Постанова 4824 № 754/16465/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 травня 2023 року м. Київ Унікальний номер справи № 754/16465/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6506/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Саламон О.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, - в с т а н о в и в : У жовтні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , викладену в листі-зверненні, адресованому начальнику управління житлово-комунального господарства Подільської районної в м. Києві державної адміністрації Смаровозу І.О.; - зобов`язати відповідачів спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом надсилання начальнику управління житлово-комунального господарства Подільської районної в м. Києві державної адміністрації Смаровозу І.О. належним чином засвідченої копії рішення суду у цій справі; - стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 20 000 грн. моральної шкоди, а також витрати по сплаті судового збору. В обґрунтування позову зазначав, що з 08 липня 2019 року займає посаду заступника начальника відділу контролю за благоустроєм управління житлово-комунального господарства Подільської районної у м. Києві державної адміністрації. У грудні 2020 року на ім`я начальника управління житлово-комунального господарства Подільської районної у м. Києві державної адміністрації надійшов лист-звернення від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому зазначено недостовірні відомості та негативна інформація, що порочать ділову репутацію позивача. У вказаному листі зазначається: «… ОСОБА_5 (мати позивача) щодня прибігала до мене додому і плакала, що син ОСОБА_1 її б`є та знущається, тому є докази приїзд поліції та фіксації факту погроз», «… Коли вже ОСОБА_1 почав бити матір ОСОБА_5 почав бити матір ОСОБА_5 та бігати за нею з вогнепальною зброєю ОСОБА_1 неадекватна та агресивна особа, схильна до алкоголю». Позивач зазначав, що вказана інформація є неправдивою, і останній з метою з`ясування цих обставин звертався до уповноважених осіб Деснянського УП ГУНП у м. Києві, а також окрім зазначеного, було відібрано пояснення сусідів. Також позивач стверджував, що не вживає спиртних напоїв, не використовує зв`язки та службове становище, а такі висловлювання відповідачів є фактичними твердженнями, які потребують спростування, оскільки негативно впливають на його кар`єру (а.с. 1-8). Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - залишено без задоволення (а.с. 114-119). Не погодившись з рішенням районного суду, 15 лютого 2023 року ОСОБА_1 направив до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 125-152). На обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, не врахував всіх фактичних обставин справи. Зазначав, що однією з підстав відмови у позові було те, що позивачем не доведено поширення відповідачами спірної інформації у листі-зверненні, адресованому начальнику управління житлово-комунального господарства Подільської районної в м. Києві державної адміністрації Смаровозу І.О. Проте відзиву відповідачі не подавали, тому сумнівів про достовірність оскаржуваної заяви як доказу не виникало в учасників справи. Лише 08 вересня 2022 року під час розгляду справи по суті представником відповідача надано усні заперечення проти позову та вказано, що відповідачі не подавали лист-звернення на адресу роботодавця позивача. Вказував, що 05 жовтня 2022 року отримав відповідь від управління житлово-комунального господарства Подільської районної в м. Києві державної адміністрації № 10655, де зазначено, що від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшло звернення на електронну адресу адміністрації на ім`я Смаровоза І.О . Апелянт зазначав, що висловлювання відповідачів у листі-зверненнідо його роботодавця є фактичними твердженнями, які потребують спростування, оскільки негативно впливають на його кар`єру. У зв`язку з цим позивач вимушений пояснювати керівництву, що даний лист-звернення містить неправдиву інформацію, погіршилися відносини на роботі та у сім`ї, що відобразилося також і на здоров`ї позивача. Вказував, що відновлення у попередній стан його ділової репутації як державного службовця потребує моральних зусиль та майнових витрат. Представник відповідачів - адвокат Ємець С.М. подала письмові заперечення проти апеляційної скарги, просила оскаржуване рішення районного суду залишити без змін (а.с. 178-183). У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ­­­Гук А.Ю. підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити. Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Ємець С.М. заперечувала проти скарги і просила її відхилити. Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення сторін по справі їх представники адвокат ­­­Гук А.Ю. і адвокат Ємець С.М. підтвердили в судовому засіданні про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 169-173, 184-186). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що з 08 липня 2019 року ОСОБА_1 працює в управлінні житлово-комунального господарства Подільської районної в м. Києві державної адміністрації на посаді заступника начальника відділу контролю за благоустроєм (а.с. 33). Позивач посилався на те, що в грудні 2020 року на ім`я начальника управління житлово-комунального господарства Подільської районної у м. Києві державної адміністрації надійшов лист-звернення від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому зазначено недостовірну інформацію, що порочить ділову репутацію позивача. На підтвердження цього позивач долучив до позовної заяви текст листа-звернення від 19 грудня 2020 року із зазначенням адресатів: Міністру внутрішніх справ України Авакову А.Б., Генеральному прокурору України Венедиктовій І.В., начальнику управління житлово-комунального господарства Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Смарозову І.О. від ОСОБА_2 щодо погроз фізичною розправою та позбавлення житла (а.с. 36-46). З тексту листа вбачається, що в ньому зазначена, зокрема і та інформація, яку позивач просив спростувати, а саме: «… ОСОБА_5 щодня прибігала до мене додому і плакала, що син ОСОБА_1 її б`є та знущається, тому є докази приїзд поліції та фіксації факту погроз», «… Коли вже ОСОБА_1 почав бити матір ОСОБА_5 почав бити матір ОСОБА_5 та бігати за нею з вогнепальною зброєю. ОСОБА_1 неадекватна та агресивна особа, схильна до алкоголю». Також до позову долучено відповідь на адвокатський запит від начальника Деснянського управління УП ГУНП у м. Києві Ю. Герасименка від 12 серпня 2021 року, згідно з якою повідомлено щодо того, що у відповідності до даних Інформаційного порталу Національної поліції України в Деснянському УП ГУНП у м. Києві зареєстровано 4 звернення ОСОБА_5 , а саме: ЄО № 21570 від 29.03.2017, ЄО № 65088 від 01.09.2017, ЄО № 61787 від 23.09.2020 та ЄО № 61788 від 23.09.2020. Інформація про виклики поліції з приводу погроз за адресою: АДРЕСА_1 від ОСОБА_5 чи ОСОБА_1 у управлінні відсутня (а.с. 12-13). З матеріалів справи вбачається, що до позову надано письмові пояснення, відібрані адвокатом Гук А.Ю. у Матушевич В.Г., ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Вказані особи виключно з позитивного боку характеризують ОСОБА_1 (а.с. 14-21). Згідно із ч. 1 ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У ст. 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України). У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Поряд з цим, відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей). Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України. Відповідні роз`яснення містяться і в пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» З огляду на положення ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що у грудні 2020 року на ім`я начальника управління житлово-комунального господарства Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, де він працює, надійшов лист-звернення від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому зазначена недостовірна інформація, що порочить його ділову репутацію. На підтвердження вказаних обставин позивач надав до суду текст листа-звернення від 19 грудня 2020 року із зазначенням адресатів без зазначення адрес (чи інших контактних даних): Міністру внутрішніх справ України Авакову А.Б., Генеральному прокурору України Венедиктовій І.В., начальнику управління житлово-комунального господарства Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Смарозову І.О. від ОСОБА_2 щодо погроз фізичною розправою та позбавлення житла (а.с. 36-46). Дослідивши вказаний лист, судом встановлено, що в ньому зазначена, зокрема і та інформація, яку просив спростувати позивач, а саме: «… ОСОБА_5 щодня прибігала до мене додому і плакала, що син ОСОБА_1 її б`є та знущається, тому є докази приїзд поліції та фіксації факту погроз», «… Коли вже ОСОБА_1 почав бити матір ОСОБА_5 почав бити матір ОСОБА_5 та бігати за нею з вогнепальною зброєю. ОСОБА_1 неадекватна та агресивна особа, схильна до алкоголю». Наприкінці вказаного тексту листа-звернення від 19 грудня 2020 року зазначено прізвища та ініціали відповідачів, проте, їх підписи відсутні. При цьому до районного суду позивачем не були надані об`єктивні докази, що вказаний лист був направлений зазначеним у ньому адресатам, оскільки ані доказів направленняйого засобами електронного зв`язку або засобами поштового зв`язку, ані доказів отримання адресатами вказаного листа позивачем до матеріалів справи не надано. Тому районний суд, обґрунтовано вважав, що вказане ставить під сумнів дійсність направлення такого листа адресатам, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів отримання вказаного звернення. Таким чином, позивач в суді першої інстанції не довів факту поширення відповідачами відомостей про позивача, фактичних тверджень, які б суд мав би можливість визнати поширенням про позивача недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права позивача і підлягає спростуванню. До суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 надав відповіді на адвокатські запити від управління житлово-комунального господарства Подільської районної в місті Києві державної адміністрації № 10655 від 26 вересня 2022 року, від Міністерства внутрішніх справ України № 646А3 від 28 вересня 2022 року, від Офісу Генерального прокурора № 33-44вих-22 від 27 вересня 2022 року (а.с.140-142). Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апелянт є позивачем у справі, тому мав об`єктивну можливість подати докази до позовної заяви або в суді першої інстанції. Колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги нові докази, оскільки такі докази у суд першої інстанції позивачем не подавалися, не були предметом дослідження суду першої інстанції та позивач із будь-якими заявами щодо долучення до справи вказаних доказів не звертався. При цьому, суд апеляційної інстанції проаналізував зміст вищевказаного звернення, зазначеної в ньому інформації та дійшов висновку, що подання відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 листа-звернення від 19 грудня 2020 року на адреси: Міністру внутрішніх справ України Авакову А.Б., Генеральному прокурору України Венедиктовій І.В., начальнику управління житлово-комунального господарства Подільської районної в місті Києві державної адміністрації Смарозову І.О. із зазначеною в листі інформацією не свідчить про поширення відповідачами завідомо недостовірної інформації відносного позивача, оскільки звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь, свідчить про реалізацію заявниками конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації. Проте, реалізація відповідачами конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України не може вважатись поширенням недостовірної інформації. Зважаючи на вищезазначене не підлягають задоволенню і похідні вимоги позивача про стягнення на його користь із відповідачів 20 000 грн. моральної шкоди. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не дають підстав для висновку про скасування оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції їх відхилив. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів. Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 05 травня 2023 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова