Постанова 4803 № 206/3340/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3637/23 Справа № 206/3340/22 Суддя у 1-й інстанції - Малихіна В.В. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ВТП «УКРЕНЕРГОЧОРМЕТ» на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ВТП «УКРЕНЕРГОЧОРМЕТ» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ПрАТ «ВТП «Укренергочормет» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, за яким просив суд стягнути з ПрАТ «ВТП «Укренергочормет» заборгованість по заробітній платі на загальну суму 67078, 26 грн. Позов мотивовано тим, що відповідно до витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 з 01.03.2021 року знаходиться у трудових відносинах з ПрАТ «ВТП «Укренергочормет», але згідно наказу № ВС/19-к про припинення трудового договору позивача було звільнено 09 вересня 2022 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. 10 червня позивач отримав попередження про майбутнє звільнення із займаної посади 10 вересня 2022 року, згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України та наказ № ВС/10-к про скорочення численності працівників та внесення змін до штатного розкладу товариства. Під час знаходження ОСОБА_1 у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього було не нараховано та не виплачено заробітну плату у розмірі 43911,36 грн. підтвердження факту заборгованості є табеля обліку використання робочого часу та надано інформацію від Голови управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 13.10.2022 року. 09.09.2022 року ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку із скороченням штату, згідно наказу № ВС/19-к від 09.09.2022 року. Однак, в день звільнення позивача, а саме 09.09.2022 року відповідач письмово не повідомив ОСОБА_1 про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Таким чином заборгованість становить 43911,36 грн заробітна плата з березня по 09.09.2022 року; 7645,11 грн. компенсація за 33 дні невикористаної відпустки (за розрахунок було взято середньоденну заробітну плату у розмірі 231,67 грн); 6950,00 грн. - вихідна допомога при звільненні. Також у зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 37 робочих днів, з нього підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 8571,79 коп. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2022 року позов задоволено та ухвалено стягнути з ПрАТ «ВТП «Укренергочормет» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 43911,36 грн., компенсації за 33 дні невикористаної відпустки 7645,11 грн., вихідної допомоги при звільненні 6950,00 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку на момент звернення до суду 8571, 79 грн., а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 67078,26 грн.. Вирішено питання стосовно судових витрат. Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими. В апеляційній скарзі ПрАТ «ВТП «Укренергочормет» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «ВТП «УКРЕНЕРГОЧОРМЕТ» на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2022 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Так, судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 01.03.2021 року був прийнятий в лабораторію аналізів промислових викидів комплексного виробництва по теплоенергетичним, кисневим та екологічним установкам на посаду інженера-технолога 1-ї категорії, запис внесено на підставі наказу № 34-к від 26.02.2021 року (а.с. 7). Згідно з реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 за звітний 2021 рік сплачував страхові внески (а.с.9-13). Згідно з наказом №12 від 24.02.2022 року оголошено простій і зупинено на період з 01.03.2022 року по 31.03.2022 року роботу ПрАТ «ВТП «Украенергочормет» з можливим його продовженням до закінчення воєнного стану або активних бойових дій у м. Харкові (а.с. 48). У відповідності до наказу № 12/1 від 24.02.2022 року з 01.04.2022 року призупинено дію трудових договорів з працівниками, які зазначені у додатку № 1 (а.с.50-51). Відповідно до Наказу № ВС/10-к від 10.06.2022 року про скорочення численності працівників та внесення змін до штатного розкладу товариства зазначається, що 10.09.2022 року виключено із штатного розкладу посаду інженера-технолога 1 кат. Комплексного виробництва Цеху № 7, а саме ОСОБА_1 (а.с.22). Наказом (розпорядженням) № ВС/19-к від 09.09.2022 року, трудовий договір припинено та звільнено з посади ОСОБА_1 (а.с.21). Відповідно до Свідоцтва Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № ПЧ 06-2/763-2021, що видано 26.04.2021 року та є чинним до 26.04.2024 року технічна компетентність вимірювальної лабораторії аналізу промислових викидів в атмосферу Комплексного виробництва ПРАТ «ВТП «Укренергочормет», знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Маяковського, 5а. (а.с.32). В матеріалах справи містяться табеля обліку використання робочого часу в період з лютого 2022 року по вересень 2022 року, де зазначається, що ОСОБА_1 з лютого 2022 року до 09.09.2022 року не мав пропусків робочих днів за той період та мав 8 годинні робочі дні (а.с.24-31). Задовольняючи позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, оскільки позивачеві ОСОБА_1 при звільненні із підприємства ПрАТ «ВТП «Укренергочормет» за період березня 2022 року по 09.09.2022 року не виплачена заробітна плата в розмірі 43911 грн 36 коп. та компенсація за невикористану відпустку в розмірі 7645,11 грн., а також вихідну допомогу при звільненні в сумі 6950,00 грн. а всього: 58506 грн. 47 коп., розмір якої представником відповідача не оспорюється. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Пунктом 8 даного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення заробітної плати з березня по вересень 2022 року, оскільки відшкодування заробітної плати на час призупинення дії трудового договору покладається на державу що здійснює військову агресію, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне. Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України. Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Указами Президента України від 14.03.2022 за № 133/2022, від 18.04.2022 за №259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 №573 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні, в тому числі, з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб. Згідно із вказаними вище Указами Президента України, воєнний стан введено на всій території України. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України«Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». З огляду на вищевикладене положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. Частиною 1 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Згідно із частиною 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам. Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником. Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору. Так, матеріалами справи встановлено, що відповідно до табелів обліку використання робочого часу в період з лютого 2022 року по вересень 2022 року, ОСОБА_1 не мав пропусків робочих днів за той період та мав 8 годинні робочі дні, а отже існують всі підстави для стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ВТП «УКРЕНЕРГОЧОРМЕТ» залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко