травня 2015 року рішенням третейського суду у справі №870/15 за позовом Банку до позичальника ОСОБА_2 , стягнуто із ОСОБА_2 заборгованість за договором кредиту №640/418-К418 від 02 серпня 2007 року в сумі 2 820 252 грн 72 коп. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2016 року у справі № 490/9275/15-ц, яке набрало законної сили 12 липня 2016 року, відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволено її зустрічний позов, визнано припиненою поруку ОСОБА_1 з 11 травня 2012 року за договором поруки №640/418- П418 від 02 серпня 2007 року, укладений між ВАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 19 квітня 2019 року державний реєстратор Марянчук Н.В. на підставі іпотечного договору від 02 серпня 2007 року здійснив реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 . З матеріалів реєстраційної справи щодо державної реєстрації переходу права власності (індексний номер 46558383 від 19 квітня 2019 року) на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 22 жовтня 2018 року ОСОБА_4 , як повноважний представник АТ «Укрсоцбанк», який є правонаступником АКБ «Укрсоцбанк», 17 квітня 2019 року звернувся до державного реєстратора із заявою про здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки за Банком відповідно до статей 37, 38 Закону України «Про іпотеку». Банком для проведення державної реєстрації права власності було надано: оригінал іпотечного договору від 02 серпня 2007 року, повідомлення від 23 лютого 2019 року, адресоване позичальнику ОСОБА_2 та іпотекодавцю ОСОБА_1 із вимогою сплатити борг за кредитним договором станом на 10 грудня 2018 року в сумі 144 576,82 доларів США, що становило еквівалент за курсом НБУ 4 022 741 грн, та в якому повідомлялося про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідача на підтвердження отримання іпотекодавцем та позичальником повідомлення від 23 лютого 2019 року, з відміткою про його невручення адресатам 15 березня 2019 року - в зв`язку з закінченням терміну зберігання. Згідно наданого Банком висновку про вартість майна - ринкова вартість вказаної квартири станом на 07 березня 2019 року становила 1 219 171 грн. Згідно відомостей про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, виданого Департаментом з надання адміністративних послуг 05 листопада 2019 року, в спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону). За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Приписами статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Стаття 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передбачає, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2)виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3)встановлення черговості розгляду заяв,зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Отже, обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно, є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеному у ньому. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. З матеріалів справи убачається, що Банком на адресу іпотекодавця було направлено повідомлення від 23 лютого 2019 року про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням з вимогою сплати боргу (т. 2 а.с.14). Між тим, у справі відсутні докази вручення повідомлення - вимоги іпотекодавцю ОСОБА_1 . Рекомендоване поштове відправлення було повернуто без вручення адресату за закінченням встановленого строку зберігання (т. 2 а.с.21, 22, 23), що було перешкодою у вчиненні державним реєстратором оспорюваних реєстраційних дій, що вірно констатував суд першої інстанції. Що стосується поширення на спірні правовідносини Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд апеляційної інстанції виходить з наступного. 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII від 03 червня 2014 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку. Пункт 4 вказаного Закону передбачає, що протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно з ч.2 ст.36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону №1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон №1304-VII від 03 червня 2014 року ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №802/1340/18-а виклала правовий висновок про те, що не може бути примусово стягнуто нерухоме житлове майно шляхом перереєстрації права власності на нього за банком на підставі іпотечного договору, укладеного як забезпечення виконання кредитного договору в іноземній валюті, якщо нерухоме майно відповідає вимогам, викладеним у Законі №1304-VII від 03 червня 2014 року. У такому випадку наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказане майно за банком. Судом встановлено, що спірна квартира була придбана не за кредитні кошти і належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Миколаївської нотаріальною конторою 15 червня 2004 року на №1-973 (т. 1 а.с. 19). З матеріалів справи убачається, що площа квартири становить 79,7 кв.м., кредит видано в іноземній валюті, а докази про наявність у ОСОБА_1 іншого житла у справі відсутні. Крім того, на час звернення стягнення на квартиру в спірній квартирі був зареєстрований неповнолітній на той час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, з урахуванням наведених позивачкою підстав позову та встановлених обставин справи, пред`явлена нею вимога до АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», який змінив назву на АТ «СЕНС БАНК», про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем є обґрунтованою, оскільки передана в іпотеку квартира АДРЕСА_3 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі й шляхом реєстрації права власності за Банком як забезпечення виконання умов договору кредиту від 02 серпня 2007 року, укладеного в іноземній валюті. За таких обставин, у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за АТ «Укрсоцбанк». За такого, встановивши, що у державного реєстратора були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на квартиру за Банком, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду про задоволення позову в частині скасування рішення державного реєстратора з огляду на таке. Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено в новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 вказаного Закону (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). За змістом цієї правової норми в чинній редакції (на час ухвалення судового рішення), на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, на даний час способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. З огляду на викладене та зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, ефективним способом захисту порушеного права позивача в цій справі є зокрема скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Такий висновок відповідає висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20). За такого посилання в апеляційній скарзі на неефективне обрання позивачем способу захисту є необґрунтованим, оскільки визнання незаконним рішення державного реєстратора підтверджує протиправне набуття особою у власність нерухомого майна і відповідає способу судового захисту порушених прав та інтересів особи, що передбачений приписами статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції діючій на час ухвалення судового рішення. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування або зміни оскарженого судового рішення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 08 травня 2023 року.