Постанова 4803 № 208/7302/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3421/23 Справа № 208/7302/21 Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т.П. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2023 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Космачевської Т.В., суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В., за участю секретаря судового засідання Паромової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 05 вересня 2022 року в цивільній справі номер 208/7302/21 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У серпні 2021 року до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська звернулось Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що згідно з договором AT КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 30000,00 доларів США на термін до 10.02.2018 pоку, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно до договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, який складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно з кредитним договором. У випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_1 сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі та видав ОСОБА_1 кредит у розмірі 30000,00 доларів США. В порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. 22.03.2012 року AT КБ «ПриватБанк» звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.05.2012 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість в розмірі 56221,82 доларів США, що еквівалентно 448931,21 грн, нараховану станом на 22.03.2012 року. Винесення рішення Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська від 04.05.2012 року не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов`язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання. Прострочена сума заборгованості становить 29180,00 доларів США. Оскільки, з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.05.2012 року, тобто за період з 11.02.2008 року по 22.03.2012 року, то за період після подання позовної заяви з 23.03.2012 по 08.07.2021 року відповідач має заборгованість у розмірі - 8135,76 доларів США, яка складається з наступного: 8135.76 доларів США - 3% річних, від простроченої суми. В забезпечення виконання зобов`язання за договором l/08URGWД між AT КБ «ПриватБанк» та вказаними фізичними особами укладено договір поруки з поручителем ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_1 ; та договір поруки, з поручителем ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором ОСОБА_1 . Відповідно до умов договору поруки, а саме п. 5, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за договором l/08URGWД. Згідно з п. 6 договору поруки поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора, протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання. Вимога, що була пред`явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов`язання, залишена без задоволення. Позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 8135,76 доларів США, що за курсом 27,29 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.07.2021 року складає 222024,89 грн станом на 08.07.2021 року за кредитним договором від № l/08URGWД від 11.02.2008 року, яка складається з 3% річних від простроченої суми та судові витрати у розмірі 3330,37 грн, які складаються зі сплати судового збору при подачі позову. Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 05 вересня 2022 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовлено. Із вказаним рішенням не погодилось АТ КБ «ПриватБанк», подало апеляційну скаргу, просило апеляційний суд скасувати рішення Красногвардійського Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 05 вересня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов АТ КБ «ПриватБанк» до відповідачів та стягнути з відповідачів судові витрати. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, прийнятим без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх матеріалів справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального та матеріального права. Вважає, що оскільки з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.05.2012 року, тобто за період з 11.08.2008 року по 22.03.2012 року, то за період після подання позовної заяви від 22.03.2012 року (з 23.03.2012 року по 08.07.2021 року) відповідач має заборгованість у розмірі 8135,76 доларів США 3% річних від простроченої суми. Відповідачі є солідарними боржниками щодо стягнення з них суми заборгованості у розмірі 8135,76 доларів США 3% річних від простроченої суми. Заборгованість ОСОБА_1 за фактично використаними кредитними коштами підтверджена належними та допустимими доказами по справі, що не були належним чином досліджені судом, зокрема, суд не звернув уваги на те, що заборгованість за кредитним договором №1/08URGWД від 11.02.2008 року в повному обсязі не погашена та дійшов передчасного висновку про відсутність доведеної позивачем заборгованості відповідача перед банком за кредитним договором. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, 3% річних підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, а саме за 3 роки перед зверненням до суду. Якщо суд не погодився з розрахунком заборгованості, наданим Банком, він повинен був здійснити власний перерахунок та встановити суму заборгованості за 3% річних, а не відмовляти у їх стягненні взагалі. Від відповідачів відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст. 128, 130 ЦПК України. Представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» Бистров С.А. надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідачів адвокат Малюк О.П. надала заяву про розгляд справи за відсутністю відповідачів, просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, судове рішення залишити без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін та їх представників. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 11 лютого 2008 року між позивачем AT КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №l/08URGWД про надання споживчого кредиту. Згідно з п. 1 договору AT КБ «ПриватБанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 30000,00 доларів США на термін до 10.02.2018 pоку, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно до п.п. 4.1, 4.3 договору № l/08URGWД від 11.02.2008 року за користування кредитом позичальник сплачує відсотки у розмірі 16% річних, при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту - відсотки у розмірі 32% річних на суму залишку непогашеної заборгованості (а.с. 11-14). 11 лютого 2008 року між AT КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 , укладено договір поруки № АМ11/1 в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором №l/08URGWД від 11.02.2008 року (а.с. 15). 11 лютого 2008 року між AT КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 , укладено договір поруки № 0548/1 в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором №1/08URGWД від 11.02.2008 року (а.с. 16). ухваленим 04 травня 2012 року заочним рішенням по справі №2/0417/3831/2012 Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №l/08URGWД від 11.02.2008 року та договором поруки №0548/1 від 11.02.2008 року задоволено, на користь позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стягнуто заборгованість у розмірі 56221,82 доларів США, що становить 438931,21 грн, яка складалася з заборгованості за кредитом у розмірі 29180,00 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 17784,31 доларів США, пені у розмірі 6550,46 доларів США, штрафу (фіксованої частини) у розмірі 31,31 доларів США та штрафу (процентної складової) у розмірі 2675,74 доларів США. Рішення набрало чинності 14.05.2012 року (а.с. 4зв-4). З розрахунку заборгованості вбачається, що період прострочення грошового зобов`язання становить з 23.03.2012 року (дата подачі позовної заяви до Індустріального суду м. Дніпропетровська) по 08.07.2021 рік у кількості 3395 днів, основна сума заборгованості за договором № l/08URGWД від 11.02.2008 року становить 29180,00 доларів США, таким чином штрафні санкції у вигляді 3% річних розрахованих на формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де: С сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення. Таким чином сума нарахованих штрафних санкцій становить 8135,76 USD, що за курсом 27.29 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.07.2021 року складає 222024,89 грн (а.с. 5). 09.07.2021 року на адресу відповідачів позивачем було надіслано повідомлення за №30.1.00/2-82BDZLES06C90 із зазначенням невиконаних зобов`язань за кредитним договором № l/08URGWД від 11.022008 року (а.с. 7-7зв, 8-8зв., 9-9зв.). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з пропуску строку позовної давності. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Згідно з положеннями ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №910/1238/17 зроблено висновок, що після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов`язання і у такому випадку нарахування штрафних санкцій можливе вже не на підставі умов договору, а на підставі статті 625 ЦК України, якою врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Разом з тим, стаття 256 ЦК України встановлює позовну давність, це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з заявою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена ст. 257 ЦК України і становить три роки. При цьому відповідно до частин 1 та 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Судом встановлено, що кредитний договір № l/08URGWД від 11.02.2008 року укладено на строк до 10.02.2018 року. Відповідач ОСОБА_1 не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором №l/08URGWД від 11.02.2008 року, тому за позовом АТ КБ «ПриватБанк» ухвалено Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська від 04.05.2012 року по цивільній справі №2/0417/3831/2012 рішення про стягнення відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №l/08URGWД від 11.02.2008 року. Після ухвалення судового рішення матеріали справи не містять доказів про погашення відповідачами наявної заборгованості за кредитом. Представником відповідачів адвокатом Малюк О.П. заявлено клопотання про застосування строку позовної давності (а.с. 72-73). Проаналізувавши встановлені обставини справи в сукупності з наведеними вимогами закону апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про сплив строку позовної давності, враховуючи дату ухвалення судового рішення - 04.05.2012 року, оскільки з цього часу строк не переривався. Наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 05 вересня 2022 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Повне судове рішення складено 01 травня 2023 року. Суддя: