Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/6814/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/6814/22 пров. № А/857/2388/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Димарчук Т.М.), ухвалене за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні в м.Луцьк 03 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (м.Луцьк) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся в суд з позовом до 6 прикордонного Волинського загону (м.Луцьк) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (надалі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України за №1256 від 12.10.2022. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2023 в задоволенні позову відмовлено. Суд виходив з того, що гарантоване статтею 33 Конституції України право вільно залишати територію України належить до категорії прав, що можуть бути обмежені в умовах воєнного стану. Суд першої інстанції вказав, що відповідно до пункту 3 Указу № 64/2022 на період дії правового режиму воєнного стану (строк дії обмежень) передбачено можливість обмеження у тому числі встановленого вказаною вище статтею Конституції України, права вільно залишати територію України. Військове командування, до структури якого віднесено у тому числі Державну прикордонну службу України, разом із органами державної виконавчої влади, найвищим у системі яких є Кабінет Міністрів України, наділені Законом № 389-VIII повноваженнями запроваджувати та здійснювати у межах тимчасових обмежень конституційних прав та свобод людини і громадянина передбачених указом Президента України механізм реалізації обмежень, у тому числі обмежень щодо виїзду громадян України за межі території держави та перетину державного кордону. Суд першої інстанції вказав, що здобувачам вищої освіти хоча і гарантовано право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак для цієї категорії осіб не передбачено права на перетин державного кордону у режимі виїзду в умовах дії на території України воєнного стану. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано той факт, що позивач знятий з військового обліку та має правові підстави для перетину державного кордону України. Скаржник вказує, що відповідач порушує право позивача на свободу пересування, зазначає, що до повноважень відповідного центру комплектування віднесено вирішення питання щодо наявності чи відсутності потреби для мобілізації особи. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою задовольнити позов. 6 прикордонний Волинський загін (м.Луцьк) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що надані позивачем під час проведення прикордонного контролю документи не складали підстав для прийняття правового рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України. Передбачені Конституцією України право вільно залишати територію України та право на освіту можуть бути тимчасово обмежені в умовах воєнного стану. Вважає, що судом першої інстанції наведені обґрунтовані та законі висновки щодо відсутності у позивача підстав, які б надавали йому право на перетин державного кордону в умовах дії правового режиму воєнного стану. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12.10.2022 начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » лейтенантом Байда О. прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вказаний громадянин не зміг надати документи, що підтверджують підставу виїзду за кордон. Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VІІІ від 12.05.2015 (далі - Закон № 389-VІІІ). Так, згідно ст. 1 Закону № 389-VІІІ воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). Пунктом 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб. Відповідно до п. 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21 жовтня 1993 (далі Закон №3543-XII) в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів. Системний аналіз наведених вище правових норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану. Позивач покликається на те, що йому протиправно відмовлено в перетині державного кордону України, оскільки він є студентом іноземного ВУЗу, його знято з військового обліку. Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що такі доводи позивача не можуть бути підставою для виїзду за межі території України, з огляду на нижченаведене. Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України. Закон №3543-ХІІ встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Відповідно до ст. 1 Закону № 3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Згідно з абзацом 2 ч. 3 ст. 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, зокрема, здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України. Суд апеляційної інстанції зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 затверджено Правила №

57. Згідно з п. 2 Правил № 57, у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Як встановлено, позивач належить до категорії осіб, визначених в абз.2 ч.3 ст.23 Закону №3543-XII, а тому правом на перетин державного кордону в умовах воєнного стану не наділений. Апеляційний суд зазначає, що право на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану під час мобілізації є різними за своєю правовою природою та законодавчими нормами, якими вони регулюються. Таким чином, наявність у позивача права на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетинання державного кордону для виїзду з України, оскільки як вже зазначено, згідно положень п. 2-6 Правил, таким правом позивач в умовах воєнного стану не наділений. Надані позивачем для перетину кордону документи, які підтверджують підставу виїзду за кордон для здобуття освіти у Поморській академії в Слупську на стаціонарне навчання, підтверджують його статус студента за денною формою навчання у Польщі, однак, в межах спірних правовідносин, не є тими документами, які за вимогами Правил є достатніми для перетину державного кордону України таким студентом. Крім того, довідкою про зарахування на денну форму навчання від 18.07.2022 підтверджено, що позивач прийнятий на період з 01.10.2022 до 30.09.2024, тобто на строк більше трьох місяців. Відповідно до ч.3 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1995 №2232-XII призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше, ніж за три дні до вибуття з місця проживання, знятися із зазначеного обліку. Положеннями ч.4-5 вказаного Закону передбачено, що у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов`язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника). Зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають, зокрема, громадяни України, які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України. Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі № 600/2520/22-а прийшов до висновку про те, що факт зняття з військового обліку на підставі пп. 6 п. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних (далі - Порядок №921). Згідно п.2 Порядку №921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов`язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов`язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку. Відповідно до п.16 Порядку №921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: -для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; -для військовозобов`язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного. Пунктом 56 Порядку №921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов`язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки. Апеляційний суд звертає увагу, що згідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_1 (а.с.17) у стовбці «Зняття з військового обліку» відсутня відмітка про зняття ОСОБА_1 з військового обліку після повторного взяття на військовий облік, а саме військовозобов`язаного, який вибуває на строк більше трьох місяців за межі України. Крім того, апеляційний суд зазначає, що довідка №289 від 27.09.2022 не є військово-обліковим документом, з огляду на наступне. У даній довідці зазначено «Заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає». Позивач вступив на навчання після 24.02.2022, і не є студентом, який продовжує навчання, у розумінні розпорядження Голови Державної прикордонної служби України від 24.02.2022 № 23-6122/0/6-22-Вих, від 03.04.2022 № 23-7913/0/6-22-Вих, а також розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Валерія Залужного від 24.03.2022 № 300/1/С/962 та від 03.04.2022 № 300/1/С/1079. Відтак, така форма довідки передбачена органом військового управління для студентів, які станом на 24.02.2022 навчались у закладах освіти за кордоном та після оголошення мобілізації повертаються для продовження навчання, а не для громадян України, які після зазначеної дати вступили у такі заклади освіти. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач 12.10.2022 під час дії правового режиму воєнного стану, у зв`язку з введенням якого можуть обмежуватися конституційні права, визначені ст.33 Конституції України - не пред`явив на паспортному контролі військово-облікові документи, які підтверджують відстрочку від призову (призову за мобілізацією) для здобуття освіти та дають право для перетину державного кордону України студентам, що навчаються за кордоном, відтак відповідачем було правомірно винесено рішення від 12.10.2022 про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України ОСОБА_1 . Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29). Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2023 року у справі №140/6814/22 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко