Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 336/3523/22 (2-а/336/12/2023)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 травня 2023 року м. Дніпросправа № 336/3523/22 (2-а/336/12/2023) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.02.2023 року в адміністративній справі №336/3523/22 (2-а/336/12/2023) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,- ВСТАНОВИВ: В липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, з урахуванням уточненого позову просить суд: визнати протиправною постанову серії ЕАО № 5322702 від 16.02.2022 року винесену інспектором ВП №4 Пологівського районного відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області, капралом поліції, Глінковим Миколою Миколайовичем по справі про адміністративне правопорушення, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене с. 3 ст. 121 КУпАП; скасувати постанову серії ЕАО № 5322702 від 16.02.2022 року винесену інспектором ВП №4 Пологівського районного відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області, капралом поліції, Глінковим Миколою Миколайовичем по справі про адміністративне правопорушення, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 121 КУпАП; Позовні вимоги обґрунтовані тим, автомобіль яким керував позивач є легковим автомобілем , не використовувався як таксі або автомобіль для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, а тому не підлягає обов`язковому технічному контролю згідно з ч. 2 ст. 35 Закону України «Про дорожній рух». Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.02.2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАО № 5322702 від 16.02.2022 року винесену інспектором ВП №4 Пологівського районного відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області, капралом поліції, Глінковим Миколою Миколайовичем по справі про адміністративне правопорушення, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене с. 3 ст. 121 КУпАП. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права та як наслідок помилково відмовлено в задоволенні позову. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно постанови 16.02.2022 року об 11 год. 52 хв. по вулиці Запорізька у м. Оріхів Запорізької області позивач керував транспортним засобом LANOS д.н.з. НОМЕР_1 інспектором ВП №4 Пологівського районного відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області, капралом поліції, Глінковим Миколою Миколайовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 5322702 від 16.02.2022, якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення , передбаченого ч. 3 ст. 121 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Згідно довідки роздрукованої з бази даних підсистеми «Адмінпрактика» «Інформаційний портал Національної поліції» позивачем 22.02.2022року за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 3 ст. 121 КУпАП сплачено штраф в повному розмірі (а.с .66). Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб`єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Частиною третьою статті 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, державні інспектори відповідного органу діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади. Отже, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями ст. 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення. Вказані висновки викладені в постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 724/716/16, від 17.06.2020 у справі №127/6881/17 та від 17 вересня 2020 року № 742/2298/17 (ЄДРСРУ № 91642924). В зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення є орган, який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу. Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Частина 3 ст.121 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов`язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов. Відповідач, приймаючи рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 121 КУпАП України виходив з того, що позивач керував транспортним засобом LANOS д.н.з. НОМЕР_1 , який підлягає обов`язковому проходженню технічного контролю та своєчасно його не пройшов, чим порушив п.п.31.3«б» ПДР України. За правилами п.31.3«б» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю). Згідно частин 1, 2 ст.35 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті. Обов`язковому технічному контролю не підлягають: 1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації; 2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років. 3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України «Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України». Таким чином, з системного аналізу вищевказаних положень вбачається, що легкові автомобілі підлягають обов`язковому технічному контролю у випадках, коли вони використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку. Згідно ст.29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах. Відповідно до п.1 Правил дорожнього руху водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі; пасажир - особа, яка користується транспортним засобом і перебуває в ньому, але не причетна до керування ним. Відповідно до п.п.15 п.1 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012 №137, транспортний засіб, що використовується з метою отримання прибутку - транспортний засіб, що експлуатується юридичними, фізичними особами - підприємцями під час провадження господарської діяльності з метою отримання прибутку, фізичними особами під час виконання цивільно-правових угод з метою отримання прибутку. Для віднесення автомобіля до об`єкту обов`язкового технічного огляду слід використовувати термінологію, що наведена у Правилах надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №176 від 18.07.1997. Пунктом 1 цих Правил визначено порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі - замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами. Разом з тим, за змістом абз.4 п.7 Правил дія цих Правил не поширюється на перевезення, які здійснюються, зокрема, службовими легковими автомобілями. Згідно правовій позиції Верховного Суду наведеній у постанові від 17.10.2019 року у справі №678/483/17 службовий автомобіль не слід вважати автомобілем, що здійснює перевезення пасажирів з метою отримання прибутку і тому такий автомобіль не підлягає обов`язковому технічному контролю. Вказану правову позицію підтримано Верховним Судом також у постановах від 02.12.2019 по справі №164/2068/17, від 08.07.2020 у справі № 731/186/17. У вказаних постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на помилковості позиції, що якщо транспортний засіб використовується в службових цілях для забезпечення господарської діяльності юридичної особи в цілому, то він автоматично підлягає обов`язковому проходженню технічного контролю. Відповідно до матеріалів справи, транспортний засіб LANOS д.н.з. НОМЕР_1 є легковим седаном. Вказаний автомобіль належить товариству з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» на підставі договору оренди транспортних засобів №2812РОЗ-ТЗ від 28.12.2019. Згідно наказу ( розпорядження) про прийняття на роботу №2026 від 09.06.2017 року ОСОБА_2 займає посаду водія автотранспортних засобів Оріхівського виробничо-структурного підрозділу Департаменту операційного Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» з 13.06.2017 року ( а.с. 7). Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №92076440016 від 30.07.2021 року основний вид економічної діяльності ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» є «Код КВЕД 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів» ( а.с. 8). Згідно акту приймання передачі транспортних засобів в оренду ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» прийняло в оренду автомобіль ЗАЗ Ланос ТF69YP, номер НОМЕР_1 , 2010 р.в, тех. Талон САЕ33217 ( а.с. 12). Розпорядженням №16-ОР від 04.01.2022 року ОСОБА_1 надано право керувати транспортними засобами на Орхівськом ВСП (а.с 9). Отже, матеріалами даної справи підтверджено, що автомобіль LANOS д.н.з. НОМЕР_1 , є службовим автомобілем. Доказів того, що вказаний автомобіль експлуатувався з метою отримання прибутку, як і доказів того, що у вказаному автомобілі взагалі здійснювалося перевезення пасажирів чи вантажів матеріали справи не містять. З матеріалів справи випливає, що позивач був водієм автомобіля, постанова не містить будь-яких посилань на наявність в автомобілі пасажирів або товарів, а тому підстав вважати, що автомобіль використовується для перевезення товарів з метою отримання прибутку є безпідставними. В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «Самейлюка Іллю Ігоровича проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04). За нормами ч. 2ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Згідно зі ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, судова колегія приходить до висновку, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, та винність позивача у його вчиненні. Виходячи з вищезазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Щодо сплати позивачем адміністративного штрафу, суд зазначає, що сам факт сплати штрафу не може бути підтвердженням про вчинення ним адміністративного правопорушення. Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового. Відповідно до вимог ч. 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи викладене, суд доходить до висновку про задоволення апеляційної скарги із скасуванням рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення, яким позов задовольнити. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01.02.2023 в адміністративній справі №336/3523/22 (2-а/336/12/2023) скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити . Визнати протиправною постанову серії ЕАО № 5322702 від 16.02.2022 року винесену інспектором ВП №4 Пологівського районного відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області, капралом поліції, Глінковим Миколою Миколайовичем по справі про адміністративне правопорушення, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн., за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 3 ст. 121 КУпАП. Скасувати постанову серії ЕАО № 5322702 від 16.02.2022 року винесену інспектором ВП №4 Пологівського районного відділу поліції ГУ НП в Запорізькій області, капралом поліції, Глінковим Миколою Миколайовичем по справі про адміністративне правопорушення, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 121 КУпАП. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов суддя В.В. Мельник