Постанова 4854 № 400/5062/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 травня 2023 р.м.ОдесаСправа № 400/5062/22 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача - Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року по справі № 400/5062/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом в якому просила про: - визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки", як військовослужбовцю-жінці, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років, за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.02.2022.; - зобов`язання щодо нарахувати та виплатити грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки", як військовослужбовцю-жінці, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років, за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.02.2022 р.; - визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.; - зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018; - визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за належне, але не отримане під час проходження військової служби речове майно, що належить до видачі; - зобов`язання виплатити грошову компенсацію за належне, але не отримане під час проходження військової служби речове майно, що належить до видачі. В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що станом на день виключення зі списків особового складу військової частини їй не виплачено грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за неотримане речове майно. На звернення позивача відповідач відповів відмовою. 07.12.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому відзначив, що під час дії особливого періоду (з 17.03.2014) додаткова оплачувана відпустка особі, яка має двох дітей до 15 років, не надається. До того ж, позивач не надала доказів що батько дітей таку відпустку не використав. З посиланням на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 № 248/3/9/1/2 відповідач зазначив, що порядком проведення індексації грошових доходів населення не передбачений механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди, тому підстави для нарахування та виплати індексації за попередні періоди відсутні. Проведення індексації перебуває в прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. До звільнення з військової служби позивач не зверталась із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Така компенсація не є частиною заробітної плати, відтак, позивач пропустила строк звернення до суду Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 27 січня 2023 року по справі № 400/14182/2 позов ОСОБА_1 задовольнив повному обсязі. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки", як військовослужбовцю-жінці, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років, за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.02.2022. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки", як військовослужбовцю-жінці, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років, за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.02.2022. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але не отримане під час проходження військової служби речове майно, що належить до видачі. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане під час проходження військової служби речове майно, що належить до видачі. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 2977,20 грн (дві тисячі дев`ятсот сімдесят сім грн 20 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ). Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 не погоджується з рішення суду першої інстанції, вважає його необґрунтованим та винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просить його скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, зазначає: - під час дії особливого періоду, починаючи з 17.03.2014, додаткова оплачувана відпустка одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів, передбачена Законом України «Про відпустки» № 504/96-ВР не надається. - грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується на підставі заяви (рапорту) військовослужбовця у разі звільнення з військової служби, однак ОСОБА_1 не зверталася до відповідача з відповідною заявою. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Обставини справи. Суд першої інстанції встановив, що позивачка проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини від 23.02.2022 № 7-РС позивача звільнено з військової служби в запас. Наказом командира військової частини від 23.02.2022 № 43 позивача виключено зі списків особового складу частини. У вересні 2022 року позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату їй грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за неотримане речове майно. Листом від 25.09.2022 відповідач відмовив, посилаючись на відсутність підстав. Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги в частині виплати грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки", як військовослужбовцю-жінці, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років , суд першої інстанції виходив з того, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, суд першої інстанції висновує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки. Щодо невиплати відповідачем грошової компенсації за неотримане речове майно суд першої інстанції зауважив, що пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 р. № 232 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) особам офіцерського, сержантського, старшинського та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, нарахування заборгованості здійснюється під час звільнення в запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу за речове майно, що не було отримане під час проходження служби. Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для отримання позивачем грошової компенсації вартості неотриманого речового майна. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є матір`ю двох дітей 08.02.2002 р.н. та 15.08.2013 р.н. У 2015-2017 роках позивачка не використала додаткову оплачувану відпустку, передбачену ст. 19 Закону України "Про відпустки", як військовослужбовцю-жінці, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років. Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку мала позивачка. Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті), оскільки це є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про відпустки». Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18). Отже, апеляційний суд, як і суд першої інстанції висновує про те, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з нею усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як матері двох дітей віком до 15 років за 2015-2017 роки відповідно до ст. 19 Закону України "Про відпустки" за період служби. Щодо грошової компенсації за належне, але не отримане під час проходження військової служби речове майно, що належить до видачі позивачці колегія суддів зазначає про таке. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зокрема витягом із наказу(а.с. 8), грошова компенсація за неотримане речове майно відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 позивачці не виплачувалась. У відзиві на позовну заяву відповідачем надана довідка № 21 від 22.11.2022 згідно якої позивачці нараховано компенсацію за невикористане речове майно в сумі 51018,81 грн (сума з урахуванням ПДФО)(а.с.50). Абзацом 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011 передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178 (далі - Порядок № 178). Відповідно до п. 3, 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року. Форма довідки затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16 березня 2016 року. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у відповіді на заяву ОСОБА_1 від 25.09.2022 відмовлено у видачі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. Також відповідачем зазначено, що термін подання заяви(рапорту) для нарахування та виплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, як для військовослужбовця, станом на 21.09.2022 вичерпаний. Дія постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 16 березня 2016 року розповсюджується лише на військовослужбовців Збройних Сил України. Апеляційний суд зазначає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Відтак, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.07.2020 по справі № 820/5767/17. Крім того, колегія суддів зазначає, що на користь вказаного вище висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 23.08.2019 по справі № 2040/7697/18. Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для отримання позивачем грошової компенсації вартості неотриманого речового майна. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції стосовно колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду з позовною заявою з огляду на таке. Заява про визнання поважною причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом та поновлення позивачці пропущеного строку звернення до адміністративного суду була зазначена в тексті позовної заяви. Позивачка, взявши до уваги відзив відповідача, додатково подала заяву про поновлення пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду (а.с.57). Стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку не обмежене позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки. Таким чином, що грошове забезпечення та заробітна плата, які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними та охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці", у зв`язку з чим звернення до суду з вимогами про їх стягнення не обмежується будь-яким процесуальним строком. Щодо грошової компенсації за неотримане речове майно, апеляційний суд зазначає, що про відмову відповідача здійснити відповідну виплату позивачка дізналася з його листа від 25.09.2022, а до суду з позовною заявою звернулася 14.11.2022, відтак строк звернення до суду не порушено. Крім того, колегія суддів зазначає, що якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил. Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним. При застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду з позовними заявами, апеляційними та касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 зазначеної Конвенції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 по справі № 500/1912/22. Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Отже, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року по справі № 400/5062/22 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Шляхтицький О.І. Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.